Будні Сплячих Собак

Віка вже спала. Перебрала таки алкоголю. Завтра буде ображатись на Настю. Не погуділи, бачте...

Але робота не чекала. За вікном ніч. На годиннику почалась нова доба. Замовниками виступив Аарон Вілсберг. Згідно з матеріалами він працював у шведській компанії. Теж розробляли програмне забезпечення. Перевірила компанію. Така дійсно є. Перевірила сайти для розміщення робіт. Активні вакансії на девопсів, рекрутерів в Україні. Це було звичним явищем — набирати кадри з України.

Пандемія ковіду цьому більш ніж посприяла. А ще український ринок виріс, тому що багато працедавців втомились від поголовної некомпетентності працівників з Індії та Філіппін.

Платити українцям це не те саме, що наймати повноцінних працівників у Європі чи штатах. Тому знайшли оптимальний варіант ціна-якість. Аарон, мабуть, відповідав за працівників в Україні.

На лінкедіні на Настю дивився типовий швед. Світловолосий, голубоокий, усміхнений чоловік років сорока.

- Гриб, ну як ти дивився? — пробурмотіла сама до себе.

Геннадій або не витратив достатньо часу на це, або щось пропустив. Навіщо шведському ринку розробка забезпечення для українських військових?

Той Аарон мав би врахувати факт війни з Росією. Спецслужби такого не спустять. Він або не розумів ризиків, або прекрасно розумів. А значить те, що принесе Віктор поставить під загрозу безпеку цілої країни. Замовник гляне на вихідний код, внесе поправки й безпечні протоколи шифрування даних перестануть бути безпечними. Бери та читай.

В Україні любили давати замовлення різним приватним компаніям, коли потрібно було зробити щось швидко. Поки міністерство цифрових технологій проводило офіційні тендери, замовлення вже йшли в компанії на кшталт Datasupport. Хитрий хід. Доки російські хакери намагаються викрасти дані та шукають, яке підконтрольне Укроборонпром підприємство відповідальне за ту чи іншу розробку, розробники Datasupport навіть не в курсі, для кого вони виконують цю роботу. Їм скажуть, що замовник трохи параноїк, але має право, бо гарно платить. Але звідки це дізнався Аарон? І чому Сплячі Собаки?

- Думай, Настя, думай! — взяла Вікині цигарки.

Затягнулась. Треба дзвонити Грибу. Ну й що це дасть? Він в Одесі, зводить з кимось рахунки. А якщо раптом він знає, просто не розповів? Сплячі Собаки вирішили одним махом стати ворогами всеукраїнської хакерської спільноти?

З 2014-го пострадянська хакерська спільнота поділилась на різні табори. Війна перенеслась також на терени інтернету. Цілі спільноти однодумців розкололись з початком війни. Ось ви з різних країн, разом намагаєтесь щось зламати, а тут раптом війна. І ті, кого ти вважав товаришами, раптом радісно святкують в чаті з приводу окупації Криму. А потім бойові дії. Хакеру з України доводить вибирати...

Були ті, котрі співпрацювали з російським ФСБ. Жили вони непогано, отримували гроші за те, що ламали українські сайти. Були проукраїнські групи. Ці ламали виключно російські сайти та передавали СБУ. А пізніше — кіберполіції. Ніяких грошей вони не бачили, але їх не чіпали. Усний договір, так би мовити. Або неоголошене перемир'я.

- В Україні в принципі неможливо зробити те, що у кацапів, — пояснював Гриб. — Немає аж такого фінансування. Та й не будуть наші працювати на поліцію. Видати дані російського хакера чи не дозволити покласти якийсь державний сайт вони з радістю, але от на ставку переходити вони не будуть принципово. Це в них раді прислужити, але не у нас. Не той народ.

За роки роботи Настя зрозуміла його слова. Вони самі уникали кіберполіцію. Гриб забороняв зв'язуватись з політиками й державними замовленнями. І з росіянами. Звичайні викрадення даних від одних для інших. Збір інформації. За це їх буде важко притягнути. Іноді вони залишали в мережі інформації для проукраїнських груп, щоб ті передали то в cert.ua. Давали зрозуміти, що вони не вороги, закривати їх не треба. Але не більше.

- Ми не будемо лізти в політику без потреби, — пояснив Гриб. — Як колишній працівник кіберполіції кажу. Те, що ми робимо зараз нам спустять на гальмах, якщо будемо достатньо обережні.

- Віддамо цілу сферу на поталу Легіону? — тоді Насті не подобалась така ідея. Тоді.

- Хай забирають! Сіренко це древній релікт пострадянського хакерства. Йому все одно, що ламати та для кого.

Засновник компанії Легіон дійсно був одним з перших хакерів. Настя ще не народилась, коли той вже ламав перші сайти та писав вірусні програми.

Йому було однаково з ким працювати. У нього існував спочатку інтернет, а потім громадянство. І він був не єдиним таким. Бували такі команди, що просто ламали за гроші всіх і все. Взагалі не перебирали. В більшості випадків кіберполіція потім передавала їх СБУ.

А тут вони самі крадуть те, за що російські спецслужби радо заплатили б. Проте передавати це Сія аж ніяк не збиралась.

- Тост, як там справи?

- Тридцять відсотків.

- Що ж так повільно?

- Сервер так і проситься викинути помилку й зупинити процес.

- Ти ж розумієш, що ми не можемо це передати замовнику.

Тост промовчав. Чи розумів? Сія не знала про нього нічого. Тим більше про його погляди. Може йому було все одно?

- Швидше за все, це підставна компанія. І працює на росіян.

- Гриб в курсі?

- Я не знаю, Вікторе, — відповіла Настя.

Про всяк глянула, чи Вікторія спить. Тоді продовжила.

- Я не була в курсі, що ви з Грибом збирались провернути, але брати участі в такому не буду! Тому в тебе є дві опції. Забиратись звідти або чекати копів.

- Чекай, — тихо сказав Віктор. — Дзвони Геннадію та питай, що це в біса таке!

- Сам дзвони!

- Звідки тоді ти знатимеш, який був план?

- А ти не знаєш, навіщо ти ліз сюди?

- Став би я тоді казати тобі що це?

І справді! Віктор першим побачив це й скинув їй документ. Міг би не зізнаватись.

- Гаразд, — розгублено сказала Анастасія. — припустимо я тобі вірю. Ти не знав толком, по що ліз. Тепер знаєш. Що ти тоді зробиш в такому випадку?

- Нічого.

- Не зрозуміла.

- Ми не продаватимемо дані. Ти не розбагатієш, а мені не доведеться навідувати тебе.

- Не сьогодні, — погодилась Сія. — Розбагатію іншим разом. Однаково ви з Геннадієм пропадете без мене.

- Подзвони йому.

- Так, повідомлю, що він буде без російських грошей.