Моргни, якщо ти в заручниках

Пальці стукали по клавіатурі, набираючи повідомлення. Клавіша ENTER заскрипіла, підтверджуючи відправлення. Єстон зробив публічне оголошення від анонімного аккаунту в закритому чаті кримінальних босів. В цьому повідомленні він зауважив, що Єстон(оголосивши про себе в третьому лиці) збирається зустрітись в одному парку зі своїм інформатором, який знає точне місце знаходження М'ясокомбіната.

Це був блеф. Єстон ні з ким не збирався зустрічатись, в нього не було інформатора з такими даними. Все це було лише для привернення уваги в свою адресу.

На місце зустрічі він відправився пішки та без охорони. Внутрішнє передчуття підказувало йому, що всі ці боси просто забояться його атакувати, думаючи, що він охороняється. Тільки одна людина могла прийти на цю зустріч без страху. Ця людина колись вже тут зустрічалась з Єстоном. Між ними було суворе протистояння. На це Єстон і розраховував.

Він присів на лавку, тримаючи в руках картонний стакан з гарячою кавою. Вологий пар здіймався йому в обличчя. Єстон зігрівав руки, розглядаючи місцевість, милуючись нею. Він нікого не шукав поглядом, бо знав, що його самого знайдуть ті, кому треба.

Голова повнилась різними думками: про невипраний одяг; про банку пива, що завалялась в холодильнику; про сверблячу п'ятку. Єстон зробив маленький ковток. Жити відразу стало легше. С точки зору відчуттів, це вже був не шпигунський трилер, а спокійний буденний відпочинок.

Збоку хтось підсів. Єстон навіть не дивлячись знав, хто це був. Він чекав саме на цю зустріч.

- Привіт, Валентине, - заговорив Єстон.

Поруч з ним справді сидів Валентин. Також сам, і також без охорони. Вони двоє давно один одного знали і розуміли власні можливості кожного. Зайві люди тут не були потрібні.

- Забавно, що ти не засцяв зробити такий трюк, - сказав Валентин.

- Я втомився ховатись.

- Я також.

Валентин витяг цигарку та закурив.

- Поділишся? - спитав Єстон.

- Так ти ж кинув курити.

- Шкідливі звички ніколи не йдуть назавжди.

Два пальці спритно висмикнули ще одну цигарку з пачки та просунули її Єстону. Той дістав паяльну лампу, що валялась в нього в кишені на випадок допитів, та підпалив цигарку.

- Коли почнемо вибивати один з одного лайно? - спитав Валентин.

- А ти кудись спішиш?

- Ну дуже.

- Значить, можемо ще посидіти.

Ще кілька років тому ці двоє намагались розірвати свого опонента на шматки, а зараз вони просто сиділи та мирно розмовляли на свіжому весняному повітрі. І ніхто точно не міг для себе пояснити, чому вони не можуть атакувати ворога. Чи це якась хитра провокація, чи стомленість протистоянням, чи химерна симпатія, що виросла за довгий час нескінченної боротьби? Можливо все разом, а можливо й ніщо з цього. Хоча свої причини насправді були.

- Пам'ятаєш, як ти кинув по мені пакет зі сміттям? - заговорив Валентин. - Я засміявся, а там була бомба. Ледь руку не відірвало.

- Хах, - посміхнувся Єстон, - ви тоді ще збирались вбити сім'ю сенатора. Я зупинив вас. Але... тоді все одно полягло багато народу.

- Так, один з твоїх дружків зарубав сокирою двох моїх товаришів. Це вже я мовчу про те, що ти там витворяв. Я був тоді злий як демон.

***

Сім'я сенатора закрилась в бункері. Команда озброєних головорізів оточила сталеві двері та розпочала пиляти їх болгаркою з широким диском. Іскри затулили їм нормальний огляд.

В цю мить забор розвалився, бо чорний самоскид зажував його під своїми колесами. Розлючений Єстон на повній швидкості збив всіх головорізів. Тіла розривались навпіл, перелітали через капот та зникали під бампером.

- Йобані тварини! Я всіх всіх вас знищу! - кричав Єстон, вистрибуючи з машини з автоматом в руках.

