Моргни, якщо ти в заручниках

Жалібні крики заполонили вагон. Кров розліталась на стіни та стелю. Автоматні черги безжально решетили кримінальних босів. Єстон, Ґлок та інші стріляли по всім. Ніхто не вижив. Коли навколо труни зібралась мовчазна купка трупів, галас гвинтівок припинився.

Ґлок підійшов до цієї труни та знову заглянув всередину. Аморфна біомаса зовсім не була схожа на М'ясокомбіната. Виглядало як фарш, на якому залишились шматочки шкіри та приліпились нутрощі.

- Думаєш, це якийсь прикол? - спитав Ґлок.

- Ну, - почухав підборіддя Єстон, - в будь-якому разі, ми зробимо ДНК тест.

- Не думав, що у вас є ДНК самого М'ясокомбіната.

- Е-е... Еліс-Іван кілька місяців тому проліз в громадський туалет, де посидів один раз наш спільний "друг". І... він приніс для нас пробу, так би мовити.

- Це огидно!

Еліс-Іван вирішив відстояти свою честь.

- Це було неймовірно! Я зробив, те що треба було.

Ґлок відмахнувся.

- Біс із вами. Хапаємо цей фарш і тікаємо звідси. Цей покидьок знову нас обіграв.

- Хто знає, - задумливо сказав Сенфорд.

Гіперлуп зупинився. Через вікно добре було видно, що на вокзалі вже чекали професійні кілери. Загін із п'ятдесяти чоловік. Обличчя заховані за масками. На шиях висіли хрестики. В руках АК-47.

- Хрестики? - спитала Марія. - В них специфічне почуття гумору.

- Гріх на душу бояться брати, - сказав Сенфорд.

- Так чи інакше, - підійшов до дверей Ґлок, - живими їм звідси не піти.

Поруч із ним став Єстон та перезарядив свій триствольний дробовик.

- Думаю, це вони нам збирались сказати.

- Хех, я піду звідси, навіть якщо мені відстрелять голову.

Дві ноги вибили двері. Найманці перехрестились та відкрили вогонь. Купа куль полетіло в дверний отвір, але там нікого вже не було. Всі стрілки засіли за вікнами вагону та прийнялись давати відсіч.

Зав'язалась сувора битва. Голову не підняти, шквал куль неймовірний. Дорогий новенький гіперлуп із хромованим блискучим корпусом поступово перетворювався на діряву залізяку. Люди Єстона стріляли рідко, короткими чергами, економили кулі та привертали увагу. А ось найманці гатили на повну потужність, на жаліючи боєзапас. Це і стало їхньою помилкою.

Через п'ять хвилин безперервної стрілянини, вони витратили повністю всі патрони. Перелякані бійці тиснули на гачки, але із димучих стволів нічого вже не вилітало. Фатальне упущення.

Тепер їх вороги відкрили безперервний вогонь. Ґлок так сильно почав тиснути на гачок, що він ледь втиснувся в рукоятку. Чорний одяг найманців рвався. Червоні бризки візерунками злітали в повітря. Ноги підкошувались. Не пройшло й хвилини, як весь цей загін зменшився до нуля.

- Хороша робота, народе, - посміхнувся Єстон.

Вечером цього ж дня, ймовірні останки М'ясокомбіната вже лежали на столі в лабораторії. Группа найнятих незалежних науковців проводила детальний аналіз. Помимо ДНК теста було зробило багато інших замірів, які довели, що це не просто частинки М'ясокомбіната, а буквально його деформоване тіло. Як і було сказано босами.

- Неможливо, - сказав Ґлок, читаючи результати аналізів.

- Так, мені також ж в це не віриться, - додав Єстон. - Тут точно щось не так. Але я вірю своїм людям. Тут не може бути помилки.

- Можливо якийсь фокус.

Єстон присів на диван. В його голову почали проникати різні думки, щодо подальших дій. Навіть якщо це черговий трюк М'ясокомбіната, треба було цим скористатись. Те, що вдалось заполучити ці дивні останки - це подарунок долі. Раптово, Єстона настигла цікава ідея.

