Розділ 44.

2018-ий.

День міста в Тернополі запам'ятався кількома речами. Величезний концерт, заради якого в центр міста стягнули всю патрульну поліцію. На рідкість поганою погодою. І однією з найбільш вдалих хакерських атак. Адвокатська фірма: Справедливість та Свобода заробила репутацію кількома гучними справами. Два депутати й один бізнесмен, котрих підозрювали в корупції користувались її захистом.

Але крім чудових адвокатів та хабарів суддям вона мала звичку записувати всі розмови та зустрічі в офісі, плюючи на адвокатську таємницю. Раптом клієнт не заплатить? Вона ж скуповувала компромати на впливових людей, щоб легше було схилити їх до співпраці та задирати ціну. Якщо вдалось знайти порозуміння — компрометуючі матеріали зникали, а підсудний виходив на свободу.

Сплячі Собаки мали з ними справу чотири рази. Гриб не ліз тоді, коли це стосувалось політиків, хоча іноді робив виключення. Їх порадив, хоч і не без долі зневаги, Фелікс.

Платили гарно. Сплячі Собаки не скаржились.

Тост якраз провернув один зі своїх кращих номерів по проникненню в охоронну фірму. Він якраз збирався передати дані замовнику за містом. Гриб поїхав у Київ до нового замовника. Настя знайшла на концерті любов усього свого життя, про котрого не забуде на наступний день лише у випадку, якщо підхопить від нього трипер. Віктор їхав сам. Він не скаржився. Самотність давно стала частиною його роботи та й життя загалом...

Він помітив машину лише в останню мить. Чорний позашляховик виїхав з-за повороту і нісся прямо на нього. Віктор вдавив педаль газу, щоб вийти з зони удару.

Не вийшло.

Позашляховик на повній швидкості протаранив старий фольксваген в задні двері. Машину закрутило, винесло на тротуар і перекинуло. Якби Тост не пристібався, його б викинуло з салону. Так лише гупнуло об бокове скло, тоді об кермо.

А тоді він безсило повис на ременях безпеки догори головою. В голові гуділо. Весь дах застелений уламками скла. Віктор розвернувся, шукаючи зброю, але не міг її знайти. Натиснув на кнопку, але та заїла. З машини хтось вийшов. Віктор почав панічно смикати ремені, щоб вилізти. Якщо у них зброя, йому кінець. Це не кіно. Кулі прошивають салон на виліт.

Відчепив ремені безпеки. Підставив руки, і врятував голову від падіння. Двері теж заїли. Видавив ногою рештки лобового скла і виповз через нього.

Вулиця була пуста. В таку пору тут було нічого робити. Лише кілька ліхтарів світили, надаючи химерності ДТП.

- Давно хотів з тобою познайомитись, пане Тост, — почув ламану українську.

Поволі піднявся. В голові паморочилось, але ніби обійшлось без переломів.

- В наших колах Сплячі Собаки мають хорошу репутацію, — голос був усе ближче.

Віктор повернувся до незнайомця. Нижче за нього, чорноволосий. Лице загоріле. Орлиний ніс та тонкі губи. Худорлявий. В чорних спортивних штанах і сірій вітрівці. Точніше описати було важко, бо незнайомець став так, що позаду нього світили фари позашляховика. Він, як не дивно, був ще на ходу, хоч аварія його добряче погнула.

- Я не вірив, що тобі вдасться провернути викрадення. Але я приємно вражений.

- З ким маю честь? — запитав Віктор.

- Мене звуть Муртаг. Я, майже як і ти. Розв'язую певні проблеми замовників. Але беру за це більше і не проти замазати руки. Я чув про тебе. І про Сію, твою колегу. Такий потенціал пропадає дарма. Мені двічі поступали замовлення відправити тебе на той світ, але я не брався. Шкода марнувати такий потенціал.

- Тому ти протаранив мене?

- Я знав, що ти зможеш щось вигадати, — Муртаг всміхнувся одними губами.

Вулицею пройшовся сильний порив вітру.

Віктор почувався втомленим. Занадто багато за один день. Муртаг влучно підгадав момент. В Дніпрі день міста. Більшість копів залучені спостерігати за порядком на вулицях. Ніхто сюди не приїде.

- Сподіваюсь те, що ти вкрав, не постраждало.

Віктор знизав плечима. Він й сам не знав. Муртаг стояв на середині дороги. Він наближався поволі. Тоді дістав з-за пояса пістолет. Націлив на Віктора. Вже двічі за вечір у нього хтось цілився.

- Що ж, поговорили, то пора й честь знати, — Муртаг підійшов ближче. — Передай, будь ласка дані. Я поважаю тебе, як колегу по цеху і не хочу робити тебе калікою.

Віктор відійшов від машини.

- Лізь, забирай.

Муртаг глянув у салон, не зводячи з Віктора пістолет. Знайшов поглядом сумку з нетбуком.

- Дістань її, будь ласка, — сказав Віктору.

- Тобі треба, а не мені.

Віктор обережно дістав з-за пояса ніж. Заховав у рукаві. Лишень підійти ближче...

