Будні Сплячих Собак

Днем вони вже гуляли у центрі Львову. Пусто не було ніколи. Біля оперного постійно носились люди. Для початку лютого, погода була прекрасна. Прекрасна, звісно ж у порівнянні з тим, як може бути у Львові.

Біля оперного молодий юнак, екскурсовод з натовпом туристів. Розмовляв польською. Зараз він розповість про оперний театр, що таких всього три, а тоді проведе туристів, попри невеликі деревʼяні будки-магазинчики з наливками та сувенірами. Збоку, на лавочці була молода пара студентів з гітарою та скрипкою.

Тримались за руки. Сія аж задивилась на них. У неї студентського кохання не було. А те, що було — коханням не назвеш.

Настя в червоному пальто, з червоною помадою на губах. Лисиця в зеленому з розпущеним рудим волоссям. Йшли під ручку, наче давні подруги. Їх проводжали поглядами, але знайомитись не наважувались. Алкогольне похмілля все ще тримало їх, проте Геннадія то не цікавило.

- Це вони? — пошепки запитала Лисиця.

Двоє чоловіків, років тридцяти, посередні, худі з залисинами. В обох телефони в руках. На запʼястках великі блискучі годинники.

- Типові комерси, — гидливо сказала Ілона.

Настя дістала телефон. Щось перевірила.

- Таки вони. Цей зліва, регіональний менеджер. Інший мітить на підвищення та нагороду прямо там.

Проблема фінансових пірамід була в тому, що майбутнім працівникам вішали на вуха побрехеньки: хочете привабити людей у свої команди — мусите виглядати дорого. Не виключено, що дорогі телефони та годинники не взяті в кредит або не позичені в багатших знайомих.

- Могли б бути хоч красивими, — сумно прошепотіла Ілона.

- Нам не треба з ними спати, — заспокоїла Настя. — Просто заговоримо їх і все.

- Я нервую, — Лисиця міцніше стиснула її за лікоть.

Настя здивовано глянула на неї. Руда медикиня зачарувала трьох чоловіків, які не звертали на Сію жодної уваги.

- В тебе все вийде. Хочеш, я сама все зроблю?

- Не хочу. Ви влізли у все це заради мене. Тож мені й допомагати.

З цими словами Лисиця зробила підніжку. Настя замахала руками і полетіла на тих двох. Не впустити телефон! Не впустити телефон!

Вона тонким писклявим криком протаранила двох чоловіків. Лисиця побігла за нею.

- Дорогенька, ти ціла?

Чоловіки розгубились. Вони просто тримали Настю під руки.

- Мені дуже шкода, — пробурмотіла Настя.

- Та пусте, — пробурмотіли ті двоє.

- Ви такі молодці, — підхопила Лисиця. — Дуже вам дякуємо.

- То таки слизько, — погодився один з них.

Клюнули. Настя зрозуміла, по тому, в який ступор ввели їх.

Дай чоловіку відчути себе сильним, говорила їй колись університетська подруга. Немає для нього нічого кращого, ніж жінка, яка потребує допомоги, але не вимагає її. Це має бути актом доброї волі.

- Але пощастило, що у вас сильні руки, — Настя всміхнулась так невинно, як тільки могла.

Все.

Вони завсміхались. На недолугих посередніх лицях читався азарт. Вони вірили в легкі гроші біфорʼю медікал. Вірили у позитивний спосіб мислення, в думай і багатій. А тут доля їм підкидає двох красивих панянок.

- Ми раді допомогти, — сказав той, що регіональний директор.

Настя спробувала встати. І скривилась. Якщо грати — то до кінця.

- Вам потрібно до лікаря, — сказав один з них.

- Та ні, зараз пройде.

- А у вас є медичне страхування? — запитав інший.

***

Гриб сидів у машині через дорогу від місця, де засіла та четвірка. Ноутбук на колінах, пальці швидко клацали по клавіатурі. Сія та Лисиця підвели їх до кавʼярні, де перед тим завбачливо забронювали столик. Вони так і пояснили свою легенду.

Зустрілись давні подруги, вирішили прогулятись Львовом. Лисиця сімейна лікарка, Настя рекрутер в айті компанії. Ідею з вебкам моделями, манікюрницями та перукарками — обидві забракували.

- Для брехні мають бути нормальні посади в яких ми розбираємось, — авторитетно заявили.

- Я думав усі жінки розбираються в манікюрі, — здивовано промовив Гриб.

- Ви не на стільки старий, аби бути стереотипним сексистом. Але для легенди можете виділити нам бюджет...

- Дивіться, аби не відлякали їх, медикині, айтішниці, — здався Гриб. — Ви маєте небагато заробляти, щоб вони спробували вас затягнути у свою піраміду.

- Скажу, що у мій шеф скнара, не підіймає зарплатню, — всміхнулась Настя. — Тобто, збрешу звісно ж.

- Мені навіть брехати не доведеться, — видала Лисиця.

І ось тепер та четвірка на «випадковому» подвійному побаченні вдають цікавість стосовно психології грошей, планів та мрій. Ці два «багатії» часто заглядають у телефони, ніби по роботі. Телефони підʼєднані до незахищеної мережі, в яку Геннадій перед тим заліз і пустив своє коріння.

