Будні Сплячих Собак

Групу туристів, про котру розказував Максим Петрович, знайшов швидко. Сірий спринтер з київськими номерами, припаркований в тіні дерев. Стара двоповерхова хата з металевим парканом. Складалось враження, що це вже не одне з тих сіл на заході країни, котре живе за рахунок туристів. Дивне місце для відпочинку в Буковелі.

На ґанку сидів один з хлопців. Спортивної статури, коротко підстрижений. Віктор занадто часто бачив такий типаж, аби розуміти. Сюди заїхали копи.

Як в поліцейських виробляється інстинкт розпізнавання злочинців, так у Тоста виробився інстинкт на копів.

Паркан він перескочив. Безшумно приземлився на промерзлу землю. Припав до стіни. Що він буде робити, коли його помітять? Про це Віктор не думав. Обережно підібрався до вікна.

Двоє людей сиділи за ноутбуками на першому поверсі. Ще один заряджав рації.

Пройшов під вікном. Зупинився біля краю стіни. Вартовий не дивився в його бік. Він сидів на ґанку, притулившись до поручнів. В руках телефон. Поруч з ним рація.

Перша думка, попередити Сія та Гриба. Вони вийдуть сухими з води, але без грошей. Друга думка: прокрастись в будинок і отримати доступ до одного з ноутбуків. Вони знатимуть план дій копів і зможуть адаптуватись. Тільки ось після того вони сухими з води не вийдуть.

Вхідні двері відчинились. На ґанок вийшов дебелий лисий чоловік. Тост втиснувся в стіну. Затримав дихання. Серце стукало, що він боявся — почують.

- Все тихо? — запитав чоловік.

Тост вже перетинався з ним. Оперативник Тінь. Саме він колись затримав Віктора у Харкові. Неприємний, фанатичний офіцер, з особливою ненавистю ставився до будь-яких хакерів та шахраїв. Частково непідкупність та принциповість заважали йому отримувати підвищення та очолити CERT UA. Але рятувала його від доган за можливі перевищення службових повноважень. Більшість хакерів чули про нього і зайвий раз намагались не потрапляти у його поле зору.

(*події в оповіданні: Сплячі Собаки).

- Гріх скаржитись, — відповів чатовий. — Ні сусідів, ні людей на вулицях. Шашличку би ще посмажити.

- Добре. Якраз залишишся смажити. І ще охоронятимеш Дмитра.

- Та що він, маленький?

- Тоді ти сідай за компʼютер і веди спостереження, а він хай тебе охороняє. Ти вже все вивчив? Борони тебе Господь обісратись і проґавити транзакції. Берешся замість Дмитра?

Мовчання. Віктор розумів причину. Кіберполіція з новими повноваженнями мусила мати як технічний, так і силовий корпус. Міністр внутрішніх справ з погодження самого президента надав їм майже необмежені повноваження. І що більше на порозі було вторгнення росії, то більше закривались очі на будь-які перевищення.

- Значить буду стерегти майно.

- Так би й одразу. Наступного разу залишиться хтось інший, а ти поїдеш з хлопцями.

Самі затримання кіберкопи намагались не афішувати. А коли не виходило, то на загал частину досягнень віддавали іншим силовим структурам. Це давало їм певний імунітет та звільняло від спроб СБУ, НАБУ чи ДБР лізти у їхні справи. Та й ті не дуже хотіли, бо на кожного завжди можна було знайти компромат. Інтернет памʼятає все.

- Думаєте ми їх закриємо цього разу?

- Ні. Цього разу ні. Але викриємо ще одну команду Легіону. І, якщо справимося на пʼять з плюсом, то знатимемо, куди саме підуть кошти.  Той старий Сіренко занадто довго уникає відповідальності.

Віктор, сам того не чекаючи, погодився. Легіон ліз всюди, де можна було нажитись. І в більшості випадків, не перебирав ні роботодавцем, ні законами.

- І скільки коштів, бо я маю сумнів, що тут будуть лише гроші з аукціону.

- То аби сервер тими грошима відбити. По любому чиїсь грошики відмивають.

- Бачиш, ти швидко вчишся. Раптом наберешся знань від нашого аналітика, то будеш сам проводити такі операції...

Далі Віктор не слухав. Він крадькома пішов до огорожі, через котру переліз. Одна з команд конкурента Легіону відповідає за транзакцію коштів. А за ними спостерігає найбільш лютий кіберкоп країни.

Перескочив через паркан і щодуху помчав назад.