Моргни, якщо ти в заручниках

По скроні Ґлока збігам струмок поту. Він тяжко дихав. Його погляд свердлив землю, а почуття були змішані. Динамік в вусі раптово заговорив:

- Ви вбили її? - це була Марнесса.

- Ага... я зробив це.

Ґлок підняв тіло Сірої Чайки та поклав на плече. Він ніс її на собі, поки її труп кровоточив йому на спину. Ще тепла рідина впитувалась в сорочку, але йому було все рівно. Він добився свого.

- Нахер ти її тягнеш? - спитав, лежачий на асфальті Рудий. - Краще б мені ногу допоміг поправити.

- Це тіло мені ще знадобиться.

В трьох вони підчистили місце стрілянини та пішли додому. Поліція, все одно, як тільки дізнається, що ця розбірка пов'язана з М'ясокомбінатом - відразу підіжме хвости. Щодо цього можна було зовсім не переживати.

Вдома на хлопців чекав великий глазурований торт. Марнесса вирішила відсвяткувати маленьку перемогу.

- Це вам, - сказала вона. - Ви сьогодні добре постарались. Навіть всі живі.

- Ага, - тяжко зітхнув Леонард, - в нас вісім трупів за плечами сьогодні. Цікаві виходять свята.

- Ну ти й зануда. Я ж старалась.

Рудий впав на диван. Його нога вже була роздута наче бочка.

- Ні, мені торт подобається. Але, бляха, нога так сильно болить, що я був би непроти, якби він був накачаний якимись транквілізаторами.

Тим часом, Ґлок відніс Сіру Чайку в окрему кімнату. Туди складались всі трупи її головорізів. Він поклав її разом з останками Валянка та попшикав дезодорантом, щоб хоч трохи перебити запах розкладання.

- Це буде цікаве шоу.

В подальших планах було показати всьому світу, що М'яскомбіната не варто боятись. Що можна рішуче долати всіх його найманців і кілерів. І саме головне - для цього не обов'язково бути таким же могутнім, генералом армії або президентом. Достатньо, щоб твої щирі наміри та можливості збігались з бажаннями всього світу. Увесь всесвіт хоче знищення М'ясокомбіната.

Крадена вантажівка про'їжджала по центральній вулиці, рухаючись до площі. Ранкова вогкість застеляла дорогу. Було прохолодно. Сумні люди юрмились, шляхуючи на роботу. Вони ще не здогадувались, яке послання для них приготувало сьогодення.

Вантажівка запинилась. Двигун затих. З кабіни вийшов Ґлок. Внутрішня впевненість розпирала його з середини. Він видерся на ту ж саму сцену, що ще кілька днів тому була під гарматним обстрілом та встав перед містом.

Люди впізнали його та почали поступово збиратись навколо. Натовпу було цікаво, що приготував цей чоловік. Звукове обладнання так ніхто з минулого разу й не забрав. Це було зручно. Спочатку, Ґлок збирався кричати, а тут ось як воно вийшло.

- Слухайте мене всі! - звернувся він до міста. - Я вижив! Сіра Чайка не змогла мене здолати. Я дістався до неї та всіх її невдах. Я знищив кожного з них. Наступним буде М'ясокомбінат.

- Пиздиш! - крикнув хтось із юрби.

- Ми тобі не вирімо, псих хворий! - ще хтось додав.

Вантажівка під'їхала до сцени. Кузов відкрився та на сцену посипались понівечені трупи кілерів М'ясокомбіната. Валянок та Сіра Чайка також з ними вивалились. Їх розірваний вигляд сильно шокував публіку. Їм буквально показали гору людського м'яса.

- Так, це жорстко, - сказав Ґлок. - Я знаю. Але тепер ви точно мені повірите.

Серед людей піднявся галас.

- Та ти єбанутий нахуй!

- Маніячина!

Ґлок у відповідь постукав пальцями по мікрофону.

- Ага, це ви мене так називаєте... за те, що я жорстоко розібрався з людьми, які роками нищили ваше життя. Якщо вже я маніяк, то хто, блять, тоді М'ясокомбінат?! Добрий сусід? Це сам диявол і боротися з ним можна тільки його дияволськими методами! Розумієте, якщо ми не об'єднаємось, він нас всіх знищить! І мене також. Мені просто пощастило, що я переміг Сіру Чайку. Я був на грані смерті. Але... якщо ви встанете на мой бік... нам вдасться змінити світ. Ми зможемо звільнитись від полону клятої тиранії.

