Будні Сплячих Собак

- Просто прекрасно! — Ярослав Трембіцький поплескав у долоні. — Ви врятували мою кар‘єру!

Сія вимушено всміхнулась. Їй іноді здавалось, що Гриб навмисне підбирав клієнтів. Відсіював адекватних, а залишав лише тих, котрі її бісять.

А я ж у маминих роках теж впадатиму за кимось таким, — промайнуло в Насті. — Буде якийсь співати про любов, а я буду невдоволена сім‘єю й чоловіком і хотітиму уваги. Господи, як жалюгідно…

Останнє вона ледь не вимовила вголос.

- В мене ледь не злетіла роль, — продовжував Ярослав.

- І кого ви мали грати? Журналіста?

Холєра, Настю! Та стримайся трохи!

Колись їй за це влетить. З дитинства така гостра на язик. В школі це була єдина причина, чому маму в саму школу й викликали. Настя не вміла промовчати. Гриб і Тост вже навіть не зважали. Іноді Настя була навіть вдячна за це. Звісно, вголос вона нічого не казала, бо слухати несмішні сексистські жарти шефа не хотілось. Вона чомусь уявила як Геннадій видає: та ніколи й не слухав вас, жінок. Або: Бог придумав глухоту в старості, щоб в чоловіків не закипали мізки.

Настя б не стрималась. Видала б щось: не просто так ви розлучений Геннадію Борисовичу. Вибрали, значить, цілі вуха.

Ярослав подумав, що вона всміхається йому.

- Чому журналіста? — він не зрозумів. — Кіно буде про лікаря, котрий їздить на окуповані території лікувати людей. Я навіть вчусь медицині. Що не зробиш заради мистецтва. Тим більше зараз зростає попит на патріотизм. Навіть акторів підбирають, які не працюють з росіянами.

- А тут виступ в окупованому Криму, — цього разу Сія не стрималась навмисне. — Це було б не зручно.

Вона глянула матеріал, який вони дістали з Віктором. Ярослав щебетав російською й дякував за запрошення. Ще б штани зняв. Хоча таке вже було*

(*Мова йде про Потапа, котрий у 2015-му, зі спущеними до колін штанами, зі сцени дякував росіянам, за те, що ті все ще пускають українських виконавців виступати на територію рф)

- Це була закрита вечірка, — спохмурнів Трембіцький. — Запевняю, з того часу я туди не їздив. І не поїду. Навіть не через ролі.

Бо зараз попит на патріотизм, — подумки промовила Настя.

- Ми свою частину виконали, — холодно сказала.

Холодніше, аніж хотілось.

- У твого колеги, Настусю виходило краще, — Ярослав дістав конверт. — Я про голос. В тебе теж не погано вийшло, та це не твоє. Ти занадто добра і красива для такого. Залиш це тому юнаку. Не знаю, де він цьому вчився, але холодом від нього аж віє. Як з могили.

- Я передам, — витиснула з себе посмішку.

На тому й попрощались. Ярослав Трембіцький оцінив свою кар‘єру в чотири тисячі доларів. Він ці гроші відіб‘є.

Гриб прийшов через п‘ять хвилин. Зайшов мовчазний.

- Ваша доля, — Настя передала йому тисячу. — Віктору я залишу тут.

- Ти свою звідти вирахувала? — запитав Гриб.

- Першим ділом.

- Давай решту. І долю Віктора теж.

Сія могла б так і зробити. Далі Геннадій відправив би її у відпустку. Могла б нічого не питати. Але…

- Що з вами? — Настя не змогла.

- В Ілони рак. Треба гроші.

- І цього вистачить?

Те, що запитання було дурним, вона не мала навіть крихти сумніву.

- Ще й решта залишиться. Звісно ні! Нам потрібно багато грошей. Ми таку суму ще не підіймали.

А я її не злюбила, — нагадала собі. — Приїхала вся така. Красуня, медикиня, волонтерка...

- З тобою все гаразд? — поцікавився Гриб. — Ти неначе побіліла.

- Я в порядку, — Настя взяла себе в руки.

Почуття сорому було не новим, й іноді та все ж нагадувало про себе. Лисиця нічого поганого їй не зробила, а Настя її незлюбила. Хоча жінка просто приїхала по допомогу.

- Не всім щастить мати гроші чи друзів, котрі мають гроші, — заговорив Геннадій. — Переважно в боротьбі з раком люди готові віддати останнє. І ніби всі знають, що дорого. Десь на підсвідомості всі розуміють, що фінансово ситуацію не витягнути до кінця лікування. Але, часто марно, йдуть до кінця. І це правильно. Бо чого варті гроші у порівнянні з життям?

- Ото вас пробило на філософію.

Гриб уважно глянув на неї. Тоді взяв конверт.

- Це особиста справа моя і Віктора, — сказав тихо. — Ти не зобов‘язана брати в цьому участь. Тим більше, що витівка ризикована…

- Я це прекрасно розумію, — збрехала Сія. — Та й без мене ви лише все зіпсуєте.

Вона виклала з сумки свою тисячу.

- Я з вами. Але не безкоштовно.

- Оплата згідно…

- Я не про гроші, — сказала Сія.

Геннадій розгублено глянув на неї.

- Тоді ти про що?

- Віктор Тост Мар‘юк.

Геннадій закотив очі. Знову вона за своє…

- Чому ти не запитаєш його?

- А ви як думаєте!?

- Настю...

- Мені цікаво й все! Нічого більше.

- Я не можу розповісти, бо в нас така домовленість, — сказав Гриб. — Хто я, якщо не дотримаю свого слова. Тому вибачай.

Сія лише розвела руками.

- Ну, спроба того вартувала. Я все одно допоможу…

Хоча подумки вона готова була лютувати. Але волю собі давати не хотіла. Лисиці потрібна допомога…

- Знаю, — перебив Гриб. — Я, власне, до чого вів. Я не можу порушити власні правила. Але Лисиця ніяких слів нікому не давала. І вона не в компанії.

Настя спочатку не зрозуміла. А потім таки дійшло. Вона засміялась. Сама не чекала.

- Хитрий ви жук, Геннадію Святославовичу.

- Робота така, — підморгнув. — Але з Ілоною домовляйся сама.

- Це не проблема.

Ми жінки, — вирішила тоді Настя. А що за жінка, що не любить пліткувати…