Будні Сплячих Собак

Чай пили мовчки. Настя все ще тремтячою рукою палила вже п‘яту цигарку. Віктор сидів на табуретці, опершись до стіни з заплющеними очима. Іноді він прикладав до обличчя пакет льоду з холодильника. Йому дісталось, але то не звикати. В морозилці був цілий відділ для пакетів з льодом і на такі випадки теж.

- Хто ж ти такий, Степан Мазаєв? – вкотре повторила Настя.

Бабуся Марти не знала такого. На нього не було нічого. Стара не діюча сторінка в фейсбуці. Диплом про закінчення львівського політехнічного, але аж у 2000-му році. Багато було посилань на виконавця Мазаєва. Перевірили судимості, заборгованості — нічого. Для хакерів це особливий вид болю. Коли ціль уникає будь-яких соцмереж. Цифровий слід Мазаєва був слабким. Це було прогнозованим. Чоловіку близько сорока, він міг просто не опанувати всі винаходи останніх десятиліть. Але не вписувалось лише одне: він додумався зробити фальшивого користувача і придбати скопійовану сім картку. Власник справжньої перебував вдома, поблизу Хмельницького. Це, якщо вірити їхній людині в мобільній компанії.

- Кіберполіція знайшла б його вже давно, — видала Настя.

- Зателефонуй, поцікався, — запропонував Віктор.

- Дуже смішно. Знайшовся гуморист. Запропонуй ідеї.

- Я злодій, а не шукач.

- Уяви себе на місці Гриба. Як би ти його шукав?

Віктор промовчав. Настя різко піднялась і почала міряти кроками кухню. Справа йшла до ночі. В них не було жодної ідеї, де шукати Марту і викрадача. За два дні той міг бути де завгодно. Але на чомусь вони мали б добиратись. Громадський транспорт відпадає.

Машина!

- Перевір машину! — сказала Віктору.

Той відклав пакет з льодом від обличчя і питально глянув на Настю. Вона ледь не луснула себе по чолу. Немає в нього машини, шукали вже. Не записана. Таксі відпадає. Може орендував? У Львові близько двадцяти компаній, котрі надають такі послуги, кого першого ламати?

Це довго. Думай, Настя!

- Може він поверне її завтра? — запитав Віктор.

- А може завтра знайдуть її тіло?! — гаркнула у відповідь. — А може й не знайдуть. Може ми ще можемо врятувати її від...

Вона замовкла. Це вже навряд чи. Марта ризикувала стати однією* з десяти...

- В яких банках у нас є контакти? — запитав Віктор.

- Тебе це зараз цікавить? — роздратовано буркнула Настя.

- Не мене.

Сія аж підстрибнула. Дійсно, як знайти когось без мобільного телефона та машини? Це ж просто. Достатньо знати в якому банку ціль має рахунок і номер картки. Тоді можна вичислити по транзакціях, де відбувалось зняття готівки. Або де здійснювалась оплата товару. Тост красиво вигадав. Якщо з номером зрозуміло, то з карткою вже важче. Чиясь може виявитись заблокованою. Хіба що Мазаєв такий параноїк, що носить все готівкою, як Віктор.

(*згідно з статистикою, одна з десяти жінок за життя хоч раз, але ставали жертвами сексуального насилля)

***

Макс знову не підняв слухавки. Син вперто відмовлявся з ним розмовляти. І це тиснуло Геннадія. Ніби вже мав би звикнути, але боліло, як вперше. Діти завдають болю. Це ті рани, котрі не заживають. Вони не стають рубцями, не твердіють. Вони кривавлять і далі.

- Нап'юсь, — вирішив Геннадій.

Потягнувся до пляшки...

Подзвонив телефон. Невже Макс?

- Так, алло, — він доклав зусиль, щоб приборкати хвилювання.

Приборкав. Але не подивився на номер.

- Привіт, Гено!

Голос він впізнав одразу. Арсен Сіренко. Один з найстаріших хакерів України. Ніщо в інтернеті не проходило без його відома. Кілька ботоферм, хакерських команд ховалось за помпезною назвою Легіон. Прямий конкурент Сплячих Собак, хоч по правді, перетинались вони рідко. До минулого року.

Спочатку Тост забрав їхнє замовлення. Потім Арсен забрав їхнє. А потім вони підставили Арсена перед терористичним угрупуванням. Наївно було думати, що Арсен сяде. Ні, тобто, він сів. На домашній арешт. Видно компромат на суддю в нього був вагомим.

- Чим зобов'язаний? — сухо поцікавився Гриб.

Про всяк підійшов до вікна, обережно виглянув. На вулиці нікого не було.

- Та от дзвоню поцікавитись, чи не твої люди сьогодні напали на одну з моїх ферм?

Те, що дзвінок не запишеться, Геннадій знав напевне. Що його, що Арсеновий телефон мав своє шифрування. Оператору покаже, що запис зроблено, але на самому записі буде, як не тиша, то шипіння. Ніби були проблеми з сигналом.

- На біса моїм людям твої ферми? — запитав Геннадій.

- Я того дзвоню запитати, — спокійно говорив Арсен. — Бо якось занадто багато випадковостей.

- Правда? Яких випадковостей?

- Двоє нападників. Чоловік та жінка. Він розкидав моїх працівників самотужки. Шукали номер клонованої сім картки.

- Відеокамер в тебе там не було, я так розумію, — Геннадій намагався не виказувати тривогу.

- Це не надто логічно ставити камери там, де ніхто нічого не повинен бачити. Але перед тим було замовлення, щоб покласти сайт адвоката, котрий витягував Віктора з харківського СІЗО, Фелікса... Зараза, прізвище забув! Десь воно в мене записане було!

- Ти перевірив того, хто робив замовлення?

Настя, ну як можна залишати такі сліди?! Ще й Фелікса втягнула...

- Фальшиве ім'я. Не вчи, будь ласка, мене робити свою роботу, Гено! Я не пальцем роблений і займаюсь цим довше, ніж ти. Твої люди не поділили щось з моїми. Ми поки розмовляємо, бо вони нічого не поламали й не забрали, крім останнього переказу. Але то дрібниці. Хочу знати з якої причини сплячі собаки вирішили, що можуть їсти з моєї тарілки?

- Я не в курсі ситуації, — обережно сказав Гриб. — Але, гадаю, сталась якась помилка. В нас немає конфліктів інтересів, тому не роби того, про що ми обоє пожалкуємо.

- В мене більше людей та ресурсів, Гено!

- Не лякай, Арсене, — Гриб доклав усіх зусиль, щоб зберегти спокій. — Нам немає чого ділити. Поки що. Я розберусь з цією ситуацією.

На тому й попрощались.