Моргни, якщо ти в заручниках

Бурхливий ливень стукав по даху. Грім доносився з небес. Суворий вітер шелестів по вікнах. Дерева по той бік скла гнулись від бурі.

В кімнаті було темно. Лампочки не світились. Група з п'ятдесяти людей зібралась під одним дахом разом зі своїми сім'ями та речами. Це були біженці.

Якийсь чоловік виглянув у вікно.

- Ти не бачиш його? - спитав хтось в нього за спиною.

- Ні. Він не полює в таку погоду.

Жінка, що сиділа під стінкою, притиснула немовля блище до грудей. Її обличчя захопив гнів. Вся ця ситуація була неприйнятною для неї, але якось вплинути на обставини ніхто з присутніх не міг.

- Йобаний Лойло! - сказала вона. - Невже він реально всіх нас вб'є?

Чоловік відійшов від вікна. Він був одружений на цій жінці, а в руках вона тримала його сина.

- Я не дам цьому статись.

- Кажуть армія вже програла йому, - сказав хтось із групи. - Ще двісті тисяч жертв. І всіх кухонним ножем... жесть.

- Це божевілля скоро закінчиться.

Чоловік підійшов до дружини та обійняв її з сином. Більше за все на світі, він хотів врятувати їх від того демона. Невдовзі повинен був приїхати евакуаційний автобус. Залишки громадянських організацій, перед смертю, встигли організувати маршрут для порятунку, перед тим як всесильний маніяк дістався до них.

- Наш маленький Бенджамін, - чоловік поглянув на сина. - Ти повинен вижити будь-якою ціною.

Тіло малюка було холодним. Батьки покликали лікаря.

- Не розумію, - сказав той. - В нього справа та зліва пульс абсолютно різний. Що це таке?

- Ой, я й забула вам сказати, - заговорила мати. - У Бенджаміна асиметрія серця. Дві половини його тіла мають різний пульс. В пологовому мені сказали, що хоч це і аномально, але жити він буде.

- Ох, боюсь я йому щось давати. Його серце може зупинитись від мого лікування. Це жахливо.

Лікар відійшов від дитини у кут приміщення, вдягнув на шию петлю та повісився. Накопичені стрес і тривога довели його до самогубства. Маленький Бенджамін дивився, як блискавки освітлювали труп, що бовтався в мотузці. Це самий перший і яскравий образ, який він запам'ятав на все життя.

Потім під'їхав автобус. Люди зібрали свої речі та вийшли надвір. Жорсткий ливень не припинявся, а можливо навіть посилився. Поки батьки з немовлям бігли до рятувального транспорту, вони повністю промокли. Вода проникла глибоко за всі шари одягу.

В небі вдарила блискавка. Вона освітила похмурий страшний силует, що стояв посеред дороги із ножем в руках. Це був Лойло. Він прийшов за новими жертвами.

- Це він! Він знайшов нас! Скоріше всі в автобус!

Серед людей розлетілась паніка. Вони почали штовхати один одного, намагаючись скоріше заскочити в автобус. Батьків Бенджаміна силою натовпу заволокло всередину. Іншим пощастило менше. Лойло наздогнав їх та почав різати ножем без розбору. Дощова вода пермішувалася з кров'ю, що лилась, та отримувала бурий відтінок.

Водій зрозумів, що всіх не врятувати та натиснув на газ. Автобус рушив вперед, залишивши вісім чоловік позаду. Вже за лічені секунди зостався тільки один. Він розправився із всіма, хто не встиг забратись в салон. Але радості на його обличчі не було. Більшості людей все одно вдалось врятуватись.

Батьки Бенджаміна поселилась в новій країні. Їм організували житло та дали роботу. На радостях, вони удочерили дівчинку, що була на два роки старше Бенджаміна. Її звали Анна. Звести ще одну рідну дитину вони не могли, через сильно погіршене здоров'я матері. Жінка підхопила туберкульоз під час того шторму.

Через два роки вона померла від ускладнень викликаних хворобою. Бенджамін Стейт ріс разом зі своєю зведеною сестрою та батьком Деном в скромних умовах. Зарплатня була малою, тому вже в підлітковому віці, Бенджамін почав займатись крадіжками у складі шкільних банд.

Прийшовши додому звичайного дня, він поклав на стіл пачку купюр.

- Знову когось обікрав? - суворо спитав батько. - Я вже тебе поров за це.

- Мені все одно, що ти там зібрався зі мною робити. Я приношу додому більше бабок, ніж ти.

