Моргни, якщо ти в заручниках

Яскраве сонце розсипало світло по верховинах хмар. Крила двигтіли від вітру. Літак нісся носом вверх, до зірок. Сопла випускали виплески вогню, прискорюючи його. Пілот поглянув на приладову панель - максимальне навантаження.

- Зараз в тебе все заглухне, - вискочив голос із рації.

- Не парься, Джонусе, я все контролюю, - спокійно відповів пілот.

- Я не збираюсь витягати твою обшмалену сраку з-під завалів.

- Тобі таке щастя не дістанеться. Я не дозволю цьому статись.

Пілот вимкнув двигун та заплющив очі. Підійнявшись на висоту більше п'ятдесяти кілометрів, літак спочатку завис на мить, а потім перехилився вниз. Гравітація почала тягти його назад до землі, прискорюючи з кожною секундою. Корпус почало обертати в різні боки. Пілот навіть не намагався підвернути крила, щоб вирівняти падіння. Він насолоджувався хаотичним спуском.

Нос літака прорізав хмари. Холодні краплинки почали обліпляти сталевий корпус. Пілот уважно розглядав, як маленькі водяні струмені рухаються вздовж скла кабіни.

Притяжіння висмикнуло літак з хмар. Земля наближалась наче хвиля цунамі, яку ніщо не могло упинити. Пілот закинув руки за голову та зняв шолом.

- Нарешті...

Удар. Літак мов блискавка врізався в скелю. Потужний вибух повалив кілька дерев. Широченний хвіст диму піднявся в небо.

Через півгодини до місця падіння прибув цілий кортеж машин. Десятки рятівників вискакували до пожару. Попереду йшов чоловік в костюмі та окулярах. Разом вони наближались до палаючого літаку.

Попереду на великому камені сидів високий широкоплечий чоловік, він був наполовину покритий попелом.

- Якого біса, Шиво?! - спитав чоловік в окулярах.

- Це просто гра, Джонусе.

- Вже четвертий за місць!

- Херові літаки. Не можуть долетіти до космосу. Довелось знову ламати.

- Коли твій батько дізнається, що ти ще раз це зробив, то забере в тебе льотні права.

Пілот встав з каменю та обтрусив одяг.

- Йому на мене начхати, і ти добре це знаєш, Джонусе. В нього вже є улюблений синочок.

Шива Калрісія був четвертою дитиною в сім'ї короля Ембора Калрісії. Його династія керувала своєю країною вже не перше століття. Через те, що Шива самий молодший серед нащадків, трон в спадок мав дістатись його старшому брату Лівію. Молодший був нікому не потрібен і через це йшов на різні безумства. Наприклад, руйнування літаків за десять мільйонів доларів заради жарту.

Ембор сидів в тронному залі та пив вино із пляшки. За вікном виднілись його розкішні виноградники. Він був цінувачем цього напою та мав власний монополізований бізнес. Двері відчинились. Через поріг переступив Шива та невдоволено пішов до батька.

- Скажи Джонусу, хай більше не втручаєтсья в мої справи.

- Я не можу, - відповів батько. - Інакше, ти рано чи пізно помреш.

- Цього не може статись. Я професіонал. Коли літак падає, я знаю як правильно згрупувати тіло, щоб вижити.

Король встав з трону.

- Ти мене не зрозмів. Справа зовсім не в літаках. Ти притягуєш до себе неприємності.

- А тобі не начхати?

Ембор зітхнув.

- Чесно кажучи, трохи. Але... твої витівки сильно псують репутацію нашої сім'ї, тому з цього дня я забороняю тобі користуватись моїм авіапарком.

- Ну, якось переживу.

Шива пішов геть, знаючи, що в будь якумить зможе знайти заміну. Його статус відкривав двері до будь-яких розваг. В ту ніч він викликав до себе десяток повій та громко стогнав так, щоб увесь замок, включаючи батька це чув. На зло йому, щоб подратувати. Батько ігнорував це, бо такі речі відбувались ще з дитинства, коли Шива в п'ятнадцять років наймав сам собі няньок на сайтах із ескорт послугами. Хоча всередині, Ембора це нервувало. Над ним насміхались і це було підло та неприємно.

