Моргни, якщо ти в заручниках

Гарячий подих рвався з легень. Ґлок крутився на підлозі намагаючись звільнитись. Локус туго затягнув мотузки, дуже туго. Порвати їх м'язами було неможливо, але Ґлок рвався та скалив зуби, гублячи грудки слини на підборіддя. Він неймовірно радів, що вороги дали йому шанс вижити. Вони завжди це робили, завжди недооцінювали його.

Розвернувшись на живіт, Ґлок вперся рукояткою ножа в підлогу та почав відштовхуватись головою назад. Ніж став розпорювати мотузку разом з животом, збільшуючи й без того серйозну травму.

- Ох, лайно... з цим буде важко розібратись, - просопів під себе Ґлок.

Коли петлі нарешті розпустились, йому вдалось звільнити руки та скинути з себе залишки мотузки. Під ейфорією від звільнення він не замітив, що в нього бовтаються кишки, звисаючи до колін.

- Їбануться.

Незграбними рухами він запхав їх назад в живіт. Потім знайшов в шафі пляшку зі спиртом, залив все в діру, щоб продезінфікуватися, та затулив її сорочкою. Це було дуже кустарне та неефективне лікування, але часу на якісну хірургію просто не було. В цьому місці далі залишатись не можна.

Борючись з непритомністю, Ґлок вискочив на вулицю в одних штанях та з сорочкою, що стирчала з живота. Телефона не було. Довелось зупиняти зустрічні машини, коли він добрався до траси.

- Ого, чоловіче, тобі хуйово, - якийсь випадковий водій оцінив поглядом стан Ґлока.

- Викликай швидку... скажи, що потрібне швидке лікування негайно.

- Так, вони й так цим займаються.

- Не їби мені мізки! Телефонуй!

- Добре, добре, пробач.

Чоловік набрав номер і вже через п'ятнадцять хвилин до місця під'їхала карета швидкої допомоги. Два парамедика підбігли до Ґлока та почали складати його на ношу.

- Скоріше! В лікарню його! - крикнув один з лікарів. - Тяжка різана рана! В реанімацію!

- В хуяцію! - прохрипів Ґлок, схопивши його за шию. - Тут лікуйте, уїбани. Я не дозволю вам повезти мене до лікарні.

- Та тобі пизда! Це неможливо. В нас тут навіть таких інструментів немає. Та і я не настільки крутий хірург.

Ґлок заїхав йому кулаком проміж очей. Лікар ледь не втратив свідомість.

- Робіть, що я сказав інакше ви здохнете тут разом зі мною! - продовжував наполягати Ґлок.

Медикам довелось з ним погодитись. Прямо на асфальті вони розпочали свою операцію. Навколо було темно. Лише світло вуличних ліхтарів та фари проїжджаючих машин створювали освітлення. В напівтемряві нитки сходились швами на животі Ґлока. З кожною миттю, як його рана затягувалась, він відчував наплив злості. Відчував, як хоче сам скривдити всіх, хто з ним це зробив.

Коли робота була зроблена, Ґлок нахабно прогнав лікарів та пригрозив, що повбиває, якщо вони комусь про нього розкажуть. Звичайно, всі ці погрози було вже забуті, як тільки машина рушила з місця, бо лікарі точно збирались його здати в поліцію. Саме тому треба було скоріше тікати з тієї діри.

Ґлок відбіг до лісосмуги та впав в кущі. Виснаження так сильно накинулось на нього, що ноги вже готові були згинатись в протилежний бік. Очі мимоволі заплющились. Свідомість загорнулась пітьмою.

В пустій кімнаті сидів Ґлок, навпроти нього також сиділа його точна копія - Антиґлок. Принаймні, він так його для себе описав. Невже ця протилежна сутність була злим братом-блинюком? Чи хто тут насправді був ще злим? Відповісти на ці питання він поки що не міг.

- Це якась зустріч з підсвідомістю? - спитав Ґлок.

- Так і є, - відповів Антиґлок.

- Ага, я зрозумів. Випусти мене звідси та йди на хуй.

- Не хочу.

Ґлок насупився та встав зі стільця. Він пройшовся поглядом по оточенню. Повна чорнота, жодної стіни або вікна. Клаустрофобний простір тиснув своєю щільною закритістю. Ґлок підійшов до цієї чорноти та торкнувся рукою. Вона була одночасно твердою та м'якою. Парадоксальне відчуття.