Позаду, зі сторони поваленого забору вийшов обгорілий Валентин. Він сплюнув кров під ноги та звернувся до ворога:

- Чого ти добиваєшся, сучаро?!

- М'ясокомбінат зруйнував моє життя. Він забрав в мене батька! Я ніколи вам цього не пробачу!

- Ми дали тобі шанс далі займатися батьківським бізнесом. Ми пощадили тебе. Отак ти нам відплатив? Невдячний хуєсос!

Єстон не вагаючись відкрив по Валентину вогонь.

***

Докуривши цигарку, Валентин кинув її в урну. Чи то нікотин, чи то спогади, трохи запаморочили його.

- Хоча, ти був правий, - сказав він. - Хіба може адекватна людина, коли їй руйнують життя, бути вдячною за це?

Єстон допив каву та викинув стаканчик також в урну.

- Ну... з іншого боку, в мене були дуже складні стосунки з батьком. Якщо бути відвертим, то після його смерті мої справи реально пішли вгору.

- Ого, ось цього я точно не чекав почути, - вражено підняв брови Валентин.

- Я не сильно сімейна людина. Зазвичай, я більше люблю чимось займатись, діяти, вирішувати проблеми. Ви з М'ясокомбінатом, до сих пір моя невирішена проблема.

Легкий порив вітру пройшовся повз лавку. Валентин опустив голову, минуле постукалось в двері його свідомості.

- Поки ти це не сказав, я також вважав себе несімейною людиною. Але знаєш... ми ж з М'ясокомбінатом, коли все тільки починалось, вирішили, що треба зачистити хвости, щоб до нас не могли дістатись. Я власноруч вбив свого брата та дочку, - Валентин прочистив горло та продовжив, - Але саме в цю мить я чомусь шкодую про це. Я взагалі колись шкодував до цього?

- Це ти в мене питаєш? Звідки мені знати?

Валентин зняв окуляри та почав їх протирати краєм піджака.

- А ти колись шкодував?

Дуже просте питання, але Єстона вона ледь не підкосило. Протягом всього свого життя він був зовсім не рефлексивною людиною. Не загострювався на своїх почуттях. Він аналізував свої дії лише з прагматичного боку. І саме зараз зрозумів, що це не завжди йому допомагало. Іноді, навіть все псувало.

- Можливо скоро почну... Слухай, а ти пам'ятаєш, що було в перші дні після того, як ви закінчили світову війну?

***

Новини всіх телеканалів всіх країн розносили навколо одну й ту саму новину, яка готова була збивати з ніг всіх, хто її почув:"Війна закінчилась!" Сотні мільйонів жертв, які віддали своє життя просто так, на потіху вищих сил, нарешті припинили числове збільшення.

Військовий табір, що розмістився на краю лісосмуги також зловив добру вістку. Єстон, будучи командиром свого власного загону, вийшов із куреня та скинув з плечей камуфляжну накидку. Його обличчя було розмальоване бойовим татуажем, а пальці були схожі на засохлі гілки. Щоки запали, погляд важкий - все це через довгі нестерпні місяці партизанських боїв.

- Ви чули, що кажуть? - спитав у нього офіцер.

Єстон знав, про що його питають, але не готовий був повірити в ці слова. Для нього це звучало як знущання, чи насмішка.

- Скільки в нас втрат? - промовив він після тяжкого мовчання.

- Ем... за останній тиждень, вісімсот чоловік.

- Перебудуйте бліндажі. Ми повинні перетерпіти ще зиму. Буде складно.

Офіцер схопив його за плечі.

- Війна закінчилась, командире! Ми можемо повернутись додому. Нам більше не потрібні бліндажі.

- Наїбалово. Не може такого бути!

- Це правда. В мене брат служить в південному флоті. Він сказав, що вже три дні, як всі флоти повернулись в пристані. Каже, що йде масове роззброєння.

Єстон присів на ящик з патронами. Ноги тремтіли від втоми. З кожною секундою він втрачав розуміння того, що відбувається насправді, а що є лише черговим тактичним обманом ворога. Хоча, факти, які підтверджували завершення бойових дій дійшли й до нього через телеграф. За останні роки він так звик до безглуздого насилля, що перестав сприймати реальність, як щось осмислене та адекватне.

