Моргни, якщо ти в заручниках

Сонце повільно здіймалось над горизонтом. Схрестивши ноги, перед панорамним вікном сидів Соломон. Після смерті сестри від рук М'ясокомбіната, він не просто відійшов від справ, а поїхав в гори та почав жити сам. Витратив купу грошей на технологічний маєток, в якому міг жити окремо від цивілізації та її безкінечних конфліктів.

Соломон медитував вже півгодини. Зробивши глибокий подих, він відкрив очі та потягнувся рукою до пульта. Щоранку, після медитації, він вмикав новини, щоб фіксувати зміни в світі, з яким більше не взаємодіяв. Сподівався хоч раз почути якісь хороші новини. Цього разу такого не було. Як і всіх минулих разів.

- Переселення з континенту все ще триває, - говорив кореспондент. - Через сувору непогоду, кораблям важко транспортувати людей. Навіть зараз, як ви можете побачити, в пристані шторм. Мене самого ледь вітром не зносить. Хоч після падіння метеориту пройшло вже багато часу, кількість його жертв продовжує збільшуватись.

Палець натиснув на кнопку, вимкнувши телевізор. Соломон не хотів далі все це слухати. Всередині була сильна тяжкість. Іноді до горла підступало відчуття провини за те, що він запинився тоді. Він звинувачував себе в тому, що міг якось вплинути на події. В нього й досі залишились грошові статки, і він міг би допомагати людям, але внутрішнє безсилля постійно зупиняло його.

Зібравшись з духом, Соломон одягнувся та вийшов на пробіжку. Ділянка біля його дому була розписана стежками та проходами крізь лісопосадку, у підніжжя гори. Соломон любив там бігати. Просування вперед давало облегшення та відчуття, наче проблеми не такі страшні, і їх можна вирішити.

Повітря було важким. Хоч від місця падіння метеориту було тисячі кілометрів, вплив на атмосферу доходив навіть сюди. І від нього не можна було сховатись ні в лісі, ні в горах. Лише внутрішній мікроклімат маєтку міг вичистити повітря завдяки комплексній системі фільтрів встановленій всередині.

Пролунав грім. Соломон підняв голову та побачив, що над ним збираються густі темні хмари. Блискавки все частіше почали спалахувати за горою. Почувся голос фітнес-браслету:

- Повітряний тиск поступово падає. Насувається гроза. Краще повернутись додому.

- Добре, - сказав Соломон. - Увімкни плиту, розігрій суп. А... і також, не забудь закрити вікна. Не хочу, щоб наше світло в грозу приманювало небажаних гостей.

- Буде зроблено.

Розім'явши плечі, Соломон легким темпом побіг назад додому. Залишалось подолати всього вісімдесят метрів. Раптово домашній помічник в браслеті знов заговорив:

- В будинок хтось зайшов.

- Бляха. Хто там?

- Обличчя заховане. Я не можу його ідентифікувати.

Підібравшись до порогу, Соломон присів та опустив руку до трави. Це був зелений килим, покритий штучними рослинами. Він витяг з-під нього пістолет та обережно відчинив двері.

Посеред зали, біля штучного каміну лежав чоловік, замотаний в брудне ганчір'я. Від дверей за ним йшла чорна доріжка бруду.

- А-ну вставай, волоцюго! - направив на нього пістолет Соломон. - Я не збираюсь з тобою гратись.

Чоловік розвернувся на спину та скинув з себе порваний капюшон. Незваним гостем виявився Ґлок. Його запалі щоки та скроні видавали серйозне виснаження від голоду та втоми.

- Було непросто тебе знайти, - з тяжкістю процідив він.

- Якого біса?

Хоч Соломон зовсім не хотів приймати в себе вдома такого гостя навіть більше, ніж будь кого іншого, він все ж дав йому можливість відновити тут сили. Нагодував, впустив до ванної кімнати та дав чистий одяг. Присутність Ґлока нагадувала Соломону про Шайлу, та те, як вона підставилась під удар М'ясокомбіната. Він звинувачував у її смерті особисто Ґлока.

