Будні Сплячих Собак

У квартирі під ним пиячили вже другий день. Відмічали вихід з вʼязниці якогось чоловіка. Поліцію ніхто не викликав. Віктор теж не хотів дзвонити. Його то дратувало, проте зайвий раз світитись він не хотів.

Зазвичай йому не було справ до сусідів. Він чемно всміхався старшим жіночкам, аби ті не охрестили його наркоманом. Нікому не хамив, ні з ким не сварився. Тост робив усе, аби не привертати уваги. Помешкання у Львові йому подобалось. Настя не оцінила його спартанських умов, але Віктора то не хвилювало.

Сія кілька разів дзвонила, проте він не підіймав слухавки. Вона часто любила його діставати. Мусила підколоти, всіляко знущаючись з нього. Не сьогодні.

Він не спав з моменту справи того актора. Мусив зайнятись прибиранням. Поки в Гриба не було ідей, як допомогти Ілоні, Тост нарешті наважився запросити Яну до себе.

Скрипачка часто грала на центральних вулицях Львова. Тост не памʼятав, коли побачив її. Але памʼятав, що з якогось моменту став бувати в центрі частіше.

- Головне, не кажи їй, що ти за нею довго стежив, — застерігала Лисиця.

- Чому?

- Бо вона подумає, що ти маніяк.

- Але я не маніяк, — спохмурнів Віктор.

- Я знаю, — Ілона поправила руде волосся і торкнулась його плеча. — Ти найкращий злодій, якого я знаю. І ти дуже хороший друг. Але вона ще цього не знає. Притримай цю інформацію, до моменту, коли у вас все буде серйозно.

Підлогу помив швидко. Зброю заховав так, аби вона випадково її не знайшла.

Яна жила в дядька на Хвильового. Мріяла викладати в консерваторії. Вона сама його покликала в гості. Правило трьох побачень розтягнулось до пʼяти. Але Віктор не поспішав.

- А дядько твій не буде проти?

- Він в рейсі. Далекобійник, — чомусь тоді вона зашарілась.

Тост скористався запрошенням. Почувався невпевнено. Подумки повторював собі, що нема чого хвилюватись. Він краде дані, лазить по кранах, бʼється... Та з ким тільки не бʼється.

Побрився. Довго стояв перед дзеркалом. Деякі старі синці переросли вже в маленькі рубці. Але хоча б встигнули зажити.

На жилавому худому тілі численні рубці, котрі вже не гояться. Двадцять три роки, а виглядав як манекен для студентів медичного.

Вперше вони кохались в темряві. Яна цього не бачила.

Треба буде закрити штори — вирішив Віктор.

Легенда була проста. Він айтівець в маленькій невідомій компанії. Проте легенда швидко розвалиться, варто йому роздягнутись при світлі.

Звідки у девопса стільки ран?

Це від ножа.

Це від ДТП в Харкові, а ото на ребрах то від найманця Муртага.

На тімʼї? То від розбитої пляшки, коли вони тікали від копів у 18-му через дискотеку у Вінниці...

На нозі? То він вилетів через вітрину в Києві. Разом ще з двома людьми.

На іншій? То на нього спустили собаку. Ледь відбився від неї. На той час обійшлось всього у сорок уколів.

Отой на лопатці? То з 14-го. Коли евакуація з тимчасово окупованих територій пройшла не по плану. Ніхто не розбирався, що у шкільному автобусі були жінки та діти...

На чолі виступили краплі поту. Стало жарко, ось він знову повзе в перевернутому палаючому автобусі по уламках скла. Невідомо, чия то кров навколо. Розбите скло тріщить під армійськими чоботами. Хтось лається нечіткою російською. В салон посвітили ліхтарем...

У двері постукали. Віктор кинувся їх відчиняти, але згадав, що без футболки. На вулиці, сонячно. Не потрібно Яні того бачити при світлі дня.

У дверях була не Яна. Марія Миколаївна, жіночка років пʼятидесяти, зі світлим каре, червоними щоками в зношеному сірому пальто незручно стояла біля дверей. В руках у неї пакет з АТБ і стара чорна сумочка. Це в її квартирі якраз шуміли.