- Давайте поки почекаємо та подивимось, як відреагує весь кримінальний світ на наше викрадення.

- А далі що?

- Якщо слідів справжнього М'ясокомбіната ніде не виявиться, то ми організуємо пишні похорони. Оголосимо їх на весь світ і тоді вже точно буде видно. На фокуси треба кидатись фокусами.

- Хм... - задумався Ґлок. - Звучить непогано. Але на похоронах треба буде добре підготуватись. Хто знає, що за трюки підуть далі.

- Ображаєш. Зробимо все ідеально.

Ґлок, неочікувано для себе, швидко знайшов спільну мову із Єстоном. Людина, до якої він приєднався виключно із прагматичних міркувань, стала в його очах якісним бойовим товаришем. М'ясокомбінат об'єднував людей. При інших обставинах вони б ніколи не перетнулись. А в ці тяжкі часи, доля сама зв'язує різних людей разом.

- Зробимо все, як треба.

Наступний місяць вони просто чекали. Поки останки зберігались в морозильній камері, світ злочинності занурився в анархію. Наче над ним справді зник контроль. Чутки про самогубство М'ясокомбіната все частіше почали пролітати по темних вулицях. Жодного живого сліду цієї людини ніде не було. Повне зникнення. В цю мить засумнівався навіть Ґлок. Невже негідник справді вбив себе сам, щоб нікому здатись? Що ж, в такому випадку, це був прекрасний хід, як вийти з гри та не програти ворогам.

Так чи інакше, похорони були організовані. Єстон створив масштабну рекламну кампанію цієї події. На різних мовах, в різних куточках світу, на весь голос лунали слова, що М'ясокомбінат справді помер і його будуть ховати.

Дехто із суспільства обурився від такого ажіотажу. Навіщо стільки почестей для самого кровожерливого ворога людства? Це було просто абсурдно, для них. Для інших, це було лише яскраве шоу. А для Ґлока з Єстоном - розумний хід, щоб вивести на чисту воду ворожі наміри.

В назначену дату на місці захоронення зібрався мільйонний натовп. Були всі, хто тільки міг. Від безхатьків до керівників країн. Більше сотні танків охороняли поле та монумент від неочікуваного вторгнення. Такий захист вдалось зібрати завдяки тому, що Єстон домовився із місцевою владою.

Ґлок підійнявся на пагорб та поглянув на безкрайню юрбу, що простиралась далеко за горизонт. Такої кількості людей в одному місці він ніколи ще не бачив. Навіть коли підіймав повстання у рідному місті перед вибухом ядерної бомби.

- Оце шуму ми нагнали, - заговорив він.

- Це нам і треба, - встав поруч Єстон. - Хай весь йобаний світ дивиться на нас. Сьогодні можна побути рок-зірками.

- Хех, я думаю, зараз ми набагато крутіше ніж рок-зірки.

Трохи подалі від них, на траві сидів Сенфорд. Йому не подобався цей план. Занадто багато шуму. До нього підсіла Марія.

- Чому закис? - спитала вона.

- Це все якась херня. Не вірю я, що М'ясокомбінат помер. Це якось тупо.

- Так тут ніхто в це не вірить. Ти не єдиний в своїх думках.

- Клятий Ґлок. Ми були найкращими людьми Єстона, його друзями. Він проміняв нас на цього божевільного.

Марія хитро посміхнулась.

- Ревнуєш?

- Правильно оцінюю наше положення. Невже тобі байдуже, що нас кинули?

Дівчина наблизилась до Сенфорда настільки, що він відчув її подих на своєму вусі. Пройшовши поглядом по товаришах, Марія заговорила пошепки:

- Не переймайся через це. Ґлок маніяк, він не зможе довго жити з нами. Рано чи пізно його звіряче нутро вийде назовні і ми від нього позбавимось.

Сенфорд обережно на неї поглянув. Край його губ зобразив ледве замітну посмішку.

- Тому ти мені завжди й подобалась, Маріє.