Шива закрився в кімнаті з двома повіями. Він витяг з-під ліжка коньяк та почав розливати в келихи із діаманта.

- Я злий, - хмуро сказав Шива. - Боже, який же я злючий. Нічого не можу з собою зробити.

- В тебе все є, - сказала дівчина, пхаючи долоню йому в штани. - Навіщо так перейматись?

- Мені хочеться поваги. Клятий феодалізм. По праву народження, я лише придаток до сім'ї. Мені ніколи не стати королем.

- А ти хочеш?

Він поглянув на неї. Відповідь крутилась в нього на язиці, але не виривалась назовні. Слова, що збирався вимовити Шива не були справжнім відображенням його намірів. Він сам не був впевнений в їх істинній природі.

- Справа не в тому, щоб бути королем. Справа в тому, що я хочу мати хоч якусь владу над реальністю. Всі ці гроші та можливості, це як... Як демо-версія влади. Я доїдаю за своїм батьком те, що він скинув мені зі столу.

- Це сумно.

- Ти не співчуваєш мені. Ніхто з вас. Ви просто кажете те, що я хотів би почути. Мені це не подобається.

Могутні руки схопили обох жінок за шиї. Пальці стиснулись, змушуючи хребти хрустіти. Шива відтягнув повій до вікна та викинув з третього поверху. Жінки розбились насмерть об скелі. Потоки океанічної води забрали їх до себе.

Наступного дня із військового походу проти варварів повернувся старший брат Шиви, Лівій. Він зайшов в тронний зал забруднений ворожою кров'ю.

- Йобані дикуни використовували проти нас самонавідні міни та дистанційні зломи нашої стратегічної техніки.

- Ти ж знаєш, синку, - заговорив Ембор, - мікроелектроніка - це варварська технологія. Ми не можемо уподоблятись цьому злочину проти природи.

- Я їх переміг, але це лише завдяки своїй безжальності. Нам потрібно використати зброю ворога, щоби й далі перемагати. Ми одні проти всього світу.

- Не знаю. Я подумаю над цим.

Це королівство жило з технологіями двадцятого століття. Вони обходили осторонь новітні розробки, бо вважали їх неетичними та руйнуючими світ. Всі, хто жив за межами їх країни вважались варварами та ворогами. Рідкісні дипломатичні виїзди та припинення війн - це лише малесенькі плями спокою на тлі нескінченних конфліктів.

Шива ненавидів брата за те, що той був краще нього у всьому.

- Привіт, Лівію, - награно привітався Шива, підходячи до нього з обіймами.

Лівій врізав йому коліном в живіт. Потім схопив рукою за головою та жбурнув обличчям в підлогу. Шкіряний ботинок придавив йому потилицю.

- Колись ти зможеш мене перемогти, брате, - сказав Лівій. - Але поки що ти сильно слабкий. Навіть, якщо ти був би старший за мене, я б все одно вибив в тебе права на трон.

Слухаючи це, батько невдоволено схерстив руки.

- Дуже самонадіянно, Лівію.

- Я кажу правду. Шива не гідний нашого величного роду. Він пропиває наші статки та тратить весь час на ненависть до нас.

Важка сильна ноги відштовхнула Шиву в бік. Він невпинно покотився по підлозі, доки не врізався в мармурову колону. Спину прострелило болем.

- Треба вигнати його повністю, - продовжив Лівій. - Хай живе на вулиці.

- Я не буду цього робити, - постановив Ембор. - Це занадто жорстоко.

- Що ж, не буду з тобою сперечатись, батьку. Але пам'ятай мої слова, цей щур рано чи пізно, встромить нам ножа в спину.

