Будні Сплячих Собак

Кінець осені. 2021-ий

Грудень ще не настав, проте його холод давався чути. Листопад в Івано-Франківську можна було оголошувати наймерзеннішим місяцем в році. Настя любила Івано-Франківськ. Маленький затишний та розбещений величезною кількістю всього у центрі. І головне без львівських туристів. Це, мабуть, вирішальний пункт. І у Львові завжди холодніше. Ще пункт.

Вона сиділа в кав'ярні на найкоротшій* вуличці міста. Її замовлення все ще несуть. Клієнта теж, все ще немає. Значить є час на себе.

(Мова йде про вулицю Труша, 65 метрів у довжину та всього 6 метрів у ширину).

Оглянула присутніх. Спробувала уявити себе на місці Віктора. Як би він оглядав усіх відвідувачів кав'ярні? Або Гриб, він же екссиловик. Чи змогли б вони вичислити хвіст?

Бо все, що могла вичислити Настя — це приховані погляди чоловіків. І неприховане роздратування їх половинок. Бо для жінок не існує достатньо прихованого погляду.

- Анастасія, вірно? — почула вона.

Ну ось тобі й вичислила хвіст, — розчаровано повернула голову. Чоловік в темно сірому пальто та з сумкою для ноутбука виглядав далеко за сорок. Залисини, гачкуватий ніс, рідке світле волосся. Його очі бігали по ній, щоб хоч якось підтвердити свій здогад.

З червоного на Насті в листопаді були хіба помада, нігті та намисто. Червоне пальто висіло на вішаку поруч. Улюблені червоні плаття вона зі скреготом зубами змушена була змінити на теплий білий светр та джинси, щоб не задубіти на кінець холодного листопада.

- Можливо, — всміхнулась чоловіку. — Якщо ви...

- Павло, — відрекомендувався той. — Ми домовлялись про зустріч.

Гриб не жартував і Настя ще довго потім зустрічалась з клієнтами.

- І щоб всміхалась мені, Настінько, замовникам! Красунечко моя, — з батьківською любов'ю говорив він. — Тільки без жартів своїх, бо клієнтів розлякаєш!

Ось Настя і витрачала весь свій час на здибанки з клієнтами. Написання нових програм переносилось на вечір. Проте й то було не критично. За весь час нічого цікавого не було. Переважно це зламані листування, компромат на колег по роботі, і вся інформація про дівчину, у котру закохався замовник.

А сам запитати у неї не додумався?! — ледь не заволала тоді Настя.

Взагалі, осінь виявилась якоюсь спокійною, що аж бісило. Терористи зі Світла сиділи тихо, як миші. Поліцаї з cert.ua тихо мирно закривали невеликі точки майнингу та фінансовані Росією ботоферми, аби ті більше не зривали кампанію по вакцинації населення*. Арсен Сіренко після домашнього арешту вирішив не зв'язуватись з ні з Росією, ні з терористами (що, в принципі, тотожні поняття) і тихенько постачав ботів під пости в соцмережах конкуруючих політиків. Ніхто нікому не загрожував.

(*У жовтні 2021-го року РНБО оприлюднило звіт про активність у численних телеграм каналал міфів про вакцинацію. Згідно звіту РНБО за телеграм каналами стояли проросійські (члени проросійських політичних партій в Україні та російські діячі, зокрема колиші учасники антимайдану, котрі переховуються на терторії РФ. Телеграм канали скоординовувались та поширювали однакову інформацію, котрі радо підхоплювали противники вакцинації вже зі сторони України).

Ніяких скандалів, махінацій.

Гриб не жалівся. Менше небезпеки, більше стабільності. Віктор взагалі не жалівся. Настя не бачила його вже більше як місяць. Спілкувались переважно повідомленнями. І тут ще цей... Павло.

Проєктний менеджер, котрому не дають рости на роботі. Заслужено чи ні, Настя не бралась судити. IT компанії в Україні це великий зріз людей різних соціальних та вікових категорій, з різним рівнем менталітету та особистих якостей. Якщо з вчителями, лікарями, фопами чи шахтарями все зрозуміло — то тут кадрова анархія. Так, беруть за знання, але в команді може працювати дев'ятнадцятирічний джава мідл інженер, а через місяць до нього в команду прийде сорокап'ятирічний Олег, котрий місяць тому завершив IT-курси, бо попередня робота його задовбала. Різний досвід, різне ставлення до робочих обов'язків, з відмінною від колег мотивацією.

В Павла поволі, але точно йшов геть цілий проєкт на роботі. І не було нового на заміну. Місяці через два йому оголосять, що проєктів більше немає. Два роки Павло залишався в неробочий час, щоб довести все до ладу. В його компанії понаднормові витрати не оплачувались.

- Вам чогось принести? — поцікавилась офіціантка.

- Чаю, будь ласка, — ввічливо відповів той.

- Чорний, зелений, фруктовий?

Павло нервував. Було чого, насправді. Не кожний день він продає таємниці компанії. Всі дані про проєкт за котрий відповідав. Образа в купі з жадібністю може викликати цікаві комбінації.

- Він буде зелений, — Настя всміхнулась офіціантці. І поки та не продовжила: — це поки все.

Павло з вдячністю посміхнувся. У ньому боролись різні почуття. Гриб точно зміг би вгадати. Чи відчуває він почуття провини? Чи це просто страх?

