Розділ 44.
2018-ий.
День міста в Тернополі запам'ятався кількома речами. Величезний концерт, заради якого в центр міста стягнули всю патрульну поліцію. На рідкість поганою погодою. І однією з найбільш вдалих хакерських атак. Адвокатська фірма: Справедливість та Свобода заробила репутацію кількома гучними справами. Два депутати й один бізнесмен, котрих підозрювали в корупції користувались її захистом.
Але крім чудових адвокатів та хабарів суддям вона мала звичку записувати всі розмови та зустрічі в офісі, плюючи на адвокатську таємницю. Раптом клієнт не заплатить? Вона ж скуповувала компромати на впливових людей, щоб легше було схилити їх до співпраці та задирати ціну. Якщо вдалось знайти порозуміння — компрометуючі матеріали зникали, а підсудний виходив на свободу.
Сплячі Собаки мали з ними справу чотири рази. Гриб не ліз тоді, коли це стосувалось політиків, хоча іноді робив виключення. Їх порадив, хоч і не без долі зневаги, Фелікс.
Платили гарно. Сплячі Собаки не скаржились.
Тост якраз провернув один зі своїх кращих номерів по проникненню в охоронну фірму. Він якраз збирався передати дані замовнику за містом. Гриб поїхав у Київ до нового замовника. Настя знайшла на концерті любов усього свого життя, про котрого не забуде на наступний день лише у випадку, якщо підхопить від нього трипер. Віктор їхав сам. Він не скаржився. Самотність давно стала частиною його роботи та й життя загалом...
Він помітив машину лише в останню мить. Чорний позашляховик виїхав з-за повороту і нісся прямо на нього. Віктор вдавив педаль газу, щоб вийти з зони удару.
Не вийшло.
Позашляховик на повній швидкості протаранив старий фольксваген в задні двері. Машину закрутило, винесло на тротуар і перекинуло. Якби Тост не пристібався, його б викинуло з салону. Так лише гупнуло об бокове скло, тоді об кермо.
А тоді він безсило повис на ременях безпеки догори головою. В голові гуділо. Весь дах застелений уламками скла. Віктор розвернувся, шукаючи зброю, але не міг її знайти. Натиснув на кнопку, але та заїла. З машини хтось вийшов. Віктор почав панічно смикати ремені, щоб вилізти. Якщо у них зброя, йому кінець. Це не кіно. Кулі прошивають салон на виліт.
Відчепив ремені безпеки. Підставив руки, і врятував голову від падіння. Двері теж заїли. Видавив ногою рештки лобового скла і виповз через нього.
Вулиця була пуста. В таку пору тут було нічого робити. Лише кілька ліхтарів світили, надаючи химерності ДТП.
- Давно хотів з тобою познайомитись, пане Тост, — почув ламану українську.
Поволі піднявся. В голові паморочилось, але ніби обійшлось без переломів.
- В наших колах Сплячі Собаки мають хорошу репутацію, — голос був усе ближче.
Віктор повернувся до незнайомця. Нижче за нього, чорноволосий. Лице загоріле. Орлиний ніс та тонкі губи. Худорлявий. В чорних спортивних штанах і сірій вітрівці. Точніше описати було важко, бо незнайомець став так, що позаду нього світили фари позашляховика. Він, як не дивно, був ще на ходу, хоч аварія його добряче погнула.
- Я не вірив, що тобі вдасться провернути викрадення. Але я приємно вражений.
- З ким маю честь? — запитав Віктор.
- Мене звуть Муртаг. Я, майже як і ти. Розв'язую певні проблеми замовників. Але беру за це більше і не проти замазати руки. Я чув про тебе. І про Сію, твою колегу. Такий потенціал пропадає дарма. Мені двічі поступали замовлення відправити тебе на той світ, але я не брався. Шкода марнувати такий потенціал.
- Тому ти протаранив мене?
- Я знав, що ти зможеш щось вигадати, — Муртаг всміхнувся одними губами.
Вулицею пройшовся сильний порив вітру.
Віктор почувався втомленим. Занадто багато за один день. Муртаг влучно підгадав момент. В Дніпрі день міста. Більшість копів залучені спостерігати за порядком на вулицях. Ніхто сюди не приїде.
- Сподіваюсь те, що ти вкрав, не постраждало.
Віктор знизав плечима. Він й сам не знав. Муртаг стояв на середині дороги. Він наближався поволі. Тоді дістав з-за пояса пістолет. Націлив на Віктора. Вже двічі за вечір у нього хтось цілився.
- Що ж, поговорили, то пора й честь знати, — Муртаг підійшов ближче. — Передай, будь ласка дані. Я поважаю тебе, як колегу по цеху і не хочу робити тебе калікою.
Віктор відійшов від машини.
- Лізь, забирай.
Муртаг глянув у салон, не зводячи з Віктора пістолет. Знайшов поглядом сумку з нетбуком.
- Дістань її, будь ласка, — сказав Віктору.
- Тобі треба, а не мені.
Віктор обережно дістав з-за пояса ніж. Заховав у рукаві. Лишень підійти ближче...