Погляд Шиви був розгніваний, але він ніяк не міг вплинути на ситуацію. Його бачили наскрізь та відчували всі його наміри. Він наче завжди був під прицілом, і на кожен його зайвий рух вже було приготовлено по кулі.

Батько зібрав всю сім'ю за столом: двох синів та двох дочок. Дружина короля померла від нещасного випадку, її з'їла пума.

Вечеря пройшла мовчки. Лише дзвін столових приладів струшував повітря. Очі всіх присутніх були направлені на тарілки і наколи не перетиналися поглядами. Після десяти хвилин тихого поїдання страв, Шива встав з-за столу та пішов. Слідом відійшов і батько, щоб засісти на золотий горщок.

Лівій залишився зі своїми сестрами, Анжелою та Зарою.

- Батько каже, що ти хочеш прогнати Шиву, - сказала Анжела.

Лівій покрутив виделкою по тарілці а потім відкинув її в бік.

- Розумію, збоку це виглядає, наче я якийсь злісний покидьок, але я просто рятую нашу сім'ю. В дитинстві я дуже любив Шиву, але він змінився. Це блядський мудак і йому із нами не місце.

- І хто ж його таким зробив? - спитала Зара.

Лівій опустив голову назад до тарілки. Йому не хотілось відповідати на це питання, бо він добре знав гірку правду. Вони з батьком і зробили з Шиви закомплексованого психа. І Лівій бачив лише один вихід - позбавитись від жертви невдалого виховання. Він не вірив, що можна змінити чи виправити брата.

- Не забивайте голову, дівчата. Я просто погарячкував.

Шива вийшов на балкон та витяг з кишені цигарки. Дивлячись на нічний океан, він зробив глибоку тягу. "Не вистачає коноплі," - подумав він про себе. Поруч підійшов батько та поклав руки на перила.

- Я можу подарувати тобі герцогство, - різко сказав король.

Син зовсім не чекав таких слів. Цигарка випала з губ.

- Ну... це неочікувано.

- Поїдь звідси подалі. Я не хочу, щоб ви з братом сварились.

- Так ти на його боці? - насупився Шива.

Ембор поклав сину руку на плече.

- Твій брат хоче, щоб я зробив з тебе волоцюгу. Я не можу на це піти. Я люблю тебе попри все, що ти витворяєш, але спокій в сім'ї для мене також важливий. В тебе буде своє місце, можеш керувати ним як захочеш.

Шива відвернувся.

- Я... я подумаю. Це складно.

- Все нормально. Нам спішити нікуди.

Вночі Шива не міг заснути. Він крутився в ліжку, думаючи про пропозицію батька. З одного боку, це зрада, йогу закидують подалі наче чужого. Але з іншого боку, ціле герцогство - це можливість розпочати життя за нуля. Так, це було набагато менше ніж королівство, але вже власний шматок землі, яким можна буде керувати за власним бажанням як завгодно.

Вставши з ліжка, він накинув куртку Louis Vuitton та поїхав в бар. Замовив собі чотири пляшки Jameson та пив їх прямо з горла. Підсів до випадкових алкоголіків та програв в покер десять тисяч доларів.

- Похуй! - сказав він. - Продовжуємо грати!

Після цих слів, Шива програв ще двадцять тисяч доларів. Після третьої пляшки міцного напою, його вже ледве тримали ноги.

В кутку бару, за крайнім столиком сиділа якась пара, чоловік та жінка. Шива зустрівся з ними поглядами. Чоловік підняв руку та підмахнув, кличучи його до себе. Для п'яного принца це виглядало зовсім не підозріло і він з задоволенням почовгав до стола.

Ледь не звалившись з ніг, він присів за стіл до незнайомців.

- Бачу... вам дуже цікава моя високородна пика.

- Не така вже й високородна, Шиво, - посміхнувся чоловік. - Ми все про тебе знаємо. І про твій конфлікт із братом, і про твою безнадійну депресію.

- Хто ви такі?