- Чим ви будете займатись далі, серед цивільних? - спитав офіцер.

- Ну... я не знаю.

Він все знав. Він зрозумів що тепер, коли міста не бомбляться, а поля не чавляться танками, дорога до М'ясокомбіната знову розчищена і можна продовжити свою помсту.

***

- Чесно кажучи, - сказав Валентин, - ми тоді відкрили шампанське. Війна всіх країн з усіма країнами створила такий хаос, що розбита економіка сама потягнулась в наші лапи. Саме в той момент наша влада стала абсолютною. Я розумію, для всіх інших ті події були як пропускання через м'ясорубку, але ми про це не думали.

Єстон кивнув. Він уважно слухав свого співрозмовника, ковтаючи кожне його слово. Не зважаючи на те, які жахливі теми підіймаються, його це не сильно переймало емоційно.

- Які ж ви мразоти, - сказав Єстон, сухо оцінивши монолог.

- Наче тебе це дивує, - хмикнув Валентин.

- Я завжди старався допомагати людям. Старався зробити в цьому житті щось правильно. Мені складно зрозуміти людей, які роблять тільки зло і ще й кайфують від нього.

Валентин покрутив головою. Ці слова черкнули його по черствій душі. Хоч і не глибоко, але йому чомусь стало неприємно.

- Я ніколи від цього не кайфував. Блять, чесно кажу, ніколи. Помимо нас, навколо й так дуже багато дуже злих людей. Все, чого ми хотіли - це заволодіти ними, підкорити їх. Після світової війни абсолютно всі політичні конфлікти припинились. Бойових дій не стало зовсім. Якщо закрити очі на безпрецедентну корупцію та дикий кримінал, то зараз самий стабільний час за всю історію людства. Закони на папері стали просто приколом, але з'явились нові... закони честі, закони сили.

- Ти про що?

- Меритократія. Владу та ресурси отримує той, хто заслужив її силою... або хитрістю. Ми не просто забруднили руки, а ще й навчили всіх інших людей бруднити руки, щоб вони могли самі вирвати собі щастя та справедливість. Я думаю, це жорстко, але чесно.

- Специфічна теорія. Ти ніколи не сумнівався в своїх дивних догматах?

Валентин вдягнув окуляри. Навколо стало прохолодно. Вечоріло. Вуличні ліхтарі одночасно загорілись, хоча сонце ще тільки доходило до горизонту.

- Щодня. І щодня дивлюсь на світ, щоб переконатись у своїй правоті.

Потім він повернувся до Єстона і поглянув йому в очі.

- Пам'ятаєш тропічну бійню? Коли ми застрягли на архіпелазі і не могли вибратись через пожежу в джунглях?

***

Єстон котився вздовж схилу через кущі. Спереду була прірва. Він намагався вчепитись руками за будь-що, але все було марно. Швидкість була занадто великою, а біль занадто нестерпним.

Змирившись зі своїм положенням, Єстон заплющив очі та вилетів у прірву. Відкрите падіння. Тепле тропічне повітря огортало побите та обстріляне тіло. Він розвернувся спиною вниз та поглянув назад. За невеликою стіною з густих джунглів росла могутня туча із диму. Через жорстку перестрілку сталося займання нафтової вежі, пожежа швидко почала поглинати ліс.

Удар об воду. Єстон впав в заболочене озеро. Більше не було часу на розслаблення. Замість ніжного повітря, тепер шкіру охопила брудна вода, яка повнилась суворими хижаками.

Голова Єстона винирнула назовні. Щойно розплющивши очі, він замітив десять крокодилів, що пливли в його бік.

- Ох, як же я влип.

Він хутко почав гребти до берега. Хижаки клацали щелепами, ледь не відриваючи йому ступні. Вони були зовсім поруч.

Пролунав постріл. Потім другий. На скелі стояв Валентин зі снайперською гвинтівкою в руках та намагався підстрелити Єстона, щоб йому не вдалось втекти від крокодилів. Він переслідував його вже пів години.

Одна з куль влучила в крокодила і це так його розлютило, що він почав атакувати своїх товаришів. Зав'язалась крокодиляча битва. Хижаки рвали один одного своїми могутніми щелепами. Це дало Єстону можливість дістатись до берега.