Посвіжівший та відновлений гість сидів за столом та жадібно поглинав жарений стейк та салат. Це було занадто вишукано для нього, враховуючи, що останнім часом він їв, все що під руку потрапляло. І далеко не все з того було справжньою їжею.

- Що ти тут робиш? - спитав Соломон. - Притулок можна було знайти і в інших місцях. І це було б навіть легше.

- Я... перед тобою не вибачився за Шайлу.

- Ох, якщо ти заради цього сюди повз, то мушу тебе розчарувати. Я б тебе в будь якому разі не пробачив би.

Соломон трохи помовчав і додав:

- Ні, я розумію, я також до всього цього причетний, але через тебе померло набагато більше людей.

- Я все ще хочу дати відсіч М'ясокомбінатам.

- Що?

Ґлок притулив долоню до лоба. Розгорілась мігрень.

- О, ти ж не в курсі. М'ясокомбінат - це не одна людина. Їх було четверо. Але тепер залишилось двоє. Я не знаю, чи живий саме той, що вбив Шайлу, але це ймовірно. Так що, в якомусь сенсі, помста сталась.

- Ну раз так, тоді я точно не буду допомагати тобі битись з цими покидьками. Я наробив багато помилок і так.

Під час своєї довгої та важкої подорожі Ґлок весь час думав про те, що він недостатньо старався. Що міг би прикласти більше сил і катастрофи не сталося б. Він був повністю розбитий. Абсолютний гнів, що був довгий час його паливом вичерпав себе, хоч фінальна ціль і не змінилась.

Він йшов до Соломона з одним бажанням - отримати моральну підтримку. Знайти Марнессу та Рудого йому не вдалось, тому він вирішив, що вони померли. Леонард повністю зник з його життя і не зрозуміло, де він знаходився. Раптово, під час перебування в таборі біженців, Ґлок наткнувся на інформацію про Соломона та його дім. На пошуки пішло багато часу, але результат зустрічі виявився марним.

- Я справді все зруйнував, Соломоне. Я розпочав війну, яку не зміг осилити. Я відчуваю, що всі ті жертви, на які я пішов були безглуздими.

- Наче ти тут один на жертви пішов? Знаєш, я слідкував за твоєю стратегією. Ти грався долями людей і вів себе як пророк. Вся та лють та жорстокість... ти такий самий, як і ті М'ясокомбінати.

Ґлок опустив голову.

- Так... ти правий. Але я хочу спробувати виправити все. Я ще здатен до них дістатись. Їх не можна залишати живими.

- Досить. Кинь це все. Ти вже багато наробив. Перестань всіх нас закопувати.

В цю мить Ґлока охопила злість. Йому набридло слухати ці знущання.

- І що ж мені тоді робити? Як ти, просто взяти і заритись в нору? Сталось лайно і ти втік. Не тільки твоя сестра тоді померла. Нас тоді жорстко розтоптали! Нам потрібна була допомога, а ти взяв і кинув нас! Ти залишив нас там помирати. Я вижив чудом. Якби ти тоді залишився, ми могли б дістатись раніше до цих сволот і завалити їх. Хто це тут ще все зіпсував?

Це було правдою. Тією самою, від якої Соломон щодня намагався сховатись. Він злякався та втік. Залишив всі свої наміри, зрадив свої принципи. Він витратив два роки на те, щоб переконати себе у зворотному. І до цієї хвилини, лише новини про нові поразки людей у боротьбі проти М'ясокомбіната, нагадували йому про те, що він міг бути з тими людьми. Міг їм допомогти.

Соломон зітхнув та відвернувся від Ґлока. Йому було важко дивитись йому в очі. В одне живе око.

- Ну... - нарешті вичавив із себе Соломон, - все одно, я більше не хочу повертатись назад. Я більше не здатен боротись.

Ґлок відставив від себе тарілку та схилився над столом.

- Тоді просто дай мені можливість відновитись у тебе. Я зроблю все сам. Як завжди і збирався.

Ця зустріч не повернула Ґлоку віру у свої сили, але він знайшов тимчасовий притулок. Хоч душу все ще розривало відчуття поразки та безсилля, відмовитись від своєї мети він вже не міг. Він був її заручником, що готовий піти до самого кінця заради неї.