- Мене звати Еміліо, а це - моя дружина Ладіола. Ми із демократичного блоку, хочемо нарешті просунути цю відсталу країну до технологічних стандартів світу.

Шива схопився за голову та нахмурив брови.

- Так... повільніше. Я зараз не в тому стані, щоб вислуховувати важкі речення.

- Проще кажучи, ми хочемо посунути твого батька з братом та створити парламент.

- І як ви зібрались це зробити? - посміхнувся принц.

- За допомогою тебе.

Ця пропозиція була раптовою та, з першого погляду, привабливою. Але Шива відчув, що він не може різко погодитись на це, навіть враховуючи власну ненависть до родичів. Тоді б це означало, що всі слова Лівія про брата були чистою правдою.

- Гаразд, - сказав він, неочікувано для себе. - Я погоджуюсь.

- Але я тобі ще навіть не розповів план, - відреагував Еміліо.

- Все одно. Я вже не відступлю назад.

Ладіола посміхнулась та поклала перед ним папери.

- Ти станеш першим президентом нової країни, яку ми збудуємо, - сказала вона. - Але тобі треба бути готовим забруднити руки.

- Я готовий.

- Що ж... тоді приведи нас завтра в палац. Ми проведемо перемовини з твоїм батьком. Наврядчи він здасть трон, але нас треба, щоб він почав проганяти нас. Це буде провокація. Все зніматиметься на камеру. Суспільство побачить справжнє обличчя свого монарха і стане на наш бік. Такий буде перший крок.

- Без проблем.

Еміліо потиснув руку Шиві.

- Я радий, що в цій країні ще є мислячі люди, - сказав він.

Прокинувся принц в брудній калюжі, десь в провулку біля бару. Кишені були пусті, якісь безхатьки його обікрали. Протерши очі, він згадав вчорашню угоду. На годиннику вже було більше десяти ранку. Пізнувато. Він сподівався, хоч би Еміліо і Ладіола його не кинули.

Витягши телефон, який чудом залишився при ньому, Шива зв'язався з ними та сказав, що він готовий провести їх в палац. Діставатись додому довелось за допомогою Зари, яка погодилась відмінити свої плани, щоб підвезти брата.

Не втрачаючи часу, він оперативно поголився, скупався та перевдягнувся. Гості вже під'їжджали.

- Чого ти товчеся? - спитав батько.

- Скоро приїдуть гості. Вони хочуть з тобою поговорити. В них є для тебе цікава пропозиція.

- Твоїм блядям тут не місце! - втрутився в розмову брат.

- Замовкни! Я хочу зробити щось корисне для сім'ї, навідміну від тебе.

Лівій хмикнув та пішов із залу. Машина з гостями зупинилась біля входу. Охорону попередили про їх приїзд.

- Підніміть руки, - сказав велетень в чорних окулярах, - я вас обшукаю.

Еміліо підняв руки. Охоронець запхав йому руку в штани та погладив.

- Дебелий ствол. Але зі зброєю входити не можна.

Еміліо напружився.

- Та я жартую, - сказав охоронець, висунувши руку. - Мені просто подобається мацати чоловічі пісюни. Заходьте.

Королівська варта була сильно безвідповідальною. Все через розведену корупцію та кумівство. На важливі посади ставились родичі навіть без мінімальної кваліфікації, зате з купою збочень. З цим і хотіли боротись Еміліо з Ладіолою.

Вони зайшли в тронний зал та наблизились до короля.

- Щоб ви не збирались мені запропонувати, я відмовляюсь, - заговорив Ембор. - Навіть розглядати не хочу. Пробачте, але мені насрати, така я людина.

- Я й не чекав іншої відповіді, - посміхнувся Еміліо.

Він висмикнув з-за куртки дробовик та вистрілив королю в голову. Череп Ембора розлетівся на шматочки.

- Ах ви суки! - кинувся на них Шива.

Шрапнель розірвала йому живіт. Він впав на спину та закричав.

