Моргни, якщо ти в заручниках

Бенджамін перелетів через прилавок, змітаючи спиною все, що на ньому стояло. Удар об стіну завалив кілька полиць. Локус жбурнув стіл у Івана. Той вправно ухилився. Спритність билась в його венах. У відповідь він почав хапатись за тіла відвідувачів. Люди полетіли в Локуса один за одним, збиваючи його зі ніг. Четверо людей притиснули бідолаху до підлоги.

- Суко! Ти нас не завалиш! - вискочив назад Бенджамін.

Він вчепився обома руками Івану в горло та прийнявся душити. Пальці впивались глибоко в шкіру. Доступ до повітря звужувався все сильніше. Іван прощупав за спиною стільці та з розмаху почав розбивати їх об голову Бенджаміна. Дерев'яні шматки розлітались, врізаючись в голову. Через біль, хватка Бенджаміна ослабла.

- Так краще, - прошепотів Іван та кілька разів вдарив його кулаками в обличчя.

Іскри сипались в очах від натиску кулаків. Бенджаміну було складно утримати рівновагу. Сила супротивника була наче в бика. Ще ніколи раніше Бенджамін не стикався з таким потужним ворогом. Тим дивніше було, що вони виглядали наче дві краплі води. Точно як і Локус.

- Хто ви такі?! - вирвалось з вуст Івана.

Йому на спину настрибнув Локус та потягнув за собою в сторону вікна. Голова Івана розбила скло. Осколки застрягли в шкірі маленькими прозорими пелюстками. Не втрачаючи часу, до нього підбіг і Бенджамін. Його нога промчалась крізь повітря та зіткнулась з животом Івана. Супротивник впав на коліна. Міцні руки Локуса обхопили його шию в нерозривний замок.

- Оце лосяра, - тяжко дихаючи, сказав Бенджамін. - Я вже злякався, що він нас поборе.

- Я ще не здаюсь, - процідив Іван. - Ще встигну вас побороти.

Однією рукою Локус підняв з підлоги великий шматок скла та різким рухом розпоров йому стегно. Кров стрімко полилась по штанині.

- Ну, в тебе не багато часу, - сказав Локус. - Я перерізав тобі артерію. Кажи, хто ти такий і що ти тут збирався робити, інакше я... буду просто стояти і нічого не діяти. А ти помреш від кровотечі.

- Ти ж Мясник, вірно? - вирішив спитати Бенджамін. - Ти хотів тут зустрітись з комісаром Ноланом.

- Ого, які розумники, - вичавив Іван. - Ніхуя ви не знаєте.

- Хах, тому ми тебе й маслаємо, щоб ти все розповів.

- Йдіть на хуй. Нічого вам не скажу.

Все більше крові проливалось з ноги Івана. Голова почала паморочитись. Він не розумів, як можна було зустріти ще двох власних двійників. Зустріч із Шивою вже його не на жарт здивувала, а тут таке.

- Не дарма я вирішив прослідкувати за вами, - раптово сказав Валентин, зайшовши в кафе. - Страховка не завадила. Шива буде в шоці, коли побачить цих двох клоунів.

- Це ще що за уїбан? - розвернувся до нього Бенджамін.

Побачивши Валентина, Іван нічого не відповів, а лише мовчки посміхнувся. Він добре розумів, до чого все йшло. Не встигнувши навіть моргнути, Бенджамін покотився по підлозі. Всього один спритний удар відправив його в нокаут.

- Бля... - Локусу не вдалось докричати це слово. Його тіло по пояс пробило стелю та застрягло. Ноги звисали над головою Валентина, що без проблем його здолав.

- Ти хоч нормально їх роздивився? - спитав Іван, притримуючи різану травму.

- Думаю, Шиві вони сподобаються.

- Хочеш взяти їх до нас?

- Навіть якщо вони на когось працюють, це не буде проблемою. Всі люди смертні. Ці двоє - надзвичайно корисний актив в нашій справі. Це може перенести всю задумку на абсолютно новий рівень.

Обмотуючи розрив на нозі, Іван кивнув.

- Ти маєш рацію. Вони справді дуже нам потрібні. Похер і на жалюгідного мера, і на комісара. Нам дістався в руки джекпот.

