Будні Сплячих Собак

Стадія Вікиного сп'яніння вже переходила у важку.

- Козел він! - говорила вона. - Скотина і падлюка.

Настя все ще намагалась не сп'яніти, але пройнялася співчуттям до подруги. Чоловік переїхав у інше місто і залишив її з двома дітьми. Настя не знала точної статистики, але знала, що відсоток розлучень в Україні завжди був досить високим. Вікин шлюб не став винятком.

- До дітей він приїжджає. З тою своєю мимрою. Знаєш скільки їй?

- Скільки?

- Дев'ятнадцять. Чорт забирай, де мої дев'ятнадцять?

- Ну, дорогенька, - Настя сіла поруч і обійняла її. - Ти прекрасно виглядаєш. Краще, ніж в універі. Глянь, яка ти красуня тепер. Та кожний мріяти має про таку жінку!

Брехня, але хороші друзі брешуть. Брешуть, коли від правди нічого не зміниться. Дівоча самооцінка важлива й у жодному випадку не можна дозволяти їй падати. От Настя і не дозволяла.

Від жалості до подруги її відволік телефонний дзвінок.

- Я трохи зайнята, Вікторе, - прошипіла Настя.

- Гриб мав мене прикрити, - сказав Тост.

В слухавці шуміло. Де б не був Віктор, там дув сильний вітер

- То йому й дзвони!

- Він сказав, що ти замість нього.

- Чому в тебе так шумить?

- Вітер.

- Вітер? - Настя підійшла до вікна. - Де у Франківську такий вітер?

- На висотному крані.

- Навіть знати не хочу, що ти там робиш.

- Ти допоможеш чи ні?

Настя глянула на Віку. Та в марних спробах налити вино в келихи, пролила його на стіл. Вільною рукою Настя перехопила пляшку і розлила залишки вина по келихах.

- Це по роботі, - прошепотіла Настя.

Віка кивнула. Мовляв, нічого страшного. Настя пішла в коридор по сумку з ноутбуком.

- Вік, можна зайти в інтернет? - запитала Сія. - То швидко!

- Та сідай на кухні зі мною. Знаю я ці швидкі робочі питання. Бери ноутбук з собою, і тримай мене з вином якомога далі.

- Домовились.

Віка дістала телефон. Її поглинули соцмережі. Значить у Насті є хоча б пів години.

- Я переслав тобі все, що назбирав Гриб.

- Зараз гляну до того, - Настя ввела пароль. - Ой, зачекай, дзвонить шеф. Про вовка промовка.

- Я на висотному крані сиджу, - нагадав Віктор.

- Мабуть, там гарні краєвиди. Повиси там.

Скинула Віктора. Прийняла виклик від шефа. Приклала телефон до вуха.

- Сія, потрібна допомога, - тон Геннадія був серйозним.

- Я вже Віктору допомагаю. Замість вас.

- Це чудово. Вірю, ви справитесь. Мені дещо потрібно. Це терміново.

Віка встала з-за столу й пішла на балкон з цигаркою.

- Чому Тост на висотному крані? - запитала Сія.

- Він проникатиме в офіс центр.

- Через кран? Давно він підробляє Бетменом?

- Там офіси знаходяться на десятому та одинадцятому поверхах. Сія, не відволікайся. Мені потрібно, щоб ти перехопила керування камерами, аби я міг дістатись до комп'ютера.

Настя глянула, чи Віка все ще курить. Та все ще не зводила очей з телефона.

- Що?! Якого ще, в біса, комп'ютера? - Сія спробувала говорити тихо. - Де ви знаходитесь?!

- В Одесі. І мені потрібно проникнути в одне місце. Дістатись до макбука і дещо звідти стягнути. А заодно і дещо туди підкинути. Але там натикано камер.

- Я навіть знати не хочу, навіщо вам то!

Насправді хотіла. Жіноча цікавість контролю не підлягала.

- Правильно робиш! Я скину тобі те, що знайшов. І, дякую!

- Одним дякую, Геннадію Святославовичу, ви не відбудетесь.

- Я вже навіть знаю, що ти попросиш за допомогу, - вона відчула, як Геннадій всміхається.

- Я сама ще не знаю, - теж всміхнулась Настя.

- Я знаю і повір - ти не будеш розчарована.

- Краще б так і було. Гаразд, чекаю на дані.

Віка повернулась з балкона. Зачинила двері. Сіла за стіл до Насті.

- Чому чоловіки зливаються, коли дізнаються про двох дітей в мене?

Віктор скинув дані. Він не гаяв час. Під'єднався до мережі офіс центру. Компанія, звісно, мала свою більш захищену. Але до неї ще треба дістатись.

- Тобі дійсно потрібно відповідати на це запитання? - Настя прикипіла до монітора.

Будинок був переповнений новими технологіями. Не всюди в Києві таке було. Але про Івано-Франківськ можна було впевнено сказати одне - він занадто розбещений надлишком всього.

Охорона внизу могла дистанційно викликати ліфт. Лічильники під'єднані до мережі. При перезавантаженні на міське РЕМ надійде сигнал про неполадку. Всюди стояли камери. Всі підключені до охорони знизу. Сія могла лише уявити, як плювалась служба безпеки Datasupport. Вони б залюбки мали все лише у себе. Але офіс центр, не був готовий приймати такі умови оренди. Це було погано для безпеки айті-компанії. Але добре для Насті.

- І що мені робити? - Віка, як виявилось, відкоркувала ще одну пляшку.

- З чим робити? - глянула на неї Настя.

- З ким, а не з чим! - Вікторія вкрутила штопор в пляшку. - З чоловіками мені що робити?!

- Отримувати задоволення не намагалась? - Сія відкрила командну панель.

Знайоме прямокутне чорне вікно з білими блимаючим курсором. Пальці швидко затокотіли по клавіатурі й там почали з'являтись рядки коду. Віка крадькома глянула туди, але нічого не розуміла. Для Сії всі знаки та скорочення були наче картина. Відкрила паралельно текстовий редактор. Скопіювала туди все, що скинув Тост. Виділила один з рядків. Скопіювала. Вставила в командне вікно. Повернула курсор на кілька символів назад. Виправила дещо. Натиснула "enter"...

Щось не спрацювало.

Проглянула ще раз код. Знову курсор побіг між символів. Виправила. Знову "enter".

- Так вже краще, - прошепотіла сама до себе.

Тост зміг під'єднатись до мережі бізнес-центру. Він вже налаштував необхідні проксі* та зміг прокласти тунель для віддаленого входу.

(*Proxy — вживається, як згідно сервера так і програми. Використовується для доступів до локальних ресурсів і/або додаткової анонімності користувача)

- Намагалась! - відповіла Віка. - Осьо, двоє в бабусі зараз. Чим ти там займаєшся?

- Прокладаю собі тунель.

- Що? Який тунель?

- Підключаюсь до місця роботи.

- Свого?

- Можна й так сказати, - засміялась Настя. - Щоб не витрачати час, я зробила собі, скажімо так, нірку в стіні захисту мережі. І бігаю туди-сюди, як мишка.

- А система тебе не побачить? - Віка набурмосилась, намагаючись згадати хоч щось з університету.

- Система мене бачить, але для неї мій прохід це вийняток з правил.

- А якщо побачить не система, а людина? Чи це не можливо?

- Можливо, - Настя прописала кілька вже напам'ять завчених команд. - Тоді мені перекриють прохід і дадуть по вухах. Але це якщо побачать.

Віка сіла біля неї з двома келихами вина. Настя прийняла свій келих. Відпила. Віка нічого не розуміла. Скоро їй набридне.