Моргни, якщо ти в заручниках

Акт 4.

Темний кожух дробилки поблискував під світлом лампочки. Двигун завівся. Ножі на валу почали швидко обертатись. Чотири міцні руки підняли мертве тіло. Це був Дорк. Спустившись головою вниз в дробилку, м'ясо зашелестіло. Порубаний фарш поліз на виході.

- Дебелий був кабан, - сказав чорнявий чоловік. - Добряче відкормився.

- Ну ось цей дід повинен бути легше, - вказав пальцем на інше тіло його вусатий напарник.

Вони схопили Олександра Македонського та закинули його також в дробилку. Густа кров зі шматочками плоті просочувалась на землю, проникаючи в темний ґрунт.

- Як добре, що інші згоріли після вибуху, - підмітив чорнявий. - Я б задовбався тягати ту купу тіл.

- Тобі за це гроші платять. І нормальні. На твоєму місці, я б менше пиздів.

Далі їх погляд осів на Шайлу. Вона встигла посиніти. Її затверділе тіло стало виглядати як манекен. Скляні очі назавжди застигли у вічному жаху.

- А вона гарна. Якби була живою, я б замутив.

- Слухай, чим довше ми тягнемо час, тим більше вірогідність, що нас побачить хтось сторонній, - зауважив вусатий. - Хапай дівку і пхай в горловину.

- Почекай.

Чорнявий спустився до неї та почав детальніше розглядати обличчя. Його пальці пройшлись по її щоці. Потім він нагнувся та поцілував її. Обережно, ледве торкаючись губ.

- Пробач, - тихо прошепотів він.

- Награвся, збоченцю? Тепер роби йобану роботу!

Шайла пропхалась в дробилку. Потужні леза навічно знищили її мертву холодну вроду, перетворивши на дрібні обрізки. Двигун не сильно гуркотів від такої роботи. Людські тіла були для нього значно м'якшими ніж товсті важкі колоди для яких він був спроєктований.

- Щось в мене руки замерзли, - сказав вусатий.

- Та сьогодні заморозки. Напевно скоро сніг повале.

- Ой, хріново це. Чую, зав'яне мій врожай табаку.

- Так, давай цього одноокого закинемо і підемо покуримо, - сказав чорнявий, глянувши на Ґлока. - Ти мене цими балачками про табак сильно спокушаєш.

В цю мить вусатому по потилиці прилетів жорсткий удар товстою деревиною. Він впав на землю. Чорнявий обернувся та отримав торцем колоди в носа. Кров бризнула на куртку. Він також впав на землю, поруч.

Перед ними стояв брудний і розлючений Рудий. Кілька гілок та осколків камінців стирчали з його тіла.

- Ви пускаєте тут моїх друзів на клапті, - посмішка з'явилась на його обличчі. - Думаю, їм би сподобалось те, що я зроблю з вами.

Схопивши обох за рукава курток, він потягнув їх до дробилки. Хлопці кричали та пручались, але удари деревиною сильно оглушили їх, тому по-справжньому пручатись їм не вдавалось. Рудий засміявся та перекинув у дробилку обох. Одразу два тіла почало розрубувати живцем. Кілька секунд бідолахи кричали від пекельного болю, а потім двигун заглох. Занадто сильне навантаження. Так ці двоє там і застрягли, стікати кров'ю в напівроздертому вигляді. Втративши свідомість від колосальних травм.

- Боже мій... яка невдача, - зітхнув Рудий.

Він опустився до Ґлока та прощупав його. На шиї відчувався рідкий, ледве помітний пульс. Дихання відновилось після пострілу, але було дуже слабким та неритмічним. Ще був шанс його врятувати.

- Марнессо, ти чуєш мене? - звернувся у рацію Рудий.

- Хтось вижив? - спитала вона по той бік.

- Тільки Ґлок. Він в дуже тяжкому стані.

Марнесса на кілька секунд затихла, почувши це.

- А інші?

- Ну... люди М'ясокомбіната розібрались з ними остаточно... Мені шкода.

- Я зрозуміла, - стримуючи емоції, сказала Марнесса. - Витягай звідти Ґлока і вшиваємось нахер.

Наступного дня Ґлок лежав на столі якоїсь операційної. Його зір був мутним. Важко було роздивитися контури людини, що нависла над ним. Здавалось, це був якийсь лікар, хірург. Крізь туман свідомості Ґлок роздивився, як той щось зашиває на його тілі. Він не розумів, навіщо все це. Ґлок забув, що з ним сталось. Через секунду він відключився

Вражений мозок видавав об'ємні і страшні галюцинації. Жахливі монстри різних форм пожирали Ґлока, рвали на його на частини. У своїх кошмарах, він лежав на землі без рук та ніг. Спостерігав. Дивився, як чудовиська мучали його друзів. Як його друзі самі перетворюються на монстрів та мучать тих, хто мучав їх.