Бенджаміна з Локусом зв'язали та погрузили в самоскид. В багажник звичайної автівки вони не влізали. Дорогою Іван обдумував, як їм краще вчинити з цими хлопцями. З одного боку, вони дуже вправні та справді майже нічим візуально не відрізнялись від нього з Шивою. Але брати в самі перші ряди до себе відверто агресивних ворогів було неймовірно відчайдушним та сміливим кроком.

- Я знаю, про що ви думаєте, - заговорив Валентин. - Ми запропонуємо їм управління всім світом. Хто від такого відмовиться?

- Так, тільки доведеться цим ділитись ще зі мною та Шивою. Саме ці компроміси мене й переймають.

- На місці розберемось. В гіршому випадку, ми просто їх повбиваємо. Ніякої проблеми тут немає.

Два щільно зав'язаних тіла впали перед ногами Шиви. Ще поки їх до нього тягли, він вже все зрозумів та не знав, як правильно підібрати слова. Схожість одразу чотирьох людей в одній кімнаті виглядала наче фантастичний збіг, або, що подобалось йому більше, сигнал долі. Цією зустріччю справді необхідно було скористатись.

- Де ви їх відкопали? - спитав Шива.

- Вони самі на мене напали та відпиздили, - відповів Іван.

- Цікаво...

Поруч встав Валентин.

- Вони нам потрібні.

- Так, - погодився Шива.

Вже через півгодини, Бенджамін та Локус вже були у свідомості та сиділи прив'язаними до сталевих крісел. Прямо навпроти них сиділи Іван та Шива, але на шовкових. Лише чотири майже ідентичні фігури заповняли собою темну кімнату під світлом самотньої лампи.

- Оце так магія, - сказав Бенджамін.

- Ми здивовані не менше вас, - звернувся до нього Шива.

Іван сплюнув під ноги.

- При інших обставинах, я був би радий цій зустрічі.

- Чесно кажучи, - заговорив Локус, - вся ця бійка була лише невдалим збігом обставин. Ми з Бенджаміном просто хотіли позбавитись від мера та тих, хто наслав на нього кілерів. Ми лише зачищали сліди.

Іван кивнув.

- Ну... хех, значить це ви були тими шантажистами, яких так боявся мер Балон?

- Якби ми знали, цього б не сталось, - сказав Шива. - Краще пожертвувати збоченцем мером. Ви для нас важливіше.

- Але... - підняв брови Бенджамін, - ми ж не можемо стати просто друзями? Забути все, що сталось між нами?

Шива опустив голову. Ніхто в цій кімнаті не хотів ні з ким боротись. Всі четверо були не тільки схожі зовні, а й всередині. Різні долі звели в одному місці ідейно рідних людей.

- Можемо, - по-доброму посміхнувся Шива. - Все ми можемо.

Ноги Івана підняли його з крісла. Він впевнено підійшов до полонених та розрізав мотузки, що стримували їх рухи. Вони сиділи на місці не атакуючи.

- Я так і думав, - зрадів Іван.

- Так хто з вас М'ясник? - спитав Локус.

Шива з Іваном переглянулись. Це було легке, але водночас і складне питання. Відповіддю до нього були не просто слова, а ідея, своєрідна філософія.

- Ми обидва, - відповів Шива. - Наші справжні особистості не важливі, ми робимо все, щоб стати однією людиною.

Тепер Локус з Бенджаміном переглянулись. Те, як вони збирались працювати було майже тим самим, але поки що не настільки радикальним. Їх випередили із цією ідеєю, але це не було погано. Хоча, деякі нюанси хлопцям не сподобались.

- М'ясник? - покрутив носом Бенджамін. - Якось сильно банально, я не знаю. Сильно мілко.

- А що ти пропонуєш? - спитав Іван.

Зловивши пропозицію в голові, Бенджамін спочатку ледь не засміявся. Йому здалося, що це дуже абсурдний та несерйозний варіант, що ніхто його не сприйме. Але вже через секунду, щось всередині змусило на ньому зупинитись.

- М'ясокомбінат, - вийшло з його вуст.

Почувши це слово, інші засміялись в голос, але не надовго. Щось за цим стояло справді масштабне та могутнє. Навіть більше, ніж всі вони четверо.

- Добре, - кивнув Іван. - М'ясокомбінат. Мені подобається. Епічно.

В ту мить всі четверо втратили власні імена та перетворились на М'ясокомбіната. Перетворились на сутність, яка стане сильнішою за всіх них разом. Ця істота, яку вони створили в той день, змінила світ назавжди.