Моргни, якщо ти в заручниках

В сірому, заповненому запахом чоловічого поту та перегаром, барі було людно. Після чергової вилазки, найкращі бійці Мародерів зібрались щоб відпочити. Біля барної стійки розсівся Бенджамін. Він самотньо виділявся серед натовпу, поглинаючи віскі стакан за стаканом. Кожен раз, коли до нього хтось намагався підсісти, він сердито його відштовхував.

- Хочете, я повиганяю всіх? - спитав бармен.

- Ні, - тихо відповів Бенджамін, покручуючи стакан в долоні, - їх галас для мене наче фонова музика. Хай шумлять. Не хочу тільки, щоб до мене тулились.

Потім він осушив свій десятий стакан. В його шлунок проникло вже більше літру міцного напою. В очах все крутилось.

- Я розумію, зараз важкий час, - знову заговорив бармен, - але так багато пити може бути шкідливим. Ви все ж керуєте нашими долями.

- Керую як хочу. Від'їбись від мене.

- Зрозумів. Не буду більше хвилювати.

Бармен віддалився. В цю мить вхідні двері гучно розкрились. Опираючись на металеву милицю, всередину зайшов Іван. Його поранена нога так і застигла у викрученому вигляді. Він більше не міг нормально ходити.

Крізь біль діставшись до свого напарника він ляснув його долонею по спині.

- Бенджи, ти вже третій день тут всераєшся! А ми, між іншим, несемо їбануться які великі втрати. Я хочу, щоб ми скинули ядерну бомбу, але Валентин не дозволяє мені це зробити без тебе. Каже, що ми втрьох повинні обговорити це рішення.

- Ну... - втомлено відставив стакан Бенджамін. Його голос був дуже п'яним, - скажи йому, що я згоден... робіть, що хочете. Кидайте бомби, хуйомби, мені до сраки.

- Бляха, досить соплі розвішувати! Це все не жарти.

Бенджамін повернувся до Івана. Дивлячись йому в очі, він ледь стояв на ногах.

- Ну так я і не жартую.

Іван гучно хмикнув носом. Його сильно бісила така поведінка з боку свого друга. Він не став терпіти таке ставлення до себе та штовхнув Бенджаміна. Перекинувшись через стілець, той з гуркотом впав на підлогу.

- Проспись, тварино! - Іван ткнув в нього пальцем. - Завтра ми з тобою нормально поговоримо.

Зранку Бенджамін прокинувся у себе в ліжку, наче нічого й не було. Тільки важке похмілля нагадувало про те, який непростий день був напередодні. Борючись із головним болем, він розплющив очі та побачив Валентина, що сидів поруч із ліжком. Його обличчя виглядало дуже невдоволеним.

- Я знаю, що я себе запустив, - простогнав Бенджамін.

- Послухай, справа не в тому, що ти напиваєшся як свинота. Я не вправі керувати твоїм життям. Мене хвилює, що останнім часом ти відійшов від справ. І ось це вже дуже погано, бо стосується не тільки тебе, а й всіх нас.

- Я спробую все виправити...

Валентин зітхнув.

- Що з тобою сталось?

Бенджамін розумів, що рано чи пізно ця розмова повинна була статись. Він довго намагався приховати свої переживання, але більше не міг це продовжувати. Всім стало замітно, що щось йшло не так. А воно пішло так ще в той момент, коли Іван вбив Сенфорда, а потім їх обох атакував Ґлок. В ту мить Бенджамін зрозумів багато чого для себе.

- Я втомився, Валентине. Я дуже сильно втомився гратись в повелителя світу.

- Ти ж розумієш, що мене така відповідь не влаштує?

- Пам'ятаєш, я розказував про Лойло?

- Ти вже всіх ним задовбав. Ти вже сто разів розказував, як він всіх нагнув і не зміг впоратись зі своєю силою.

Бенджамін підтягнувся вище на подушку, щоб зручніше було говорити.

- До останнього часу, я не розумів, чому він себе вбив? Він зміг всіх перемогти, невже він так легко відмовився від своїх можливостей? А тепер... до мене нарешті дійшло. Лойло прекрасно знав, куди б це його привело. Він вбив себе не через слабкість, а навпаки... через свою неймовірну силу. До нього дійшло, що якщо він буде керувати світом, то колись ослабне і перетвориться в пародію на себе. В жалюгідну копію Великого та Страшного Лойло. Тому і покінчив з собою, пішовши на високій ноті.

- Ну й до чого ти ведеш?

- Хто такий М'ясокомбінат, Валентине? Колись це ім'я вселяло жах у всіх людей на планеті. А зараз... це просто два старих клоуна-невдахи, що намагаються із останніх сил залякувати світ, який більше їх вже не боїться. Наш час закінчився, Валентине. Ми програли вже дуже давно, а зараз просто б'ємось об стіну і брешемо, що ще можна повернути все назад.

Валентин нічого не відповів. Він витратив десять секунд на те, щоб переварити сказані слова. Те що сказав йому Бенджамін було очевидною правдою, до якої Валентин прийшов раніше нього, але через впертість Івана свідомо не хотів кидати шлях боротьби. Йому й самому хотілось закінчити все це виключно шляхом битви, щоб жити залишився сильніший.

- І ти хочеш стати як Локус? - раптово спитав Валентин. - Хочеш просто кинути нас і піти жити своїм життям?