Анна встала між двома чоловіками своєї сім'ї.

- Давайте спробуємо знайти якийсь компроміс, - сказала вона. - Так, те що робить Бенджамін - аморально. Але це лише мілке хуліганство. Він у нас розумний, не попадеться. Якщо його все ж спіймають, то просто помахають пальцем.

Ден підійшов до стола та взяв купюри. Перерахувавши гроші він був вражений. Там була зовсім не мала сума.

- Та за оце його можуть спокійно засадити у в'язницю, Анно. На довго!

- Це все не з одної кишені, - сказав Бенджамін. - Я... накопичив цю суму.

- Хм... ну дивись мені. Якщо тебе спіймають, можеш не розраховувати на мою підтримку.

Слова про накопичення були брехнею. Хлопець набрав цю тисячу доларів за одну вилазку. Він з друзями знайшов злачне місце. Вечором того ж дня, він вийшов на нове полювання за грошима.

Бенджамін прийшов у закинутий бар, що знаходився у місцевому бідному гетто. Товстий шар пиляки застелав всі поверхні. Живі щури поїдали мертвих по кутках. Одна тускла лампочка слабенько освітлювала центр приміщення, де за круглим столом зібрались шестеро підлітків.

- Готові виносити мішки з бабками? - спитав Бенджамін.

- Так! - підняли руки всі.

Цього дня вони збирались пограбувати склад із золотом. З чорного входу було зручне розташування дверей, де не було зайвих очей та купа простору для втечі. Сталевий лом вибив навісний замок. Руки відкрили двері.

- Ну що, заходимо? - поглянув на товаришів Бенджамін.

- О, так! Йобане золотко, йди мені в кишеню!

Всі хлопці, окрім Бенжаміна забігли на склад, перетнувши ногами майже невидиму лазерну лінію. Вона ніяк не зреагувала на людей. Підлітки прийнялись жадібно набивати торби золотими злитками. Слина капала з їх вуст на підлогу.

- Куплю собі гумову ляльку і буду їбати! - їх радості не було меж.

Коли клітчаті сумки вже почали майже рватись від злитків, малолітні грабіжники потягли їх до виходу. Ось тут і спрацювала система захисту. Як тільки перша торба перетнула лазер, із підлоги висунулись чотири автоматичні турелі. Відкрився шквальний вогонь. Всіх, хто був всередині порозривало на шматки. Лише одна торба із золотом встигла викотитись назовні.

Бенджамін швидко зачинив двері та посміхнувся. Він добре знав, про цю пастку, тому свідомо пожертував цими невдахами, яких навіть друзями не вважав. Так, більшість награбованого залишилась всередині, але для нього одного цієї сумки вистачить з головою.

Обмінявши більше двадцяти злитків на валюту, Бенджамін заплатив парою залишених касиру, щоб той проігнорував цю підозрілу угоду. Так він і заробив свої перші серйозні гроші.

- Що це? - вражено спитала Анна.

- Наші нові багатства.

- Батько вб'є тебе, коли дізнається.

- Ні. Все буде нормально.

Спочатку Ден був неймовірно розлючений на сина, але потім змирився. Час йшов, Бенджамін закінчив школу. Він міг робити, що хотів, але батько змусив його піти на звичайну роботу, щоб не привертати увагу правоохоронних органів. Бенджамін погодився, хоч і вважав, що це безглуздо. Йому так легко все діставалось, що він знав, що ніхто його не покарає. Цей світ був просто не здатен на таке. Він був безумним та безконтрольним. Хаос керував цим балом.

Бенджамін влашутвався бухгалтером в якусь бідну фірму по доставці конопляних мішків на поля. Сидіти за комп'ютером та записувати числа в таблиці було неймовірно нудно, тому він ходив в кабінет боса, ламав його сейф ломом та забирав гроші.

- Ей, що ти робиш?! - бос зайшов в кабінет та був обурений побаченим.

- Мала зарплатня. Хочу більше бабла.

- Та ти йобаний нахаба!

Лом заїхав босу по голові. Чоловік впав на стіл.

- Називай мене як хочеш, мені похуй, - сказав Бенджамін. - До речі, мене завтра на роботі не буде. І післязавтра також. Я буду бухати.

- Ах... - стогнав від болю бос, по його лобі стікала кров, - тебе звільнено!

- Ні, мене не звільнено. Мій тато дуже засмутиться, якщо дізнається, що я втратив роботу. Так що, не смій мене звільняти, інакше я тебе просто вб'ю.