- Ми тебе використали, - сказала Ладіола. - Монархію можна знищити тільки силовими методами.

В зал забіг Лівій. Побачивши скалічений труп, він ледь не обімлів. Це була зрада, якої він і чекав від брата, але не в цей день. Йому було все одно, обманули його чи він зробив це зі свідомими намірами. Лівій збирався мститись.

- Стріляємо в цього уїбана! - крикнув Еміліо.

Постріл. Мимо. Розлючений Лівій був надто швидким. Він рухався так, що око майже не могло його розгледіти. Підібравшись до Ладіоли, Лівій відірвав їй голову однією рукою.

- О, ні! - закричав Еміліо.

Голова дружини врізалась йому в груди. Жіночий череп пробив тіло бідолахи та вилетів зі спини, продовживши прямий рух в стіну.

- Суки! Ви йобані суки! Як ти міг сюди їх привести?

Шива в цей момент стікав кров'ю. Рана на животі розповзлась ще ширше і тепер він міг бачити власні нутрощі. Лівій підбіг до нього та вдарив ногою. Шиву підкинуло в повітря. Від розкручування кишки полізли з порожнини живота.

Удар обличчям об підлогу був нестерпним. Щока розірвалася. Лівій підхопив дробовик та впер його брату в спину.

- Ти завжди хотів нас підставити! Завжди хотів позбавитись! Ну що ж, тепер твій обісраний план спрацював! Ти задоволений?! Тобі подобається дивитись на мертвого батька?!

Лівій схопив Шиву за волосся та відтягнув до батькового тіла. Тримтяча рука підсунула його обличчя ближче до розкиданих мізків. Шива дивився на понівечений труп батька та почав плакати.

- Вбий мене, - попросив він.

- Так і буде, суко! З радістю!

Розгніваний брат двічі вистрілив Шиві в спину. Кров заляпала його з ніг до голови. На шум почала збігатись охорона та прислуги. Серед них був Джонус.

- Що тут сталось?

- Уйобок Шива привів до нас вбивць. Він створив заколот проти батька. Я зніму з нього шкіру заживо.

- Ви його вбили.

- Ні, цю суку хуй уб'єш. Викликайте лікарів, мені треба, щоб зранку він був стабільний та у свідомості. Я буду його катувати.

Шива прийшов до тями підвішений за шию. Через сильні травми та стрес він не пам'ятав, що знаходився тут вже тиждень. Що Лівій катував його щодня.

Мотузка здавлювала шию. Відчуття були болючими. Через травмовані нервові кінцівки було важко сказати, але здавалось, що петля була шипованою з середини.

Шива почув якийсь звук. Він через силу повернув око та замітив поруч із собою ще одну людину. Це був чоловік, схожий на Джонуса. Невже Лівій покарав свою саму довірену людину?

Двері відчинилися. В кімнату зайшов Джонус. Справжній. Він проігнорував Шиву та підійшов до свого двійника.

- Пробач, брате. Твої муки продовжуються вже другий рік, але ти сильно провинився перед королем. Навіть після його смерті, Лівій заборонив тебе відпускати.

Покопавшись в спогадах, Шива згадав, що у Джонуса справді був брат близнюк. Але він його давно не бачив. Ходили чутки, що той працював спецтренером екстремальної підготовки, щоб це не означало. Але як він провинився перед батьком?

- Валентине, - сказав Джонус, - я бажаю тобі поскоріше померти. Ці страждання не повинні поїдати тебе вічність.

Джонус витяг з-за пояса ніж та підсунув його до висячого тіла брата. Раптово кубики пресу схопили ніж та висмикнули його з рук. Нога Валентина сіпнулась вперед та блискавичним ударом відправила Джонуса в нокаут.

Пропитана кров'ю мотузка так сильно розкисла, що не витримала ваги Валентина та порвалась. Брат Джонуса звільнився. Він поглянув на Шиву та посміхнувся.

- Давно пора змінювати життя. Ти підеш зі мною.