- У вас можна посидіти, поки вони не вспокояться? — їй було незручно просити.

Не можна. Але казати нічого не став. Просто відійшов убік, дозволяючи їй зайти.

- Мені дуже не зручно, — почала виправдовуватись.

- Ходіть пити чай, — Тост спробував вичавити з себе посмішку.

Допоміг сусідці зняти пальто, повісив на вішак. Ігноруючи її запевняння як їй незручно, провів її на кухню. Поставив чайник.

В пів вуха слухав, що то колишній зять вийшов з вʼязниці і йому не було куди йти, бо дочка переїхала в Польщу і там собі когось знайшла. А цей мало того, що не хотів йти геть, ще й товаришів покликав. Їй тепер страшно було ночувати вдома...

Треба спровадити її геть, до приходу Яни, — вирішив Віктор.

Але не міг. Там де він виріс це було частим явищем. Маленьке шахтарське містечко. Він так і не повернувся туди. Намагався не думати про минуле. Крадькома глянув на нещасну сусідку. Поведе Яну в готель. Щось вигадає.

«Мені сьогодні не виходить, викликали на репетицію. Готуємось до виступу. Може іншим разом?».

Яна додала сумних смайликів й один з сердечком у кінці повідомлення.

Настрій впав ще нижче.

***

Сія почувалась ніяково. Ось вона вийшла з дверей ліфта і поволі йшла до квартири Віктора. Зараз вона йому все видасть, що про нього думає. Що він собі думає, не брати слухавки?!

- Ти йдеш до нього до дому, — нагадала собі. — Ох, любонько, де твоя гордість?

Гриб сказав, що не має часу, але коротко наказав їй з Віктором зʼявитись в офісі. У нього зʼявився план й він кинувся його реалізовувати.

Реалізовувати він хіба кинувся, аби Лисиця бачила. Настю бісило оце їхнє пританцьовування навшпиньках біля неї. Двоє хакерів, злодіїв. Квіти вони їй дарують. Медикиня, трясця...

Постукала у двері. Як не дивно, кричати, коли вона приходила за допомогою в пошуку Марти, не довелось.

- Ти чого слухавку не береш? — видала, як тільки він відчинив.

- Не чув.

Цього разу він сам відійшов вбік, дозволяючи зайти. Ще з коридору Настя побачила, що в кухні була старша жінка.

- То твоя мама, чи ти любиш жінок по старше? — прошепотіла.

І одразу ж вкусилась за язик. Ну чому, вона спочатку говорить, а потім думає? Потрібно буде з цим щось робити.

- Сусідка знизу, — тихо відповів Тост.

У квартирі знизу про щось затято сперечались, не перебираючи словами. Питання відпали.

- У нас є робота, — сказала Настя.

- Трохи невчасно.

- Рак не чекає. Однаково у твоєї скрипачки сьогодні репетиція...

Тост швидко оглянувся, чи не дивиться на них Марія Миколаївна. Та була зайнята в телефоні. Настя зустрілась з ним поглядом. І зрозуміла свою помилку.

Її грубо схопили за лікоть і вивели за двері. Вона хотіла обуритись, проте Віктор припер її до стіни.

- Ти не брав слухавки, — спробувала перейти в наступ. — Довелось змінити твої плани.

- Фейковими репетиціями? — прошипів Тост.

Знову цей холодний погляд. Цього разу там аж іскри зʼявились. Ніби випалює. Або Настя так налякалася. Згадались застереження Гриба, не провокувати його.

- Ти не забагато собі дозволяєш?! — прошипів.

Я прийшла в гості до співробітника, про котрого не знаю нічого, окрім його таланту до насилля — подумала.

Спробувала вирватись, проте сила у нього була не людська. Настю ніби лещатами затисло. На шкірі точно залишаться сліди.

- Вибач, — голос затремтів від страху. — Я не придумала нічого краще. Більше так не буду.

Віктор наблизився до неї впритул. Дивився їй прямо в очі. Погляд вже не був відсторонений. Тепер, замість іскри, там горіло полумʼя. Насті стало недобре.

- Чесно, я більше не буду! Вибач!

- Сподіваюсь, — поволі відпустив її. — Краще аби так воно й було.