Торкнувшись суші, що поросла мохом, він хутко сховався за найближчим деревом. Куля врізалась в стовбур прямо зі заворотного боку від його голови.

- Тобі нікуди тікати! - крикнув Валентин.

- А й я не збирався! Я вже сьогодні планую тебе завалити, мудаче.

- Тобі просто потрібно було не втручатись. Ти накликав на себе прокляття.

Валентин відволікся на розмову і це стало його помилкою. Удав, що ховався в листі над його головою, зірвався з місця та обмотав його своїм струнким тілом. Хижий змій почав стискатись, не даючи Валентину зробити жодного подиху.

Спочатку на землю впала гвинтівка. Потім і сам Валентин. Разом з удавом вони приземлились на колючі камені. Тіло змія розірвалось, хватка ослабилась. Як тільки рука Валентина відчула рухливість, він в ту ж мить вихопив кинжал та розрізав удава повністю через всі завитки.

- Їбанутись... оце я блін облажався.

Він був пораненим та не міг атакувати Єстона. Але з ножем в руках, можна було хоча б оборонятись. Єстон також був не в тому стані, щоб продовжувати бій.

- Так що у нас, нічия? - спитав Валентин.

- Хех, - посміхнувся Єстон, - не такі ви й сильні. Рано чи пізно ми знищимо вас.

Крізь біль він відвернувся від ворога та поповз геть.

***

Валентин зітхнув. Ця історія була прикладом, коли він сам міг померти через дрібницю і втратити свою здобуту владу за одну мить. Таких випадків було багато, але щоразу йому вдавалось врятуватись, хоч і кожного разу він знав, що просто відтягував неминучий кінець.

- Якби цієї вашої дикої системи не було, - сказав Єстон, - тобі б навіть не знадобилось би ризикувати своїм життям. Завів би собі нову сім'ю і жив би мирно. Ти вправний чоловік, міг би постояти за себе та рідних.

- А ти чому так не зробиш? - щиро зацікавився Валентин.

- Ви мені не дасте цього зробити. В мене є сім'я, я ховаю її від вас як тільки можу. І мені не вдасться до неї повернутись, доки ви ходите живими.

Валентин погладив себе по лобі. Сонце вже сіло. Сидіти тут далі було незручно. Він втомився від цієї розмови.

- Я б міг гарантувати тобі безпеку, якщо ти нарешті відступиш свої наміри, але... не можу. Я вже просто не вмію жити інакше. Та й ще, ми ж вороги. Жодна сила в світі не змусить нас повірити один одному. Ми всюди будемо шукати обман.

Єстон відвернувся та поглянув на небо. Спокій зірок сильно манив до себе своєю безтурботністю. Там немає вбивств, обману, зради. Лише тиша та бездоганне слідування законам фізики.

- Якщо чесно, то я втомився, - сказав він. - здай мені М'ясокомбіната. Я не хочу з тобою битись, щоб отримати інформацію.

- І ти мені повіриш, якщо я щось таке скажу?

- Ну... спробую.

З самого початку Валентин добре розумів до чого буде йти ця розмова, тому приберіг під піджаком папку. Він сам втомився від безглуздої боротьби, хоч і не міг її спинити. Той крок, на який він збирався піти, повинен був закласти фундамент до завершенні цієї ворожнечі. Валентин витяг папку та поклав її поруч з Єстоном.

- Я втомився від них, Єстоне. Зупини їх всіх. Я більше не можу з ними няньчитись.

- З ким, з ними? - здивувався Єстон.

- З М'ясокомбінатами. Їх завжди було четверо.

В цю мить Єстона наче пробило током. Тепер все в його голові встало на свої місця. Довгий час він не розумів, як М'ясокомбінату вдавалось діяти в кількох місцях одночасно. Тепер все було зрозуміло.

- Так ти зрадиш їх? - спитав Єстон.

- Ні. Я просто дам тобі можливість зблизити нашу останню сутичку. Скоро ми з тобою зустрінемось і покладемо цій багаторічній війні кінець. Я завжди буду поважати тебе, Єстоне. Ти набагато чесніше за мене.