Будні Сплячих Собак

Гриб спустився якраз вчасно. Аукціон потрохи завершувався. Костюм довелось змінити. Руки він ледь віддер від сажі та бруду. Колись в усіх українських готелях будуть терморегулятори, котрі централізовано керуватимуться з компʼютерів через мережу. Поки дива не сталось, то й довелось все робити руками.

Підморгнув Насті, глянув на проєктор, де назбирувалась непогана сума. Знайшов поглядом Лисицю. Вона сиділа за одним зі столиків, ще й примудрилась торгуватись за якийсь з лотів.

Прогнозовано в кінці вона здалась, бо Геннадій мав сильні сумніви, що її зарплатні взагалі б вистачило.

Він збирався йти до Насті, коли Лисиця підвелась. Вона комусь всміхнулась, і поволі пішла на вихід з зали.

- А зараз, почнемо танці! — оголосив ведучий.

Вона максимально довго не подавала жодних ознак. Але Гриб зрозумів, що зараз буде. Перехопив стривожений погляд Насті.

Наздогнав якраз вчасно. Підхопив під лікоть.

На щастя за дверима нікого не було. Гриб посадив її в перше ліпше крісло.

- Жарко стало, — Ілона вичавила з себе слабку посмішку.

- Я саме так і подумав.

- Я вдячна, що ти не розігруєш драму й обходишся без зайвих переживань.

Ох знала б вона...

Гриб тримав її за руку.

- Все ж буде добре?

- Обовʼязково. Тобі стане краще.

Допоміг її підвестись. Обережно, як лише міг, підтримував за лікоть.

- Тобі час відпочити.

Попри нього пройшло кілька людей. Міцної статури. Один з них випадково зачепив Геннадія.

- Перепрошую, — не обертаючись пробурмотів.

Геннадій не звернув уваги. Лише неуважно махнув рукою: все нормально.

Але застиг.

- Впізнав когось? — запитала Лисиця.

- І так, і ні.

***

Гриба не було довго. Настя задоволено спостерігала за числами на моніторі. Це офіційно був їх рекорд. Сума на проєкторі невпинно росла. Таки відмивають гроші, а потім видадуть гостям: погляньте, скільки ми зібрали…

- Дозвольте запросити вас на танець.

Коли здавалось, що нічого поганого сьогодні трапитись не може — могло й трапилось.

Грубий голос, лиса голова, камʼяне обличчя гладеньке вибрите. Він був вищим за неї на голову та майже втричі ширшим у плечах. Чорні штани, чорні туфлі, та біла сорочка з двома верхніми розстібнутими ґудзиками, та засуканими по лікоть рукавами.

Не чекаючи відповіді, він впевнено, та водночас легко, повів Сію на танцювальний майданчик.

- Нас не відрекомендували одне одному, — він тримав її міцно, хоча нічого не було видно.

- Борис.

- Настя.

- Повірте, пані Мартиненко, я чудово знаю, хто ви. Чи може дозволите називати вас: Сія?

- Як вам буде завгодно, пане Стецюк, Чи вже тоді краще: Тінь.

Вони поволі кружляли, тримаючись в людному центрі. Настя щосили намагалась не показувати страх.

Борис Стецюк, на прізвисько Тінь. Один з найкращих оперативників кіберполіції, більш відомої як cert.ua. Геннадій іноді повторював то як мантру. Не переходити дорогу українським кіберкопам. Тим більше в час, коли вони отримали практично безлімітні повноваження. З ними рахувалась усі інші державні структури, від патрульної поліції до СБУ та Гурівців.

- Краще Тінь, — погодився Стецюк. — Так мене більше знають у вузьких колах.

І було за що знати. Тінь був, немов той фанатик. Непідкупний, хитрий, відданий роботі. Гриб копав на нього, але так і не знайшов чогось страшного. Перевищення повноважень, Легкі тілесні, середні тілесні. За все йому грозить від сили догана.

- Як і вас, пані Мартиненко. Свого роду я захоплююсь вашими вміннями.

Тінь на мить відпустив її талію. Підняв руку і Настя зробила пірует. Мить, й вона знову в обіймах Стецюка.

- Приємно вражена, — Настя вирішила берегти обличчя до кінця.

- А я як вражений, — всміхнувся Стецюк. — Нове обличчя українських хакерів. Ще й жінка.

- Це трохи сексизм, — Настя спробувала знайти поглядом Геннадія.

Його ніде не було.

- Приношу вибачення. Я не сексист, не подумайте. Для мене злочинці не мають статі.

Лисиці та Геннадія не було. Невже вони її покинули?

Лисиця згадувала, що в Геннадія до неї була інша команда. Але жодних згадок про них від самого Геннадія.