Муртаг сам скоротив дистанцію. Пістолет вперся Тосту в підборіддя. Він більше не всміхався.

- Ти головою сильно вдарився? — запитав він. — Лізь, діставай сумку, доки я не вирішив взятись за замовлення пана Сіренка!

- То він розщедрився? — через силу всміхнувся Віктор. — Яка честь...

Збив пістолет вбік. Дивно, але Муртаг не зробив постріл. Ніж вже сидів у долоні націлений тому в обличчя. Азієць ухилився і лезо лише подряпало йому щоку. Зате Віктор миттю отримав коліном в живіт і руків'ям пістолета у вилицю. Від удару в очах заблищало.

Ноги стали ватними й він впав на асфальт. Муртаг наступив йому на руку і натиснув. Віктор з гарчанням розчепив пальці. Він не бачив, лише почув як ніж покотився по асфальту в невідомому напрямку.

Дуло пістолета дивилось йому в обличчя. Тост подумки прокляв Гриба, котрий мав бути з ним тут. Він не відводив погляду від пістолета.

- Один рух і твої мізки будуть на асфальті.

Тост мовчав. В такій ситуації робити було вже нічого. Він спробував. Не вийшло.

Муртаг відійшов від нього. Заховав пістолет.

- Вставай! — гаркнув він.

Тост послухався. В голові паморочилось. Місце удару на обличчі пульсувало.

- Ніякого задоволення від зброї, — всміхнувся той. — Я дам тобі шанс. Ну ж бо! Я чув, як ти розібрався з копами в харківському метро. Нападай, ось твій шанс.

Віктор оперся рукою в перевернуту машину. Віддихався.

- Ти здурів зовсім? — запитав. — Хочеш битись, маючи зброю?

- А чому ні?

А Настя ще мене називала неврівноваженим, — подумав Віктор. — Познайомити б її з цим Муртагом...

Він забув про втому і біль. Влетів у нього з ноги в груди. Спарта не вдалась, Муртаг лише відійшов. Зате Віктор отримав ногою в стегно. Мусив ловитись за машину. Ногу мов відняло. Муртаг наблизився, вдарив хуком в обличчя. Тост закрив голову. Іншою рукою схопив Муртага за волосся і вдарив об колесо. Глухий стук, Муртага повело. Віктор схопив його під руку, потягнув і кинув через себе. Втриматись не вийшло і він упав згори. Завдав ще удар кулаком в обличчя...

Муртаг вивернувся наче вуж. Відштовхнув Віктора ногою, перекотився через спину і став на ноги. Витер кров зі щоки.

Віктор не чекав, що у нього хтось сьогодні влетить коліном в сонячне сплетіння. Муртаг здивував. Повітря раптом кудись зникло. Брова запекла від удару ліктем. Тост махнув рукою наосліп. Не влучив. Зате почув хрускіт в коліні. Закричав. Ударив прямим в обличчя. Почув шипіння Муртага. Влучив прямо в ніс. Наступним зацідив у печінку. Обхопив шию Муртага в гільйотину. Відчув, як передпліччя тисне тому на шию. Трішки надавити й все...

Не встиг. Муртаг знав, як вибиратись з задушливого прийому. Він обхопив ногу Віктора, підняв і кинув його об землю. Тост не бачив, але розумів, що шкіра на спині не витримала. Завтра будуть суцільні синці.

Добивати його Муртаг не спішив. Він переводив дихання поруч.

- Лежи, не вставай, — сказав, витираючи кров з носа. — Ти нездара. Я переоцінив тебе.

Віктор не послухав. До Муртага він вже дострибував на одній нозі.

Замахнувся кулаком...

Муртаг ухилився вбік. Зустрів його ударом долоні в кадик. Віктор захлиснувся.

Спробував схопити його руками. Муртаг змістився вбік і пробив аперкот. Віктор впав на коліна.

Перед очима все пливло. Наче він дивився на сіре брудне море. У вухах дзвеніло.

- Жалюгідно! — почув збоку.

А може й не збоку. Звук лунав звідусіль.

Удар ногою в скроню він не побачив. Лише відчув, як хилиться вбік не в змозі виставити руки аби зберегти голову від удару. Може цей балакучий азієць сказав ще щось, але Віктор вже нічого не чув...

***

- Ось так, обережно... А, чого я до тебе розмовляю, ти ж не чуєш нічого...

Чую, — хотів сказати, але не зміг. Його перевернули. Приклали руку до шиї. Тоді схилились. Перевіряли дихання?

- Алло? Так, живий.

Розплющили очі, посвітили ліхтарем.

- Він у важкому стані. Кажеш, сам зміг набрати твій номер? Слабо віриться, що він взагалі щось зміг. Стан його? Якщо він не помре в машині, я вважатиму це дивом. Внутрішня кровотеча, зламана вилиця, вибите коліно. Точно струс мозку, череп цілий. Хребет теж цілий, ребра ще не перевіряв. Його ніби потяг збив. Що значить не можна в лікарню?! Він не доживе до ранку. Ех, трясця, будеш мені так винна, як земля колгоспу. Поспав називається. Завтра з тобою зідзвонюсь. Ти вважай там. Ага, плюс...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.