Моргни, якщо ти в заручниках

Кожна дірка на тілі Бенджаміна була ретельно оброблена та зашита. Наче й не було ніяких травм. Лише маленькі шви нагадували про вчорашню катастрофу. Судячи з усього, його з Анною врятував не просто професіонал, а справжній геній. Тим дивніше було те, що зовні він був дуже схожим на Бенджаміна.

- Ви влипли в якусь неприємну ситуацію, - сказав Локус. - Хто це вас так обпатрав?

- Ми не знаємо, - сказала Анна.

Бенджамін опустив ноги, присівши на край ліжка.

- Це були точно люди мера Балона, - мовив він. - Наші витівки рано чи пізно повинні були до цього привести.

- М-м... - поглянув на нього Локус, - і що ж це за витівки?

- Ми вимагали в нього гроші. Анна зробила кілька фото, коли він зайшов в дитячий садок. Покидьок застрелив там всіх вихователів, зачинив двері, а потім з'їв заживо дітей. По новинах сказали, що дитсадок знищила епідемія грипу.

Локус засміявся, почувши подробиці історії, яку сам спостерігав по цих же новинах.

- Я обожнюю цей божевільний світ. Навколо стільки диких фріків. Навіщо я раніше так парився через допомогу людям? Ми всі прокляті і це неможливо змінити.

- Ага, дуже філософічно, - саркастично додав Бенджамін. - Дякую за лікування, але мені треба дістатись до мера та завалити його.

- Ей, ти серйозно? - вразилась Анна.

Спостерігаючи за диким ентузіазмом Бенджаміна, Локус сам задумався про те, чого він сам хоче. Він володів дуже ефективними та корисними навичками, але вже багато років їх не використовував. Йому довго хотілось якось вплинути на світ, і ось тепер підвернулась зваблива можливість заявити про себе.

- Я з тобою, - сказав Локус.

- Ого, чоловіче, щось тебе понесло.

- Ні, я чесно кажу. Хех... ми з тобою виглядаємо наче одна людина. Це може бути зручно. Чим би ви не займались, я хочу до вас. Моя маленька приватна клініка наводить на мене лише нудьгу, а тут справді цікаві перспективи.

В цю секунду Бенджамін усвідомим, які перспективи перед ним відкриваються. Разом з Локусом, можна було розширити масштаб власного криміналу. Зробити щось більш вражаюче, щоб підкорити цей божевільний дурний світ. Психопат Лойло зміг знищити цілу країну самотужки. Бенджамін весь свій період дорослішання рівнявся на його силу та розум. І, судячи з того, що він побачив в очах Локуса, той був таким самим, хоч і прийшов до свої бажань іншим шляхом. Перед ними могли відкритись будь-які двері і треба було хапатись за цей шанс.

- Тоді нагнемо нахуй цього уїбана! - посміхнувся Бенджамін.

- Ох, мене щось це лякає, - сказала Анна.

- Зміни завжди лякають людей, - зауважив Локус. - Це нормально.

Пишний маєток розташовувався на краю міста, подалі від зайвих очей. Через високі панорамні вікна добре розкривалась картина: мер Сильвестр Балон мастурбував на відео із реальними вбивствами людей під час африканського повстання рабів.

Його дворецький підійшов із пачкою серветок, щоб витерти сліди "гріховного діла".

- Пробач за все це, - сказав мер. - В мене просто не встає на живих людей.

- Всі ми живі істоти. У всіх свої недоліки. Це природньо.

- Що там, від М'ясника не було ніяких повідомлень? Він розібрався із шантажистами?

- Ну... прийшло повідомлення, що він забрав десять мільйонів доларів з вашого банківського рахунку.

Мер розлючено встав на ноги.

- Що за хуйня?!

- Там була записка. Він сказав, що це щоденна плата.

- Ах він підар! Я розірву його на шматки, ким би він не був!

Почувся дзвін скла. Десь в сусідній кімнаті розбили вікно. Переляканий мер не став розбиратись, що сталось, а відразу побіг до кімнати охорони. Чекати від них допомоги виявилось марно. Всі охоронці разом з їх начальником валялись на підлозі в алкогольній інтоксикації. Поруч валялось більше двадцяти пляшок з-під самогону.

- Ні! Це прокляття!