- Ні, - спокійно, хоч і розбито відповів Бенджамін. - Я хочу все це закінчити.

- В такому разі мені доведеться тебе зупинити. Можливо, прямо тут.

- Я не хочу з тобою битись.

Перехилившись над ліжком, Валентин вперся ліктем в шию Бенджаміна. Він натиснув достатньо сильно, щоб відібрати в нього можливість говорити та дихати.

- Якщо ти вирішив стати ганчіркою, тоді не лізь в наші справи. Я нічого не скажу Івану із поваги до нашого спільного минулого, але якщо ти викинеш якийсь трюк, вб'ю тебе незадумаючись.

Після цих слів, він відпустив його, залишивши тонути в кашлі. Двері обережно зачинились і Бенджамін зостався насамоті зі своєю розгубленістю.

Ця розмова вибила Валентина із колії. Навколо й так було дуже багато проблем, які потребували негайного вирішення, а коли ще один з найближчих людей "здає назад", це ще більше підлива топлива в полум'я стресу.

На телефон прийшло повідомлення:"Босе, тут до нас Ґлок Пістолс завітав. Особисто. Він ще поки нас не виявив. Їдьте сюди, ми спробуємо його нейтралізувати"

- Сука! - процідив Валентин.

Він відправив відповідь:"Скоро буду. Не робіть нічого зайвого". Машина неслась на повній швидкості. Через масові погроми, траси стали пустими і можна було спокійно ганяти, не переймаючись через зустрічний рух.

Слухаючи гудіння двигуна, Валентин згадав, що було б непогано взяти із собою Івана та Бенджаміна, але він так поспішив, що врешті вирішив владнати все сам. Витрачати час на планування було ніколи, під руку підвернулась влучна можливість позбавитись від самого злісного ворога. Хоча, будучи самим прагматичним із команди М'ясокомбіната, Валентин був готовий навіть до самих екстремальних варіантів розвитку подій. В нього була бездоганна підготовка.

Вже наближаючись до блокпоста, він замітив, що там всі були мертві. Опасіння про хитру пастку виявились правдивими.

- Не на того нарвався, - прошепотів Валенин і збив шлагбаум бампером.

В цю мить на дах автівки з дерева зістрибнув Ґлок. Він вистрілив під себе і автоматна черга розбила лобове скло. Валентин не розгубився, чогось подібного він і чекав. Натиснувши сильніше на педаль газу, він погнав машину в стіну. Зіткнення! Від потужного удару Ґлока підняло в повітря і закинуло на дах будівлі. Приземлення виявилось болючим.

- Де він? - хутко озирнувся Ґлок на машину.

В середині вже не було його ворога. Той вже вискочив на полювання. Валентин був надзвичайно могутнім та спритним. Ґлок знав це, тому розумів, що не можна було давати слабину.

На величезній швидкості черевик влетів йому в спину. Ґлока відкинуло в дерево. Він летів так, що розламував всі гілки, які стирчали на його шляху. Навіть самі товсті з них не могли його зупинити. Лише стовбур приняв його обличчя в кору та припинив рух.

- Ти став дуже самонадіяним, - сказав Валентин.

- Я просто не думав, що зустріну саме тебе.

- Це значить, що доля вирішила нарешті покарати такого вилупка як ти.

- Досить цих понтів.

Крізь біль Ґлок розвернувся. Сидячи на дереві, він прицілився у Валентина, який уже в ту ж мить перелітав від будівлі прямо в його бік. Він нісся так швидко, що здавалось, ось-ось перетне звуковий бар'єр.

У Ґлока просто не було часу на реакцію, тому ще під час розвороту, він вже натискав на гачок. Розривні кулі полетіли в живіт Валентина. Це була фатальна помилка так бездумно стрибнути. Черга із неймовірно потужних набоїв розрізала його тіло навпіл. Ноги полетіли на землю.

Але радіти Ґлоку було ще зарано. Без нижньої половини тіла, Валентин вчепився в нього. Навіть в такій критичній ситуації, він знав, що робити далі. За секунду він оцінив свій стан: масштабна втрата крові. Щоб продовжувати битись, потрібно було наситити мозок киснем через кров.

Для цього Валентин висмикнув із рукава шланг з двома гострими кінцями. Блисквичними рухами, він встромив один кінець собі в вену, а другий в сердце Ґлока, пробивши його груди. Кров почала перекачуватись із одного тіла в інше.

- Ні... - Ґлок відчув неймовірну слабкість.

Важкі кулаки полетіли в його обличчя градом ударів. Шкіра на щоках почала рватись. Із останніх сил Ґлок підхопив звисаючі кишки Валентина та намотав їх йому на шию. Він стикав її так сильно, що в того повилізали очі із очниць та виштовхнули окуляри з носа. Голова посиніла, але неймовірна лють та жага до життя ніяк не могли покинути Валентина.

- Здохни! - закричав Ґлок та натягнув кишки максимально сильно, як тільки міг.

Органічна петля схлопнулася і відтяла голову Валентина від тіла. В цю мить Ґлок відчув неймовірне полегшення. Йому ледь вдалось перемогти одну з найсильніших людей світу. І він зрозумів, що скоріше за все, серйозніших перепон в нього більше не з'явиться. Його мета наблизилась, як ніколи раніше.