- Тобто я реально в своїй черепушці зараз? - невдоволено вичавив Ґлок.

- Само собою.

- Не можеш підказати, як мені звідси звалити?

- Слухай, нам потрібно з тобою поговорити. Не звертай на всі ці дрібниці уваги. Просто сядь назад.

- Немає нам про що говорити. В мене багато справ.

Антиґлок схрестив руки та вималював на обличчі нахабну посмішку.

- І що ж це за справи такі? Вбивати людей просто заради забави?

Ґлок нахмурив брови та повернувся до нього.

- Це помста. Я відплачую негідникам.

- А мужик на дорозі, якого ти застрелив в живіт? Він напевно також один з тих жорстоких посіпак М'ясокомбіната.

- Він встав в мене на шляху. Я більше ні з ким не збираюсь церемонитись.

Антиґлок протер лоба долонею. Він виглядав сердито, йому зовсім не подобалась манера розмови Ґлока. Вся ця суперечка була лише спробою підняти в Ґлокові відчуття совісті, але схоже було, що воно також було колись жорстоко вбито.

Хмикнувши під носа, Ґлок все ж повернувся до стільця та нахабно присів, схрестивши ноги.

- Що ж, балакуча ти суко, хочеш попиздіти? Давай попиздемо.

Сердите лице Антиґлока одразу змінилось. Тепер воно чітко сигналізувало співчуття. Все ж ця людина не була справжньою істотою, а лише проекцією розуму Ґлока. Він розмовляв сам із собою. І не з тим, ким він колись був, як можна було подумати, а з тим, ким він колись хотів стати. І ким так і не став.

- Ти пам'ятаєш Катерину, чи Серафіму? - почав Антиґлок. - А дітей ти пам'ятаєш, Ґлок? Що б вони сказали, побачивши, чим ти займаєшся?

- Вони всі давно мертві. Немає ніякої різниці, що б вони сказали.

Ґлок схилився трохи вперед та продовжив:

- Це якась розумова розминка? Ти хочеш натиснути на жалість?

- Я хочу сказати, що ти забув, як ти себе вів раніше. А зараз... ти навіть не борешся за свою ціль нормально. Не будуєш якісних планів, просто йдеш під удар. Підставляєшся і виправдовуєш це помстою...

В цю мить до Антиґлока дійшло. Все начебто склалось, хоч і чогось не вистачало.

- Ти просто хочеш вбити себе, - сказав він. - Хочеш померти як мученик. Хах, виставляєш себе жертвою, типу, ось як сильно тебе зламав весь цей світ, перетворив тебе на монстра. Це ти тиснеш на жалість, Ґлок. Я все зрозумів.

Ґлок відразу навіть не зміг відповісти на ці слова. Те, що сказав Антиґлок хоч і було загалом правдою, але частково. За цим всім ховалось щось ще. Щось неуловиме. Воно літало перед ними обома і не могло знайти свою словесну оболонку.

- Ти... - Ґлок відвернув голову, на його очах ледь не проступили сльози а голос почав тремтіти, - не думай, що якщо ми одна людина, то ти можеш кидатись такими гучними фразами.

- Я відкриваю тобі очі. Ти весь час ховаєшся сам від себе. Чого ти насправді хочеш? Для мене це цікаво.

- Ми сидимо тут всього кілька хвилин, а я вже тебе терпіти не можу.

Погляд Антиґлока націлився мов спис на обличчя співрозмовника. Його очі наче справді проколювали його наскрізь, дістаючись до самої душі, колупаючись у її нутрощах та випускаючи її кров назовні.

- Ти погана людина, Ґлок. Ти просто дуже погана людина. Нічого насправді суттєво не змінилось, ти завжди таким був. Лише... став трохи жорсткіше.

Ґлок заплющив очі та схилився над колінами. Він почав тяжко дихати. Його роздирало відразу кілька бажань: вбити всіх; вбити себе або сховатись в кутку, сховавшись під трупами тих, хто його образив.

Дві сльози впали йому на коліна. Він обережно шмигав носом, щоб його опонент цього не замітив, але було запізно. Антиґлок встав зі стільця, підійшов до Ґлока та обійняв його.

- Заспокойся, все нормально. Чесність - самий жорстокий ворог. На відміну від М'ясокомбіната, її неможливо вбити назавжди.