Мер повернув голову і побачив, як по коридору йде Бенджамін. Він не знав, хто це але здогадувався. Нескінченна параноя та страх перед майбутнім підказали йому, що це шантажисти прийшли його карати.

Він розвернувся в інший бік та побіг від Бенджаміна. Але зробивши всього три кроки, зупинився наче вкопаний. З іншого краю коридору до нього йшов Локус. В цю мить Сильвестру здалось, що це магія. Що цей високий чоловік клонує себе на ходу.

- Йобаний М'ясник! Я готовий платити і по сто мільйонів на день! Тільки врятуй мене від цих звірів!

Кулак Локуса заскочив йому по пиці. Мера відкинуло у протилежний бік коридора. Бенджамін на підльоті розмахнувся та зупинив Сильвестра вже ударом свого кулака. Десять зубів посипалось на підлогу.

- Хто такий М'ясник? - грізно спитав Бенджамін, стиснувши меру шию.

- Це... він відправив до вас кілерів. Я... я тут ні до чого.

- Як нам його знайти?

- Я не знаю! Він сам виходить на зв'язок! Я познайомився з ним через комісара Нолана!

Могутня рука Бенджаміна зламала шию меру-збоченцю. Тіло з гуркотом впало йому в ноги.

- Ну що, обчищаємо хату й по домам? - спитав Локус. - Чи завітаємо сьогодні й до комісара?

- Раз взялись вирішувати нагальні проблеми, то я гадаю, не треба зупинятись на середині шляху.

- Я так і знав, - посміхнувся Локус.

Комісар Нолан сидів собі спокійно в кафе та дивився на телефоні фільми Крістофера Нолана. В навушниках він дуже захопився переглядом і навіть не чув бійку позаду. Локус і Бенджамін розкидали всіх відвідувачів кафе. "Може мені також почати знімати кіно?" - задумався Нолан.

Сильна рука схопилась за дріт навушників та висмикнула їх з вух. Друга рука втовкла голову комісара в стіл. Той розколовся навпіл. Дерев'яна тирса посипалась на ноги поліцейського.

Потім його підняли над головою та зі всієї сили жбурнули на підлогу. В вухах задзвиніло. Піднявши голову, комісар ледь не впустив щелепу.

- Якого біса?

- Що, не чекав що за тобою прийдуть? - спитав Бенджамін.

- Я робив все, як ви просили! Але... хто з вас М'ясник?

Бенджамін з Локусом переглянулись. Це питання збило їх з пантелику. Можливо, комісар занадто сильно забився головою, а можливо і щось знав.

- Ніхто з нас не М'ясник, - сказав Локус. - Чому ти спитав взагалі?

- Ні, це якась перевірка, - комісар почав притирати очі. - Я нічого проти вас не робив, пане М'яснику. Я зробив все, як ви просили. Мер Балон погодився з вами працювати! Він вже в нас на повідку.

Бенджамін схопив його за плечі та підняв назад до рівня свого обличчя.

- Тебе лихорадить, друже.

- Постій... - дійшло до Нолана, - так ти ж... той самий шантажист. Як це можливо?

- Що можливо? Я тебе не розумію, довбойобе.

- Я конкретно проїбався.

Рука Нолана висмикнула пістолет з кобури, швидко піднесла до підборіддя та вистрілила. Кров зі шматочками мозку долітали до стелі, заплямовуючи люстру. Будучи розбитим побаченим, комісар вирішив покінчити життя самогубством.

- А таке можливо, що ми сильно його гепнули і в нього почались галюцинації? - спитав Бенджамін.

- Ну, теоретично, все можливо, - відповів Локус.

Біля кафе зупинилась чорна автівка. Всередині сидів Іван Варґо. В нього була запланована ділова зустріч з комісаром Ноланом. В цей день він не чекав на щось несподіване. З його точки зору, все було розплановано до найменших деталей. Але в його плани безжально втрутились.

Поправивши краватку, він вийшов з машини та направився до дверей. Через вікно Іван замітив купу розкиданих тіл. Це були побиті відвідувачі. В центрі залу стояли спиною два високі силуети. Тікати перед обличчям ворога було не в стилі Івана, тому він рішуче вибив двері ногою.

- Зараз я вам їбальники порозриваю! - крикнув Іван.

Дві масивні фігури повернулись до нього. В наступну мить подих Івана застиг на місці. Руки повільно опустились.