- То мене в чомусь підозрюють? — Настя вирішила грати до кінця.

Хотілось плакати від образи. Звісно, Фелікс її витягне. Віктора ось скільки разів діставав з СІЗО по всій країні. Але ось так залишити її...

- Якщо говорити відверто, ми прийшли не по вас. Я взагалі вас тут не очікував. Але не бачу проблеми, щоб не повʼязати вас з цими шахраями.

Він знову відпустив її, але лише на мить. Настя аж незчулася, як знову зробила пірует, й знову Тінь лагідно та водночас твердо притиснув її до себе. Він ніби дозував свою силу. Або навпаки давав зрозуміти, що може переламати її навпіл.

- То ви такі злі на мене? Чи на моїх бізнес-партнерів?

- На співучасників. Знаєте, пані Мартиненко, я зазвичай не сприймаю все особисто. Але з вами і вашими колегами чомусь не виходить.

Він не зводив з неї погляду.

- Ви — знак того, що в Україні можна сидіти на двох стільцях. Можна красти, що забажаєш і думати, що за це нічого не буде, якщо не переступати певні межі. Можна думати, що найнявши провідного адвоката, все буде сходити з рук. Можна хакнути систему правосуддя і вірити, що ви маєте індульгенцію через добрі вчинки. Не маєте! Ви для мене ще гірше за цих шахраїв. Гірше чорних хакерів, бо ті хоча б вибрали бік. А ви перевзуванці. А таких я не люблю.

Настя хотіла сказати щось отруйне. Спровокувати його, вивести з себе, щоб зчинився галас. А вона тихо зникне, зобразить жертву. Але зі Стецюком це не пройде.

- Я частково навіть рада, що ми з вами поговорили, — фальшиво усміхнулась йому Сія. — Мені багато чого стало зрозуміло.

- Поділитесь? — так само фальшиво всміхнувся Борис.

- Чому б ні? Я думала, що ви хитрий кіберкоп, тому найкращий. А ви просто фанатик. Звичайний системний сторожовий пес. Частково ображений самою системою. Її гниллю. Вам потрібне зло. Потрібні люди на котрих ви можете зігнати образу. Але цих шахраїв, як оті біфорʼю медікал, ви розумієте. Але не нашу скромну компанію. То ви нас закриваєте. То вам потрібна наша допомога, як ото зі «Світлом»*.

(*події відбуваються в оповіданні «Сплячі Собаки»)

- І вас це злить. Злить, що ми погодились і прийшли на допомогу.

- Щоб врятувати свої шкури...

- Тим не менше. Для вас ми незрозуміле зло. Баг в системі злочинності. Так ось, не баг, а фіча*.

(*зі сленгу тестувальників та програмістів. Переважно означає відому помилку в програмному забезпеченні, яку ніхто не планує вирішувати. Так би мовити: все працює, як і задумано).

- Цікаві казки, — Тінь більше не всміхався. — Багато часу зайняло повірити в це самим? І це я, по вашому, фанатик? Для вас закон це просто код, котрий можна зламати. Що ж, ми вас здивуємо. Розумієте, я намагався закрити Гриба, бо він начебто мозок Сплячих Собак. Намагався закрити Тоста, бо він працює в полі. Але весь цей час я бився з вітряками. Ви, Анастасіє, серце компанії. Без вас вони просто приречені. Закрити вас і гідра помре. Шкода, що я не помічав цього раніше.

- А казали, не сексист.

- Винен, виправляюсь. Тим більше, що я не чекав зустріти вас тут. Не знаю, чи вірите в у Бога, але інакше як знак з неба я це сприймати не можу.

Позаду Насті зʼявилось ще двоє людей. Вона зрозуміла, Тінь просто чекав, коли в залі стане темніше. На них ніхто не звертав уваги.

Працівники піраміди тепер відривались на повну. Повільний танець закінчився і ведучий перетворився в діджея.

- Вас проведуть до виходу, — сказав Тінь. — А я, з вашого дозволу, знову стану псом системи.

- Хіба є причина мене арештовувати?

- Арештовувати? — Тінь вигнув брови. — Щоб ви вийшли сьогодні чи завтра? Для чого? Спочатку ми з вами поговоримо так, аби ніхто не втручався. І ви нам усе розповісте. Ви занадто довго ухилялись від законів, щоб діяти з вами по закону.

Настя хотіла закричати, але заклякла від страху. Її ж можуть не довезти до відділку. Гриб з Феліксом думають, що зможуть її витягнути, але як вони це зроблять, якщо не знатимуть де вона.

- Проведіть дівчинку на вулицю, — Тінь сказав комусь у неї за спиною. — А  то їй тут трохи душно. Я до вас скоро приєднаюсь.