- Ви комусь казали, що збираєтесь сюди? — запитала Сія.

- Ні, нікому.

- Навіть дружині?

- Навіть їй.

Бреше. Важко уявити жінку, котра не знає, куди збирається її чоловік. Питання: чи казала комусь вона?

- Ви настояли на зустрічі наживо, — сказала Настя. — Боялись, що інакше вас обдурять?

- Ні, я просто хотів пересвідчитись, що...

Він замовк, а тоді таки кивнув головою.

- Так.

Могла б і не питати. Тост був проти зустрічі, але настояв Геннадій. Сплячі собаки іноді виступали посередниками для трансферу інформації. Легка робота, але неприємна. Вони, за певний відсоток, виступали нейтральною стороною. Умовний Павло передає їм інформацію. А умовний покупець гроші. Собаки ж пересвідчуються, що кожний отримав своє. Покупець не кине продавця. І навпаки. Легкі гроші.

Головне було знати дві речі: справжню цінність інформації та покупця. З певними компаніями вони не вели справ принципово. Також ніколи не брались за державні замовлення.

Кілька років тому, указом президента України, була створена організація cert.ua, котра складалась з представників силових структур та небайдужого хакерського ком'юніті. Ще одним указом, президент надав їм майже необмежені повноваження. Маючи у своїх руках толкових спеціалістів, кіберкопам не могли стати на заваді СБУ, НАБУ чи ДБР. Це було виправдано, оскільки війна з російською федерацією велась на всіх фронтах і не лише кулями, а й кілобайтами. І кіберполіція без роботи не сиділа. Рідко, але мітко в даркнеті з'являлась інформація про викрите ком'юніті. Рідше когось з них знаходили застреленим при спробі спротиву.

Переходити їм дорогу Гриб заборонив намертво. Доки Сплячі Собаки вели свою діяльність у приватному секторі — їх не чіпали. Але варто було залізти не на свою територію — і по них прийдуть.

- Ви не уявляєте, як це пройде, вірно? — запитала Настя.

- Мені ще не доводилось такого робити.

- Так, факт роботи в It та мови програмування самі по собі не додають знань в області маркетингу такого роду, вірно? Давайте я тоді у двох словах розповім, щоб ви заспокоїлись.

Вона перервалась, дозволивши офіціантці поставити чашку з чаєм перед клієнтом.

- Зараз ви під'єднаєте флешку ось сюди, — дістала планшет. — Я дещо змінила плату, тож тут є usb роз'єм. І там стоїть Лінукс Калі. Далі ми почнемо шифрувати дані, щоб показати їх замовнику. У замовника будуть read права*. Тобто, він зможе подивитись на інформацію, але не зможе нічого з нею зробити. Всі паролі ми заховаємо.

(*Read — рід права: -r, read only — рівень доступу до даних, котрий передбачає лише перегляд без жодної змоги редагувати чи змінювати дані. До прикладу: робота з документом, редагування та зберігання передбачає: read and write, -wr, рід енд врайт)

- А якщо він зробить скрін? — запитав Павло.

- Не зробить, бо ми це одразу ж побачимо. Може сфотографувати дисплей на своїй стороні, але толку з цього не багато.

Настя провела рукою по планшету. Стукнула пальцями кілька разів. Показала зображення Павлу.

- Ось такий вигляд це матиме зараз на стороні замовника. Бачите, ніякої ключової інформації не видно. Достатньо, щоб зрозуміти, що все справжнє, але недостатньо, щоб скористатись цим. Тобто, вони заплатять.

- Кому я хоч продаю це? — запитав Павло.

Настя насторожилась. Це непрофесійне запитання. Він все ще нервував. Або через те, що боявся, що його кинуть, чи через те, що схоплять на гарячому. Або потім випливе, що то він. Це найімовірніший варіант. Павлу до того часу краще змінити роботодавця. Можливо на фоні стресу він переживав муки совісті. Хоча це навряд чи.

- Зацікавленим особам, — Настя постукала по планшету. — Наша консалтингова компанія перевіряє всіх, з ким має справу. І пересвідчується, що всі отримають те, за що заплатили.

Оглянула ще раз кав'ярню. Кілька гостей пішли. Ще одна пара прийшла. Поглянула на дисплей годинника. Повідомлень від Віктора не було. Значить все чисто.

За вікном знову задуло. Віктор мав спостерігати за місцем зустрічі. В таку погоду робота далеко не найприємніша. Дев'яносто відсотків таких операцій проводиться без зустрічей наживо. Сія могла нікуди не їхати, але Геннадій наполіг, мовляв: щоб клієнт не передумав. Заодно пересвідчимось, що це таки він. Виключення складаються лише у випадках, коли так хотіла одна зі сторін. В цьому випадку, покупець мав потім для них ще роботу.

- Також я мушу перевірити інформацію, — сказала Настя. — Чи немає там троянських коней або різного роду криптоволів*. Все заради максимальної прозорості та безпеки. Давайте флешку, не будемо тягнути.

(*криптовол – шкідливе програмне забезпечення, котре зашифровує всю наявну інформацію на комп‘ютері. Приклади: Cerberus, Пєтя та ін. Інформація в користувача є, а доступу до неї немає. Станом на момент написання – жодне антивірусне забезпечення не здатне справитись з криптоволами. Щоб заспокоїти читачів, скажу, що знайти випадково криптовол, це треба спеціально шукати або стати жертвою націленої хакерської атаки.)