Муртаг сам скоротив дистанцію. Пістолет вперся Тосту в підборіддя. Він більше не всміхався.
- Ти головою сильно вдарився? — запитав він. — Лізь, діставай сумку, доки я не вирішив взятись за замовлення пана Сіренка!
- То він розщедрився? — через силу всміхнувся Віктор. — Яка честь...
Збив пістолет вбік. Дивно, але Муртаг не зробив постріл. Ніж вже сидів у долоні націлений тому в обличчя. Азієць ухилився і лезо лише подряпало йому щоку. Зате Віктор миттю отримав коліном в живіт і руків'ям пістолета у вилицю. Від удару в очах заблищало.
Ноги стали ватними й він впав на асфальт. Муртаг наступив йому на руку і натиснув. Віктор з гарчанням розчепив пальці. Він не бачив, лише почув як ніж покотився по асфальту в невідомому напрямку.
Дуло пістолета дивилось йому в обличчя. Тост подумки прокляв Гриба, котрий мав бути з ним тут. Він не відводив погляду від пістолета.
- Один рух і твої мізки будуть на асфальті.
Тост мовчав. В такій ситуації робити було вже нічого. Він спробував. Не вийшло.
Муртаг відійшов від нього. Заховав пістолет.
- Вставай! — гаркнув він.
Тост послухався. В голові паморочилось. Місце удару на обличчі пульсувало.
- Ніякого задоволення від зброї, — всміхнувся той. — Я дам тобі шанс. Ну ж бо! Я чув, як ти розібрався з копами в харківському метро. Нападай, ось твій шанс.
Віктор оперся рукою в перевернуту машину. Віддихався.
- Ти здурів зовсім? — запитав. — Хочеш битись, маючи зброю?
- А чому ні?
А Настя ще мене називала неврівноваженим, — подумав Віктор. — Познайомити б її з цим Муртагом...
Він забув про втому і біль. Влетів у нього з ноги в груди. Спарта не вдалась, Муртаг лише відійшов. Зате Віктор отримав ногою в стегно. Мусив ловитись за машину. Ногу мов відняло. Муртаг наблизився, вдарив хуком в обличчя. Тост закрив голову. Іншою рукою схопив Муртага за волосся і вдарив об колесо. Глухий стук, Муртага повело. Віктор схопив його під руку, потягнув і кинув через себе. Втриматись не вийшло і він упав згори. Завдав ще удар кулаком в обличчя...
Муртаг вивернувся наче вуж. Відштовхнув Віктора ногою, перекотився через спину і став на ноги. Витер кров зі щоки.
Віктор не чекав, що у нього хтось сьогодні влетить коліном в сонячне сплетіння. Муртаг здивував. Повітря раптом кудись зникло. Брова запекла від удару ліктем. Тост махнув рукою наосліп. Не влучив. Зате почув хрускіт в коліні. Закричав. Ударив прямим в обличчя. Почув шипіння Муртага. Влучив прямо в ніс. Наступним зацідив у печінку. Обхопив шию Муртага в гільйотину. Відчув, як передпліччя тисне тому на шию. Трішки надавити й все...
Не встиг. Муртаг знав, як вибиратись з задушливого прийому. Він обхопив ногу Віктора, підняв і кинув його об землю. Тост не бачив, але розумів, що шкіра на спині не витримала. Завтра будуть суцільні синці.
Добивати його Муртаг не спішив. Він переводив дихання поруч.
- Лежи, не вставай, — сказав, витираючи кров з носа. — Ти нездара. Я переоцінив тебе.
Віктор не послухав. До Муртага він вже дострибував на одній нозі.
Замахнувся кулаком...
Муртаг ухилився вбік. Зустрів його ударом долоні в кадик. Віктор захлиснувся.
Спробував схопити його руками. Муртаг змістився вбік і пробив аперкот. Віктор впав на коліна.
Перед очима все пливло. Наче він дивився на сіре брудне море. У вухах дзвеніло.
- Жалюгідно! — почув збоку.
А може й не збоку. Звук лунав звідусіль.
Удар ногою в скроню він не побачив. Лише відчув, як хилиться вбік не в змозі виставити руки аби зберегти голову від удару. Може цей балакучий азієць сказав ще щось, але Віктор вже нічого не чув...
***
- Ось так, обережно... А, чого я до тебе розмовляю, ти ж не чуєш нічого...
Чую, — хотів сказати, але не зміг. Його перевернули. Приклали руку до шиї. Тоді схилились. Перевіряли дихання?
- Алло? Так, живий.
Розплющили очі, посвітили ліхтарем.
- Він у важкому стані. Кажеш, сам зміг набрати твій номер? Слабо віриться, що він взагалі щось зміг. Стан його? Якщо він не помре в машині, я вважатиму це дивом. Внутрішня кровотеча, зламана вилиця, вибите коліно. Точно струс мозку, череп цілий. Хребет теж цілий, ребра ще не перевіряв. Його ніби потяг збив. Що значить не можна в лікарню?! Він не доживе до ранку. Ех, трясця, будеш мені так винна, як земля колгоспу. Поспав називається. Завтра з тобою зідзвонюсь. Ти вважай там. Ага, плюс...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!