Захоронення пройшло мирно. Жодних конфліктів, жодних нападів, жодних проблем. Ніхто не міг в це повірити із команди Єстона. Навіть сам він засумнівався, чи варто було витрачати таку кількість ресурсів на весь цей цирк.

Але, незважаючи на ймовірну смерть М'ясокомбіната, вороги в світі ще не закінчились. Після завершення похорон Еліс-Іван повернувся додому та зняв свій роздвоєний костюм. Витяг із шафи роздвоєну синє-рожеву піжаму та вдягнув її, розглядаючи пере дзеркалом свої геркулесячі мускули.

- Ніяк не налюбуєшся собою? - почувся чужий голос.

Хазяїн повернувся та побачив у себе на ліжку Валентина. Він сидів на краю повністю беззбройний.

- Ого, які люди? Прийшов померти від моїх рук? Так і знав, що М'ясокомбінат все ще живий та керує своїми сучками.

- Як би я хотів, що б це було правдою. Але нажаль, я залишився сам. І мене переповнює відчуття жаги. Лютої жаги помсти. Я доберусь до всіх вас по черзі та повбиваю.

Еліс-Іван гучно розсміявся. Мало хто насмілювався сказати таке йому в обличчя. Він сам ще не порвав Валентина на дрібні шматочки тільки тому, що йому було цікаво трохи з ним поговорити.

- Не пам'ятаю, щоб раніше ти був таким нахабним, - сказав Еліс-Іван.

- Я просто завжди був дисциплінованим. Зараз часи змінились.

Валентин встав із ліжка та почав розминати кулаки.

- Худий як соломина, - зробив крок вперед Еліс-Іван. - Я тебе розламаю.

- Годі пиздіти. Настав час вмирати.

Між ними розпочалась бійка. Град ударів посипався з обох боків. Еліс-Іван не очікував, що Валентин може бути настільки сильним та спиртним. Він з легкістю переживав всі удари, що потрапляли в його тіло. А відповіді від нього були жорсткими та прицільними. Він був дійсно майстерним воїном.

Еліс-Іван відскочив на тумбочку та роздавив її. Треба було давати відсіч. Удар ногою заскочив Валентину в живіт та підкинув його до стелі. Спина розбила люстру. Скло посипалось на підлогу.

- Слабо! - крикнув Валентин та жбурнув ворогу в очі дрібні осколки.

Той закричав від болю. З очних яблук пішла кров. Поранений розмахнувся кулаком та заїхав супротивнику в бік. Двоє ребер тріснули. Валентин закричав.

- Здохни! - розлютився Еліс-Іван.

Валентин схопив ковдру з ліжка та намотав ворогу на голову. Він прийнявся душити Еліс-Івана, стискаючи тканину якомога сильніше. Втрачаючи кисень, здоровань осів на одне коліно.

Здаватись було не можна, тому він схопив Валентина за вухо та перекинув через плече головою в підлогу. Бетон тріснув. Пиляка здійнялась в повітря.

У відповідь на цю атаку, рука Валентина дотягнулась до дерев'яного шматка розбитої тумбочки. Це був влучний момент, щоб нанести фатальний удар. Шматок деревини врізався Еліс-Івану в шию та проколов артерію. Фонтан крові вискочив назовні.

Не зважаючи на це, Валентин навіть не думав зупинятись. Він повалив ногою Еліс-Івана. Це був потужний удар від якого у його туфлі відірвалась підошва. Потім він підняв ліжко та почав топтатись ним по голові Еліс-Івана. Сталева ніжка кришила череп крізь намотану ковдру. Валентин бив і бив, доки голова не луснула. Ковдра повністю почервоніла. Здоровань затих.

- Йобаний покидьок! - заморено дихаючи, сказав Валентин. - Так тобі й треба!

Щоб відпочити, він присів назад на ліжко. Під додатковою вагою, воно остаточно розчавило голову мертвого Еліс-Івана. Вороги Ґлока не зникли. Вони були живі та дуже небезпечні.