Бенджамін не соромився говорити такі різки слова, він знав, які слабкохарактерні та нерішучі копи в його країні. Приймають рішення тільки коли даєш їм гроші. В ті часи світ ще не був настільки корумпованим, але вже тоді всі його соціальні інститути переживали тяжку кризу.

Ден прийшов додому та витер піт з лоба. Він працював матросом на місцевому риболовному судні. Мив поли та цілував ноги капітану. Зарплатня в нього була втричі менша, ніж він по факту повинен був отримувати. Все через те, що він ніколи не сперечався та терпів урізання суми.

- Діти, я вдома, - сказав він, скидаючи куртку на тумбочку.

Анна добре наготувала для сімейної вечері. Всі сіли за стіл та прийнялись за трапезу.

- Як пройшов у вас день? - спитав батько.

- Мене прийняли в курсанти, - відповіла Анна. - Скоро стану поліцейським.

- Круто, - посміхнувся Бенджамін, - будеш мене прикривати, коли я крастиму гроші. Сьогодні ось обчистив сейф боса.

Сестра розсміялась.

- Це не жарти! - стукнув по столу батько. - Я багато разів просив тебе жити по закону. Нормально.

- Ага, і бути лохом, як ти. Об тебе витирають всі ноги, невже ти цього не бачиш, батьку? Навіть я.

Ден опустив голову. Сльоза потекла по його щоці. Він хутко встав з-за стола та покинув кухню. Сказані слова увійшли йому в серце наче спис.

- Це було занадто, Бенджи, - сказала Анна.

Брат прикрив долонями обличчя та почав сердито натирати лоба. Його характер був занадто жорстким і він про це знав.

- Ти маєш рацію. Я з ним поговорю.

З кімнати батька не доносилось жодного шуму. Бенджамін обережно підійшов до дверей та відкрив їх. Ден сидів на ліжку та дрочив на журнал з аніме. Раптова поява сина збила його з пантелику. Він хутко відвернувся.

- Ой, пробач! Я... так не зручно. Я просто хотів скинути стрес.

- Я зроблю вигляд, що нічого не бачив.

- Все так складно. Не знаю навіть, що робити.

Бенджамін кивнув.

- Вибач за те, що я сказав на кухні. Це було сильно грубо.

Ден застібнув ширинку та повернувся назад до сина. Напруга між ними трохи спала.

- Ні, це все правда. Ну... те, що ти сказав. Можливо я справді просто застряг в своїх безглуздих застарілих принципах.

- Просто, не заважай мені. Я не хочу, щоб така близька людина, як ти, ставила мої дії під сумніви. Я знаю, що я роблю.

Їх погляди перетнулись. Батько все ще відчував занепокоєння від дій свого сина, але це вже не так сильно торкалось його зсередини.

- Я постараюсь, - сказав він.

Помимо звичайної роботи бухгалтером, Бенджамін також був учасником місцевої банди. Ходив на всі розбірки, бійки та пограбування. Через свій нахабний характер та бажання всіх обманути й використати, він привернув увагу боса цієї банди.

Шольц Брейк покликав Бенджаміна до себе, щоб поговорити з ним особисто. Це був худий чоловік в чорній в'язаній шапці. Він сидів на дерев'яному троні, широко розставивши ноги. Показував свою домінацію гостю. Навколо була купа озброєних охоронців.

- Чув я, що ти нахабна сука, Бенджаміне. Це правда?

Бенджамін хитро посміхнувся.

- Покажіть мені, хто це сказав і я розіб'ю йому пику.

- Вони були праві. Так я і думав. Знаєш, а я також був таким самим, у твоєму віці. Але в якусь мить, я зрозумів, що треба платити за свої вчинки. Або... довести свій статус ділом.

- Що ви пропонуєте?

З-за трону Шольц витягнув довжелезну цигарку. Десять метрів, виглядала страшно. Чотири раба підтримували її, щоб вона не розвалилась. Шольц взяв її в рота та наказав рабам підпалити зворотній кінець.

- Слухай сюди, Бенджаміне. Я дам тобі мільйон доларів та зроблю тебе своєю правою рукою. Якщо ти зробиш для мене завдання, поки я не встиг викурити цю цигарку. Зазвичай, я закінчую її за п'ять годин, іноді за три. По різному буває. То ж тобі треба бути адаптивним.

- Я все зроблю. Кажіть, що за завдання.

Бос підняв брови. Його вразила рішучість співрозмовника.

