Будні Сплячих Собак

Лізти назад було важче. Кран хитало від вітру, мотузка тремтіла, погрожуючи обірватись. Віктор дістав ще одну мотузку, сантиметрів на сорок з двома карабінами. Один закріпив собі до пояса, інший до мотузки. Обхопився руками й ногами й почав повзти.

Тричі у нього зривались руки. Тоді мотузка тягнула за пояс, боляче вгризаючись у спину. Але Тост знову ловився руками та ліз. Здавалось, пройшла вічність від коли він добрався до стріли крана. Але годинник показував чотири хвилини.

Обережно перекріпився карабінами до тросів на кареті стріли. Розрізав мотузку, котра не давала повернути кран у вихідне положення. По стрілі ліз поволі. Адреналін ще не давав втомі взяти гору, проте точність рухів була вже не та. Минуле навчило Віктора не поспішати там — де цього не потрібно. Минуле, котре невдало лізло в голову.

- Геть! — просичав сам до себе.

- Ти до кого розмовляєш? — поцікавилась Настя.

- Мухи, — збрехав Тост.

Десь вибухнуло, проте він знав, що то лише в його голові. Перевернутий автобус. Всюди дим.

- Я тобі ще потрібна? Хоча й так знаю відповідь. До ранку!

- Стій! — прохрипів у відповідь.

Він хотів попросити, щоб вона побула з ним, але не міг вимовити й слова. Він не хотів, щоб спогади так невчасно почали приходити. Напад так невчасно...

- Чого тобі?

Біля нього звисає чиясь рука. Хтось вибрався перед ним. Крики. Кроки, постріл. Ніхто вже не ворушиться.

- Розкажи щось.

- Хто ти й що зробив з Віктором? — здивувалась Сія. — Це висота на тебе так впливає?

Він тоді б теж втік, але на нього впало чиєсь тіло. Надворі кричали. Хтось виліз на гору, діставав їхні сумки.

- Настя...

- Гаразд-гаразд. Знаєш, ви з Грибом сьогодні зіпсували мені вечір. Тобто, ти зіпсував, а Гриб ще псуватиме...

- Он як?

Нечіткою російською лунали команди: жодних свідків. Віктор тоді лежав. Чорний дим тоді різав легені, заважав бачити будь-що...

- Пам'ятаєш Віку? Дівчину, котру ти налякав, влетівши в кав'ярню?

Марення відходили геть. Віктор невпевнено ступив крок. Потім ще один.

- Ні.

Ще крок. Перехопився руками, щоб не впасти. Вітер намагався його здути. Тост припав униз. Треба повзти.

- Та пам'ятаєш. Її неможливо не помітити. Я зараз в неї, сиджу з ноутбуком. Ми планували випити вина і танцювати на дискотеці до ранку. Але подзвонив ти, а потім Гриб і понеслось. Віка напилась і спить. Я борюсь зі сном. Ти не уявляєш, як це складно, зламувати одночасно дві мережі. Ще й камери відключати. Це трохи стомлює.

- Вірю.

Заліз в кабіну. Опустився на підлогу, обійняв коліна руками.

- Це тобі не кулаками махати. Розумова робота виснажує. Взагалі, вам пощастило зі мною...

Віктор переставав її чути. Автобус горів. Надворі почалась бійка за майно. Ще один світив зверху ліхтарем, чи немає живих. Темно, нічим дихати. Хотілось кашляти. Але Віктор не ворушився.

- Я серце й мозок команди. Уявлення не маю, як ви справлялись без мене?

Він знову був на крані. Автобуса більше не було. Він не раз хотів повернутись, похоронити тих людей. Він знав, багатьох з них. Але не повернувся.

- По різному, — прохрипів Віктор.

- А як ти потрапив до Геннадія? — запитала Настя.

- Він не розповідав?

Підвівся. Намацав ручку. Потрібно розвернути кран, як до того.

Здалеку лунали сирени...

- Мою історію ти знаєш. Що там у тебе?

- Це не так весело, як було з тобою.

Стріла поволі почала розвертатись. Мотузку вони, звісно ж, знайдуть, але навряд чи до них дійде, як Тост насправді туди потрапив. Вимкнув світло в кабіні. Сів, оперся до стінки.

- Я просто викрав його мобільний телефон. Хотів продати в ломбарди, але ніхто не брав. А він мене знайшов. І запропонував роботу.

- І все? Серйозно? Ось так просто?

Сія доклала всіх зусиль, щоб не видати розчарування. Але не вдалось.

- Ти просто вкрав його телефон, а Гриб замість притягнути тебе в поліцію, чи просто надавати по вухах, вирішив дати тобі роботу? З чого раптом йому таке робити?

- Це вже запитай його.

Тремтіння пройшло. Він знову був тут. Знову Віктор Мар'юк. Найкращий викрадач даних.

- Запитаю. Звідки ти?

- Що?

- Звідки ти родом? Ми працюємо я навіть не скажу скільки років, а так нічого про тебе невідомо.

- І дійсно.

Тост підвівся. Почав переодягатись. Це питання він залишив без відповіді. Спускався обережно. Сили поволі повертались. З території будови вийшов якраз до приїзду копів та служби охорони. Вся Бельведерська тепер була перекрита машинами з мигалками. З іншого боку вулиці вже зібрався натовп. До них вже йшла поліція. Зараз будуть стандартні бесіди: нічого такого, в нас навчання. Або нам прийшов сигнал про замінування. Люди стільки разів з 2014-го чули про замінування, що тепер ставляться до такого скептично. Ніхто не дізнається. На справу накладуть гриф секретності, а фіксерів забере СБУ. Що з ними буде далі, Віктор не знав. Не хотів думати, бо це могло бути з ним.

- Ти вибрався? — запитала Настя.

- Так.

Віктор змішався з натовпом. Машину він залишив за кілька вулиць. Гриб багато часу витратив на роз'яснення методів оперативників. Тост знав, що під приводом навчання, завдяки камерам кіберкопи перевірять всі номери машин. В Сіренка буде чимало проблем. Але він врешті відвертиться. Завжди вислизає. Знає на кого натиснути, а кого шантажувати.

- Заїдь за мною, — попросила Настя. — Мене трохи розібрало від вина. Гриб скоро дасть мені спокій.

- А подруга твоя?

- Вона прокинулась. Їй стало погано. Йду тримати волосся. Адресу зараз скину.