Будні Сплячих Собак

2022-ий.

До цього Анастасія жодного разу в житті не бачила Лисицю. Вона лише чула про міфічну рятівницю Геннадія та Віктора. Їм рідко, але іноді перепадало під час проникнення до інших хакерів. Знала, що вони дзвонили їй, а та скидала контакти та адресу найближчого до них лікаря.

Законодавство України зобов'язує працівників лікарень повідомляти поліцію про всі випадки побоїв, ножових чи вогнепальних поранень. Фелікс, звісно ж, витягував їх з різних ситуацій, проте зайва увага від правоохоронних органів завжди погано для бізнесу. Ще й такого.

Лисиця, з іншого боку, пропонувала їм допомогу лікарів зі збереженням анонімності. А Гриб вже потім розраховувався. Про неї згадували рідко. Не так рідко, як би хотілось Насті, бо згадували завжди з теплом та любов'ю. Ніби то їхній ангел охоронець та оберіг від смерті. Це Настю бісило.

- То ти ревнуєш? — запитав Ігор.

Їй завжди щастило на красивих чоловіків. А Ігор ще й закінчував магістратуру за спеціальністю психологія. Високий брюнет з карими очима, плавець. Йому пасувала щетина. Біла футболка, чорна куртка. Сидів розслаблено. Те, що він був молодшим на кілька років Настю не бентежило. Вона сама могла зійти за студентку. Її хвилювало, що майбутній психолог розпитуватиме про її любов до червоного. Але вона знала, як направити його думки в інше русло. Не вперше...

- З чого раптом? — здивувалась вона.

Вони сиділи в кав'ярні й навпроти львівського оперного театру. Початок лютого був досить теплим, тож вибрали столик на вулиці. В ресторані на літньому майданчику натягнули навіс, щоб на гостей не дуло вітром. За розмовою Насті прийшло повідомлення, що вона сьогодні вільна. До них в гості приїхала Лисиця, тож в їхньому офісі зараз розпивається алкоголь, дбайливо збережний для клієнтів. Ігор якось дивно вмів завойовувати довіру, тож Настя прохопилась про приїзд жінки, котру вона жодного разу не бачила, але вже недолюблювала.

- Ти розповідала, що працюєш в чоловічій компанії, — Ігор дістав айкоз. — Значить уваги тобі не бракує...

- Якщо ти про якісь знаки уваги, то ні. Їх немає. В нас з цим суворо...

- І тебе нервує, що їй знаки уваги демонструють? — продовжив Ігор.

- Ні! Хоча таки нервує. Не сильно, але нервує.

- Ми на побачені, а не на сеансі, — всміхнувся хлопець. — Можемо змінити тему...

Настя б залюбки змінила не лише тему розмови, але й локацію, проте Ігор жив у гуртожитку і його сусіди могли бути в кімнаті. А так вона не любила. До себе вона теж не збиралась його кликати. Жінки охочіше їдуть до чоловіка, а не навпаки...

- Ти мене слухаєш? — запитав її.

Він таки щось розповідав. Мабуть, щось про навчання і як він лікуватиме людські душі...

- Не дуже, — зізналась Настя. — Задивилась на твої очі.

- Тебе лише мої очі цікавлять? — Ігор нахилився ближче.

Їй хотілось відповісти на цей його рух. Хотілось поїхати з ним на таксі, а потім чути, як він після сексу розпинатиметься про майбутнє їхніх відносин. Сипатиме компліментами. Цікаво, чи засипатиме Лисицю компліментами Віктор. Гриб обмовився, що він теж прийде. Прийде найбільший соціопат й мізантроп, якого коли-небудь носила земля...

- Давай таки повернемось до розмови про ту жінку, — Настя залишила спробу її поцілувати без відповіді.

Ігор на мить розгубився. Навчиться ще, — подумала Сія.

- Ти впевнена, що не ревнуєш до неї? — взяв себе в руки.

- Я її навіть не бачила.

- Хіба це когось колись зупиняло?

- Твоя правда.

- Може ти просто переживаєш, що її присутність це втручання у твою зону комфорту?

- Мою роботу важко назвати зоною комфорту, — всміхнулась.

Викрадення даних, шантаж, махінації, продаж корпоративної інформації, злом з проникненням. І все це в обхід законів та навипередки з іншими командами хакерів. Та ще так, щоб не зацікавилась кіберполіція.

- Ти айтішниця, — Ігор нагадав її брехню. — Хіба дедлайни та й все.

Це її обурило, проте сама винна. Не розповідати ж йому правду. Однаково не повірить, що він фліртує з одним з найкращих програмістів країни. Чи то вже таки програмісток? Так, — подумки вирішила Настя. — Програмістка. Кодерка...

- Та й зона комфорту це річ відносна, — Ігор не помітив, що вона не слухає. Студент. — Це не обов'язково щось приємне. Це твоє умовне середовище, котре ти не хочеш змінювати. А приїзд цієї жінки це порушення твоєї зони комфорту. І можливо ревність.

- Вважаєш, я ревную співробітників? — Насті було неприємно це визнавати.

Ревнує до шефа, котрий думає лише про гроші й щоб Настя здибалась з клієнтами на перемовинах? Геннадія, в котрого затягнулась криза середнього віку й він все ще витрачає зароблені гроші на вдвічі молодших. Настя нещодавно бачила, як він переписував з якоюсь Софією...

Чи Віктор — найбільший антисоціальний тип, в якого емоцій, як в чайної ложки. Він завиграшки проникає будь-куди, коли треба доступ зсередини і так само без вагань ламає кінцівки нещасним, котрі стають поперек дороги. Ото б Ігорю було про що з ним поговорити. Скільки практичного матеріалу для майбутнього магістра. За умови, що Віктор сказав би хоч слово.

Один зістарений кобель, інший лякає до сивих чортів — хороші кандидати на її ревність.

Прекрасно, Настусю, — сказала сама до себе. — Просто прекрасно.

- А хіба це не ревність? — всміхнувся Ігор. — Наше побачення й так скочується в сеанс, тож запитаю. Ти б хотіла побачити чи познайомитись з людиною, через котру в тебе стільки негативу?

Настя одним духом допила каву, піднялась, на ходу витираючи серветкою губи. Треба познайомитись з цією Лисицею. Що в ній такого, що немає в Насті?

- Мені дуже шкода, — всміхнулась Ігорю.

- Йди, — всміхнувся. — Можна тобі подзвонити ще?

Замість відповіді Настя поцілувала його в щоку.