Потім вони почали рвати Ґлока. Виймати йому нутрощі, чавити череп. Весь цей час Ґлок відчував абсолютно реальний біль, який рвав його з середини як м'ясорубка.

Коли жахливі монстри повністю випотрошили його, він почав мутувати. В нього виросли нові кінцівки, металеві з довгими кігтями. Не контролюючи себе, Ґлок почав рубати цих звірів. Їх розсічені тіла відразу перетворювались на його друзів, але це не могло зупинити Ґлока. Він продовжував вбивати всіх. Всіх до останнього, поки не залишився сам на височенній горі трупів. В повній тиші та темряві.

Так продовжувалось кілька годин. Вони тягнулись наче вічність, все сильніше забираючи первинний сенс того, що там відбувалось. Тепер не було ніяких образів чи видінь. Ґлок залишився на самоті із власним божевіллям.

Око розплющилось. Все тіло боліло, але його це не переймало. Він весь був покритий бинтами, навіть голова. Ґлок піднявся та присів на край ліжка. Навпроти в було дзеркало, яке поставили там відразу, щоб в нього не було зайвих питань.

Ґлок виглядав понівечено. Купа бинтів тримали його в купі, наче шви монстра Франкенштейна. Він розмотав голову та побачив спотворене обличчя. Здоровенна діра замість лівого ока виглядала дуже лячно. Плюс, купа опіків навколо додавали тільки більше жаху цьому образу.

- Нарешті прокинувся, - почувся голос Марнесси. Вона щойно заїхала в кімнату.

- Який жах...

- Ти пам'ятаєш, що сталось?

Він повернув на неї своє покалічене обличчя та нахмурився.

- Все... до останньої миті.

- Боже мій. Ми сильно облажались. Рудий чудом зміг тебе витягнути звідти.

- Похуй.

Марнессу збила з пантелику така відповідь. Вона здогадувалась, що після пережитого Ґлок буде морально розбитий, але вона навіть не здогадувалась, який масштаб у цієї катастрофи.

- Що? Я розумію, тобі зараз погано. Ми допоможемо встати на ноги.

- Не переймайтесь. Вам ні за чим зі мною панькатись.

- Не треба все драматизувати. Все наладиться. Ми продовжимо боротьбу, якщо ти захочеш.

Ґлок відвернувся.

- Драматизувати? Влучне слово.

Потім він різко повернувся назад.

- Вони, блять, всі мертві, Марнессо! Цей уйобок всіх їх безжально розірвав на моїх очах! Я жадаю його смерті більше, ніж будь коли!

- Так, і ми обов'язково йому помстимося за всіх.

Ґлок встав із кровати. Його зламані ноги, що були зафіксовані металевими листами, захрустіли. Але він повністю проігнорував лютий біль, наче його й не було.

- Він всіх вас повбиває. Я не можу цього допустити. Я сам до нього доберусь і вб'ю власними руками.

В кімнату зайшов Рудий. Почувши ці божевільні слова, він розсміявся. Приблизно чогось такого він і очікував від пробудження Ґлока. Хоча також недооцінював масштаб його внутрішньої трагедії.

- Ти як завжди, Ґлок, - заговорив Рудий, - кидаєшся груддю на вила. Тебе тільки могила виправить.

- Я... - розгубився Ґлок, - все так важко. Я не можу зібратись із думками.

Він присів назад в ліжко. Його руки тремтіли. На лобі проступив холодний піт. Йому здавалось, що це лихорадка, але насправді це побите і розлючене зло рвалось назовні. Такого відчуття в нього раніше ніколи не було. Це не можна були зрівняти з жодним разом, коли його намагались вбити чи забирали життя його сімей. Зустріч із М'ясокомбінатом змінила його. Постріл в голову та жахлива психологічна травма перебудували структуру його мозку.

Ґлок опустив погляд і втратив всі думки. До нього прийшло чітке розуміння. Ясне усвідомлення того, що потрібно робити. Емоції сповзли з обличчя.

- Так, ви праві. Я погарячкував.

- Щось ти швидко одумався, - повів бровою Рудий. - Це не схоже на тебе.

Ґлок вклався в ліжко та заплющив своє єдине око.

- Я просто у всьому розібрався.

- Сподіваюсь, що ти зробив правильні висновки, розібравшись, - сказав Рудий.

- Авжеж...

Його залишили в кімнаті одужувати. Навколо було тихо та прохолодно. Але Ґлок не залишився сам. Монстр, породжений М'ясокомбінатом прокинувся і поїдав його живцем. З кожною секундою Ґлок втрачав колишнього себе, перетворюючись на нову сутність.