На запитання Лисиці, як він їх знайшов, Геннадій не відповів. Бо негоже розкривати старі знання з пошукової роботи. Іноді Гриб думав перекваліфікуватись у приватного детектива, проте заробіток буде далеко не той.

Попроси одного з них увімкнути ноутбук і під'єднатися до мережі, — написав Насті.

Вона в цей час вдавано сміялась, легенько торкнувшись плеча майбутньої жертви. Лисиця про щось перешіптувалась з регіональним директором.

Потрібно буде дістати звідти ключі шифрування до тієї мережі в готелі. Це зекономить час. Там його може не бути.

Попри нього проїхала військова вантажівка.

Недобре, — вирішив Геннадій.

Тривожні знаки російського вторгнення тихо висіли в повітрі. Гриб сподівався, що цей рік пройде спокійно. Але нічого було невідомо. В чотирнадцятому він теж сподівався, що буде спокійно.

Один з них дістав ноутбук. Чоловіки вирішили показати все, що могли про свою роботу. Вони, швидше за все, скористаються можливістю затягнути Настю та Ілону на вечірку. І в якості клієнток також. Що ж, на два запрошення діставати менше.

Офіціант приніс їм ще кави. Ілона щось розповідала, активно жестикулюючи. Тепер сміялась уся компанія. Гриб теж всміхнувся. Лисиця гармонійно вписалась у їх команду.

Він не хотів її відпускати. Вона знову планує на схід перед майбутнім лікуванням. Знову приїде звідти втомлена. Знову додасть собі роки. Гриб запропонує їй залишитись. Знайде причину. Попросить Настю та Віктора переконати її не їхати.

- Ми давно знайомі врешті решт, — вирішив Гриб. — Я знав її чоловіка. Вона знає мою колишню дружину. Вона була в мене вдома, ще в Одесі. Гралась з тоді ще зовсім маленькою донькою. У нас багато спільного...

Чомусь подумав, що колишня дружина схвалить їх союз. Не зрадіє, але хоча би скаже: нарешті ти зупинився, Гено. Нарешті перестав ганятись за молоденькими дурепами, доводячи собі, що старість тебе обходить...

В кафе здійнявся шум. Геннадій придивився. Настя й ті двоє підхопились. Підтримували бліду, як смерть Лисицю. Їй стало погано. Вже другий раз за час приїзду.

Він хотів вибігти, кинутись до неї. Але вчасно зупинився.

- Думай наперед, — сказав собі. — Скоро в неї буде достатньо грошей на лікування. Ми відправимо її в кращі клініки європи. Просто потерпи.

Сія непомітно підключила до ноутбука флешку. Не розгубилась. На це вони не розраховували, проте так навіть краще. Гриб швидко почав вводити потрібні команди. Кожний раз, коли ноутбук буде підключатись до мережі, на їх сервер будуть копіюватись усі файли та паролі. В готель вони прийдуть готові.

Лисиця прийшла до тями. Взяла запропонований стакан води. Мабуть, запевняла, що все гаразд. Вона медик — знайде логічний спосіб пояснити свій стан.

Пізніше вона брехатиме сплячим собакам, що прикидалась, та їй ніхто не повірить. Але це все буде пізніше.

Настя непомітно відʼєднала флешку і заховала в сумочку. Тепер лише дістатись до Буковелю.

***

Вечірня погода зіпсувалась ще більше.

- То ви таксі? — поцікавилась Настя.

Гриб кивнув. Ті два молодики (якщо рівняти з Грибом) ніжно потисли руки, взяли телефони Насті та Ілони, відкрили двері та, начисто ігноруючи зливу, махали руками аж поки Гриб не зник за поворотом.

- Ну й недоумки! — видала Настя. — Добре аби хоч були красиві, але й тут мимо.

Ілона не реагувала. Вона трималась рівно доки не сіла в машину. Тепер, бліда мов смерть, мовчки дивилась у вікно.

Хвороба не чекала.

- А як ви потрапите в той готель? — запитала Настя.

Дощ переріс у вечірню зливу. Двірники ледь справлялись з потоком води.

- Просто як гість.

Геннадій хотів поглянути, як там Ілона. Але мусив дивитись на дорогу. Він поїде з нею за кордон, якщо вона захоче.

- Тобто, вся брудна робота на нас, — Настя відволікала його.

Чомусь вона його дратувала. Він не розумів чому.

- Сія, ти ж хотіла в поле, вірно? — спробував говорити, без жодного натяку на роздратування. — Ось тобі поле. Чи може ти хотіла, щоб було з ким битись або від кого тікати?

Попереду на світлофорі загорілось червоне.

- О, то ви нарешті вирішили випустити мене з ролі секретарки? — вʼїдливо посміхнулась Настя. — Як це мило!

- Цінуй мою доброту.

- Ось прямо в Буковелі й почну. В номері люкс.

- По цінах ваш номер вийшов точно як люкс.

Настя хотіла ще щось сказати. Щось токсичне, вʼїдливо. Гриб знав, що останнє слово має бути за нею. Але Настя промовчала.

Далі їхали мовчки.