Будні Сплячих Собак

У свої двадцять один Настя викликала не лише погляди всіх хлопців на факультеті. Вона також викликала інтерес кіберполіції.

Іноді деякі студенти бавились в хакерів. Намагались зламувати роутери в університеті чи запускати в мережі різні віруси. От і Настя не втрималась. Тільки її шпигунські програми робили за кілька хвилин те, на що в інших пішли б дні.

Не дивно, що нею зацікавились спеціалісти з cert.ua. 2017-му в них ще не було необмежених повноважень, хоч з хакерськими атаками російських груп вони сяк так боролись. Часто, в обхід законів.

Той день обернувся для неї повною катастрофою. Спочатку в метро її хтось грубо штовхнув плечем, що вона ледь не покотилась униз по ескалатору.

- Придурок! — крикнула Настя.

На вигляд, той, хто штовхнув був молодшим. Він недобре глянув на неї, але не сказав на слова і пішов угору.

Настю тоді зустріли на виході з метро. Бідна дівчина тоді втратила дар мови й мовчки погодилась сісти в авто. Вона не розбиралась в законах і повідомлення про дванадцять років позбавлення волі змусило її втратити свідомість прямо в машині.

В лікарню її не везли. Облили водою у відділку та дали понюхати нашатирю. Вона прийшла до тями в кабінеті слідчого. Її поклали на три табуретки.

- Мартиненко Анастасія, — сказав слідчий. — Підозру вам вручили. Тож зачитаю вам звинувачення...

Двері відчинились без стуку. Туди зайшов товстий чоловік у сірому костюмі. На обличчі були круглі окуляри. Тоді Фелікс ще не так полисів.

- Я, Фелікс Адамович Дуб, захисник пані Мартиненко, — представився він.

Судячи зі здивування слідчого, такого повороту він не очікував. Настя не знала його до того часу, але чомусь повірила йому. І робила та говорила все, як він казав. Результат не змусив себе чекати й Настя знала, що вийде звідси, а не відправиться у СІЗО.

Одного разу слідчий отримав дзвінок, кілька секунд послухав і мовчки поклав.

- Пані Мартиненко, ви не знаєте, де ваш ноутбук? — запитав слідчий.

- У мене немає ноутбука, — чесно сказала Настя. — Я брала ноутбук у своєї сусідки в гуртожитку.

- Я мушу забрати ваш телефон. Кіберполіція проведе експертизу.

- Хіба ви не вилучили його, коли привезли бідну дівчинку сюди? — запитав Фелікс.

- В сумці його не було.

- Що?!

Раптом Настя згадала.

- У метро мене штовхнув якийсь хлопець. Мен здається, він викрав мій телефон.

- Описати можете?

Настя спробувала згадати, але крім недоброго погляду не могла нічого згадати.

- Ні. Я не звернула увагу на те, як він виглядав.

- Який дивний збіг, — сказав слідчий. — Телефон у вас зникає в день затримання. А на ноутбуці вашої сусідки нічого немає. Відформатований диск.

- Що?! Це якась помилка.

- Ніяких помилок. Це приховування речових доказів.

- Так, стоп! — втрутився Фелікс. — У вас немає жодного речового доказу, але ви хочете вручати підозру про скоєння злочину? Моя підзахисна надалі відмовляється давати будь-які свідчення, оскільки зараз робляться неправомірні дії...

Коли Фелікс заходився, його було не спинити. Через двадцять хвилин збентежена та налякана Анастасія вже покидала стіни київських правоохоронців. Фелікс мовчки показав рукою напрямок. Там на них чекало сіре ауді.

- Я нікуди не поїду! — запротестувала Настя. — А гроші я вам віддам!

- Слухай, дорогенька, — сказав Фелікс. — У мене за годину ціни такі, що ти собі не уявляєш. Але так, як мою роботу вже оплатили, то хоча б сядь в машину і вислухай того, хто вберіг тебе від кількох років в'язниці.

Настя раптом опанувала себе. Ніхто не буде витрачати стільки грошей на юриста, щоб ґвалтувати двадцятирічну дівчину. В Києві достатньо показати гроші в будь-якому клубі й молоді студентки в чергу ставатимуть.

У машині на місці водія сидів старший чоловік. Теж в костюмі. Невеликий пивний живіт, але виглядав доволі міцним. Погляд в дзеркало, як в поліцейських.

- Мене звуть Геннадій, — привітався він. — Радий, що тебе не посадять.

Він відкрив передав їй телефон.

- Це ж твій, вірно? — хитро всміхнувся він.

- Але у мене вкрали його у метро.

Геннадій поглянув на Фелікса.

- Бачиш, Анастасіє, ми знали, що тебе чекатимуть. І знали де. Тож вирішили не дати їм ніяких речових доказів. За жорсткий диск не переживай. Ніхто його не форматував. Ми його замінили.

- Але як? — не зрозуміла Настя.

- Ти скоро познайомишся ще з одним своїм майбутнім співробітником.

- Співробітником?

- Так. Я пропоную тобі роботу. Твої навички в програмуванні доволі неординарні...

- Неординарні? — втрутився Фелікс. — Хіба не ти казав, що ця дівчинка геній? Сонце, — повернувся до Насті. — Задирай зарплатню, і не дозволяй цьому жлобу недоплачувати тобі.

- Мало тобі здирати з мене гроші, так ще молодих вчиш? — всміхнувся Гриб.

- Хорошим кадрам треба багато платити. Хіба не ти хотів найкращих спеціалістів. Ось, сидить на задньому сидінні.

- Я ще не погодилась, — Настя поволі заспокоювалась. — Після допиту у слідчого я вже не впевнена, що хочу чимось таким займатись.

- Розумію, ти налякана. І відмовитись твоє право. Але перед тим, як ти приймеш остаточне рішення, дозволь тобі таки щось показати.