Ці слова дійшли до публіки. Люди справді зрозуміли, що увес цей час, вони просто були в полоні страху. Якийсь один, хто зна хто, тримає все людство в заручниках. Коли озвучуєш цю думку, вона вже стає абсурдною. Люди зрозуміли, що можуть боротись.

По всіх телеканалах країни почала гуляти промова Ґлока. Журналісти не боялись пустити таке в ефір. Люди почали збиратись на вулицях, організовувати мітинги. Навіть серед чиновників та поліції багато хто задумався про те, щоб змінити своє життя.

Ґлоку та його людям виділили місце в мерії. Тепер там була штаб-квартира протистояння. На вулицях почали розклеюватись провокаційні плакати з написом:"Ми не боємося М'ясокомбіната, бо це лише будівля, а не людина".

Кабінет був просторий. Дорогі меблі, підлога та мраморна стеля. Видно, в це приміщення війшло багато крадених бюджетних коштів. Або навіть хабарів від того самого, "недоторканного". Ґлок підійшов до широкого панорамного вікна та подивився на місто. Йому вдалось завоювати увагу людей. Його справа рушила з мертвої точки. Це зігрівало душу.

До нього підкотилась ззаду Марнесса.

- Що ж, я думала, вони тебе розіпнуть там на площі.

- Я навіть не думав про це. Ну... трохи хвилювався, але щось мені підказувало, що вони послухають. Кожен з них, у своїх фантазіях, хоча б раз хотів стати мною.

- Який наш наступний крок?

- Знайти місце, де ховається М'ясокомбінат та нанести рішучий удар. Тут нічого чекати. Треба рішуче з ним розібратись. І з такою масовою підтримкою, я вважаю, це буде не складно. Той мудак багато про себе думає.

В двері кабінету постукали.

- Заходьте, - сказав Ґлок.

Це був Леонард. Він не заходив всередину, а тільки поспішаючи заглянув в кабінет з-за дверей.

- Погнали зі мною. Треба заїхати на квартиру Рудого та забрати деякі речі. Потрібно все важливе перевезти сюди.

- Точно, - погодився Ґлок. - Не будемо втрачати час. Там справді залишилось багато важливого.

Разом вони сіли в машину та покинули мерію. Від'їжджаючи, Ґлок не міг повірити, що за такий короткий час зміг досягти таких висот. Але в його душі також з'явився і страх. Як втримати цю владу? Як взагалі втримувати владу, якщо люди йдуть за тобою лише через твою ідею? Як навчився утримувати владу М'ясокомбінат? Можливо, треба було б в нього повчитись. Але спочатку, його було б непогано знайти. Ґлок все збирався дізнатись в той момент, як почав би вибивати з нього все лайно кулаками.

Вони виїхали з центра та рушили в передмістя. Леонард сидів за кермом. Раптово його погляд зачепився за якусь пляму в небі.

- Там якийсь літак, - сказав він.

- Так, я бачу, - виглянула Марнесса. - Щось я не припам'ятаю, щоб в нас такі літали.

- Це військовий, - одразу впізнав його Ґлок.

Леонард посміхнувся.

- Думаєш, армія також встає на наш бік?

- Не знаю.

Літак пішов на зниження, але не сильно. Він пролітав над вулицями та наближався до центру. Гуркіт його двигуна проносився проміж домів. Люди замітили його.

- Це... це бомбардувальник, - підмітив хтось з вулиці.

У літака відкрився люк. Вниз полетіла бомба. Але не звичайна. Це була ядерна боєголовка. Вона неслась в сторону мерії на повній швидкості. Глухий свист доносився за сотні метрів. Паніка розпочала поступово поглинати натовп. Люди розбігались, хто куди. Вразілись одне в одного, спотикались та падали.

Бомба влучила в будівлю. Колосальної сили вибух здійнявся в повітря. Мерія за секунду розпалась на атоми. Спочатку, гігантський спалах світла випалив очі всім, кому не пощастило подивитись в той бік. Потім пішла вибухова хвиля. Вона крушила місто, наче всі його будівлі та інфраструктура були зроблені з піску. Все руйнувалось за миті, все згорало до тла за миті.

Ґлок озирнувся та побачив велитенський ядерний гриб за спиною. Не встиг він усвідомити, що сталось, як потужна вибухова лавина знесла його машину. Місто було знищено. Саме так М'ясокомбінат карає тих, хто вигадав собі свободу волі.