Ґлок вперся обличчям в його плече та почав гучно ридати. В реальності емоції ніколи його так не рвали, але зараз він був зваленим. Важкі могутні руки правди витовкли його наче малу дитину, що провинилась перед батьками.

- Я... не хочу, - протягнув Ґлок, - не хочу залишатись слабким. Я не хочу... щоб ви всі мене топтали.

- Іноді я думаю, що все могло бути інакше. Але давай признаємось чесно, ти на це заслужив. Ти заслужив мучитись і можеш катувати себе скільки завгодно, але ж Ґлок... не вплутуй в це невинних людей.

Чорною тінню нависла тиша. Ґлок підняв голову з плеча Антиґлока та відсторонився. Його погляд помутнішав. Фатальне спустошення, що поїдало його душу мутувало в щось інше, схоже, але химерно викривлене.

- Я все одно буду робити все, що захочу, - сказав він. - Ти сам сказав, що я не не змінююсь, що я завжди таким був.

- Так, я чекав на таку відповідь. Я не думав, що ти справді розкаєшся. Лише хотів, щоб ти признав очевидне. Що тобі подобається дивитись на розруху.

- І що ж ми будемо далі робити? - насупився Ґлок.

- Ставити тебе на місце, - посміхнувся співрозмовник.

Зараз Ґлок вже не хотів розбиратись, що малось на увазі під цими словами. Він розмахнувся правою рукою та врізав Антиґлоку у вухо. Той зігнувся від болю та відскочив назад. Судячи по хижому виразу обличчя, він вже також не хотів продовжувати розмову.

Антиґлок накинувся на Ґлока та з розвороту тріснув його ногою в плече. М'яз на руці защемило, удар був неслабким. Вільною рукою Ґлок вхопився за стілець та розбив його об голову Антиґлока. Дерев'яні шматочки посипались на землю.

Вправним рухом, Антиґлок підхопив дерев'яну ніжку гострим кінцем вгору та встромив її Ґлоку в живіт. Кров вистрибнула назовні. Пролунав протяжний крик. Ґлок кинувся на ворога всім тілом та вчепився зубами в голову. Смикнувши щосили, він відірвав Антиґлоку ліве вухо. Хруст хряща підчас розриву громом відпечатався у його свідомості.

Висмикнувши з себе дровиняку, Ґлок замахнувся нею та різонув наче ножем, роздробивши грудну клітину Антиґлока. Скажена лють рвала з середини обох, але один з них точно не хотів здавати позиції. Ґлок сунув руку в діру на грудях свого ворога та висмикнув звідти ребро. Потім злісно встромив цю кістку йому в шию. Фонтан артеріальної крові залив обличчя Ґлока.

Така неймовірна жорстокість з його боку тільки сильніше розпалила азарт Антиґлока. Він вчепився в обличчя противника та почав розривати його пащу руками. Той намагався якось дати супротив, але це було марно. Максимально напруживши м'язи, Антиґлок відірвав йому нижню щелепу аж до самих вух. Кривавий потік пустився з рани.

Ґлок, у відповідь на це, ще сильніше встромив ребро у шию Антиґлока. Настільки сильно, що воно вискочило з протилежного боку. Антиґлок впав на спину обезсилений, а от його суперник все ще горів від люті. Ґлок підняв із землі свою відірвану щелепа та прийнявся колотити ворога по голові. З кожним ударом його череп все далі й далі розбивався. Розриви на шкірі переходили в тріщини на черепі а ті, в свою чергу, в широкі щелини на голову, в які можна було просунути долоню.

Не в змозі себе стримувати, понівечений Ґлок розколов голову Антиґлока навпіл. Мозок виповз назовні повільно, розвалюючись на кілька частин. Жадібні до крові руки Ґлока підняли його. Він дивився на цей орган наче безжалісний демон.

Пальці стиснулись. Пролунав слизький звук. Ґлок розірвав мозок Антиґлока, заляпавшись його частинками. Він хотів закричати, але разом з нижньою щелепою втратив ще й голосові зв'язки.

Все було закінчено, але це не можна назвати перемогою. Ґлок відчував себе винищеним з середини. Насправді, в цю секунду він програв. Назавжди.

Його очі розплющились. Він прийшов у свідомість в тих самих кущах, в яких втратив сили.