Розділ 25.
Віка, похитуючись, принесла в кухню велику упаковку суші. Вино розбирало її швидше, ніж Настю.
Гриб постійно нависав на неї, щоб вона була обережна, коли п'є. Іноді замовники організовували зустрічі в різних закладах. Бачачи красиву брюнетку в червоному, вони часто замовляли вино чи якісь коктейлі.
- Не пий, лише удавай, — повчав Гриб. — Якщо щось піде не так, тобі потрібно буде швидко забиратись звідти. Як ти це зробиш п'яна?
"Щось не так" за роки роботи на зустрічах ставалось тричі. Два випадки у Геннадія. У Насті таке було лише раз. Але вистачило й того...
Віка майстерно схопила паличками суші. Вмочила в соєвий соус.
- У тебе є хтось? — запитала Настю.
- Ні, серйозного немає.
- О, то є не серйозні? — захихотіла вона.
Вони були однолітками, але Насті здалось, ніби Віка тепер старша за неї на добрих десять років.
- Іноді трапляються.
- Все як в часи університету.
- Хто мені це каже? — усміхнулась Настя. — Ти вже забула, як тягнула мене в найдорожчі заклади Києва, де ми сиділи по півтори години зі стаканами соку? І чекали, коли до нас підійдуть?
- І ніхто не підходив, — засміялась Віка. — Лише один раз, якийсь дід.
Від згадки, Настю пересмикнуло. Після того, вона з Вікою нікуди по таких закладах не ходила.
- А з цим, твоїм співробітником...
- Ні, у нас нічого не було. Шеф взагалі проти будь-яких відносин на роботі, крім робочих. У нас маленька компанія і кожна людина на вагу золота. Ще лише відносини між працівниками не вистачало...
Про те, що Віктора вона взагалі не цікавила, Настя промовчала.
***
Як виявилось, хакери давно не сиділи в темряві та в старих квартирах. Геннадій повів її в один з магазинів одягу навпроти київської міської державної адміністрації. Продавчині його знали. Геннадій поцікавився здоров'ям власника магазину і пішов далі. Вони пройшли службовий вхід, піднялись по сходах. Геннадій відчинив двері ключем.
- Леді вперед, — ввічливо всміхнувся.
Настя ніби заспокоїлась у їхній присутності, проте все ж остаточно тривога нікуди не зникала. Але те, що вона побачила її вразило. Кілька столів з комп'ютерами та багатьма моніторами. Біля стіни була шафа без дверей. Її переробили, знявши всі вішаки. А полички замінили невеликими серверами
- Ми скоро переїжджаємо з усім цим у Львів, — сказав Геннадій. — Сервери невеличкі, але достатньо потужні, якщо ти розбираєшся. Там стоять інтели та по шістнадцять гігабайт оперативної пам'яті. У Львові вже обладнана майстерня, залишилось лише перевезти нашу маленьку серверну.
- Та вони за сто тисяч коштують. Кожний, — Настя підійшла до серверної.
- Сто двадцять, — поправив Фелікс. — Але це майно було арештоване за борги й пішло на аукціон, а звідти ми його викупили за...
- Насті не потрібно знати всіх деталей! — перебив Геннадій.
Настя підійшла до комп'ютерів.
- Якщо погодишся, можеш вбирати, який більше сподобається. Варто тобі сказати "так" і всі ресурси твої для створення софта. Я знаю, що ти використовувала ноутбук подруги для програмування. Знаю, скільки зайняло компілювання коду тієї програми, якою ти зламала університетський сервер. Уяви, щоб ти зробила, маючи всі потрібні тобі ресурси. Пан Фелікс Адамович переконається, що копи більше не будуть тебе зустрічати у метро.
- Але я ще багато чого не знаю, — аж розгубилась Настя.
- Ми навчимо.
- Мені потрібно подумати.
- Звісно, — Геннадій відступив убік, дозволяючи їй вийти. — Поїзд завтра увечері. В телефоні знайдеш свій квиток, якщо надумаєш.
Настя виходила сама не своя. Її сьогодні ледь не посадили. А тоді невідомі хакери пропонують їй ресурси, захист та роботу. Вона не хотіла в це вірити, але знала, що завтра стоятиме на пероні...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!