- Ого. Справді крутий. Що ж, тоді пограбуй будь-яку інкасаторську машину та принеси мені сюди всі гроші. Зроби це, поки я курю.

- Гара...

Не встиг відповісти Бенджамін, як його схопили за руки з ногами та викинули за поріг. Він покотився по землі, жбурнули його не слабо.

- Час пішов, підаре, - сказав огрядний охоронець.

Піднявшись на ноги, Бенджамін обтрусив пил з одягу. Його пульс пришвидшився, але тільки справа. Зліва навпаки - уповільнився. Хлопця поставили перед чітким фактом і дали обмаль часу. Він не міг зараз байдикувати.

Бенджамін вибіг на дорогу та почав крутитись навколо. Мимо пролітала купа різноманітних машин. Треба було якомога скоріше віднайти інкасаторів.

Вийшло. Одна машина зачепилась за око. Але Бенджамін був без транспорту. Пішком її не наздогнати. Поряд проїжджав велосипедист. Він врізав йому по голові, скинувши на асфальт.

- Пробач, друже. Мені важливіше.

Колеса розкрутились. Бенджамін щосили тиснув на педалі, щоб надати максимального прискорення. Інкасаторська машина наближалась, але повільно. Її швидкість була більшою і наздогнати її було непросто.

Під цієї час погоні Бенджамін думав тільки про те, як наздогнати авто, але повністю викинув з голови, як його обікрасти та діставити гроші до боса. Часу було ще багато, навіть якщо рахувати від нижнього порогу. Але Бенджамін сильно поспішив, йому хотілось вразити Шольца.

І це було помилкою. Заднє колесо послизнулось на калюжі та смикнуло велосипед в сторону. Бенджамін врізався боком в корпус інкасаторської машини та злетів із сидіння. Удар обличчям об асфальт поставив його на місце та збив поспішний азарт. Ця погоня була помилкою. Але такий висновок прийшов до нього запізно.

Колесо машини переїхало його праву ногу та зламало стегно. Інкасатори навіть не зупинились, в них гучно грала музика в салоні. Бенджмін втратив свідомість від болю.

Глухі удари розносились по його тілу. Дзвіночками новий біль доходив до голови та стукав по мізках. Він відкрив очі. Його прив'язали за руки до стелі та роздягли по пояс. Він вже був знову біля Шольца. Його знайшли та повернули. Поки Бенджамін лежав на асфальті, час пройшов. Він валявся там, доки його не забрали головорізи боса.

- Так ти прийшов в себе? - замітив Шольц. - Це чудово. Будеш краще відчувати біль.

Опущена голова Бенджаміна дивилась на свій торс. Все тіло було в порізах від батогів, якими його молотили.

- Це був нещасний випадок, - процідив Бенджамін.

- Похуй. Час пройшов. Пора смоктать хуй.

Батоги знову почали його різати ударами. Кров стікала по ногам. Все це було нестерпно. Самовпевненість Бенджміна добре підставила його. Настав час розплачуватись за гріхи. Він думав про те, що більше ніколи не допуститься такої помилки, але було запізно. Шольц вже заводив бензопилу, щоб розпиляти його тіло на шматки та викинути в ріку.

- Подайте комбінезон, - сказав бос. - Не хочу заляпатись.

Ланцюг почав обертатись, двигун заревів. Бенджамін заплющив очі. Він вже був готовий помирати. Йому здавалось, що помилки, яких він припускався за все життя були не настільки страшними, але доля вирішила, що покаранням буде тільки жорстока смерть. Ніяких компромісів і других шансів. Так він думав.

Пролунав звук автоматної черги. Потім ще одної. В залі почалась перестрілка. Бенджамін сильніше зажмурив очі. Кров боса та його посіпак заляпувала хлопця з голови до ніг. Страшні крики заполонили простір. Потім ще кілька автоматних черг і настала тиша.

Бенджамін розплющив очі. Перед ним стояла Анна, а навколо купа трупів. Вона вбила всіх, всю банду, враховуючи боса.

- Як ти це зробила? - тяжко спитав він. Порізи все ще горіли на його тілі.

- Я завжди знала, де ти. Мені не можна дати тобі померти.

- Але чому ти мене врятувала?

Анна обійняла прийомного брата та поцілувала в губи.

- Бо я люблю тебе. І нікому не дам скривдити.

Ця ситуація була сильно неочікуваною для Бенджаміна, але він зрозумів, що більше не сам в цьому безумному світі. Що в нього є на кого покластись. Анна дала йому другий шанс і він збирався використати його на повну.