Будні Сплячих Собак

З коридору лунав шум. Якщо прислухатись, то фіксери лаяли та погрожували охоронцям. Команда конкурентів діяла більш грубо, ніж Сплячі Собаки. Вони швидко вклали охорону, відключивши перед тим сигналізацію.

- Вони зв'язали їх та відтягнули до вікна, — сказала Сія.

До нього долинали кроки. Якщо вони не дурні, то зараз почнуть перевіряти кабінети на випадок особливо старанних працівників.

- Погаси все світло... – прошепотів Віктор.

- Знаю! На випадок, якщо спробують увімкнути.

Сучасний офіс центр мав автоматичне керування світлом на поверсі. А бізнес-центр мав автоматичні лічильники. Тост впустив Сію в мережу. Настя буквально тепер могла керувати усім, що було підключеним до мережі.

- У них є зброя? — запитав Віктор.

- Лише в одного. Він тримає охоронців під прицілом. Інший йде до тебе. Ще троє перевіряють двері. Вони спробують видати це за крадіжку.

Віктор дістав телефон. Настя транслювала зображення з камер. Звук камери не писали, але були обладнані інфрачервоним світлом. Все виглядало в сірих тонах. Віктор придивився. Один і справді тримав під прицілом двох охоронців. Ще один йшов прямо до нього. В серверній ніде було заховатись.

- Я його відволічу! — видала Настя.

В україні було вдосталь зброї, але не у всіх. Це лише так здається, що можна легко дістати пістолет. Є кілька нюансів.

Зареєстрована зброя відстежується, достатньо лише знайти кулю чи гільзу. Незареєстровану зброю прослідкувати важче, але нападники чи не потрудились її знайти, чи не захотіли. Ніхто не дасть гарантію, що незареєстрований пістолет не стріляний. Ніхто не гарантуватиме, що з цього пістолета нікого перед тим не вбили. Якщо копи знайдуть такий, і якщо з нього вже колись в когось стріляли — просто відкупитись не вийде...

- Скажеш коли.

- Зараз!

Принтер в коридорі раптом ожив. Пощастило і він вийшов з офлайну. Фіксер повернувся до нього з пістолетом напоготові. Білий cannon почав друкувати, використовуючи вкладений у нього папір.

Віктор не став гаяти часу. Безшумно вислизнув з серверної. Схопив того в задушливий прийом. Хакер відповів ліктем, але Віктор не пускав його.

Пробив фіксеру під коліно. Впав з ним на спину. Хоч Тост і був худорлявим, але тримав міцно. Хакер борсався, дряпався, але Віктор не давав йому зробити бодай ковток. Крикнути він теж не міг. З горла вийшов лише хрип.

Спроби спротиву ставали все слабшими. Врешті тіло обм'якло. Віктор відпустив, виліз з під того. Потряс онімілими від напруження руками. А тоді схопив горе-хакера за руки й потягнув у серверну. Двері зачинив ззовні, щоб той раптом не отямився і не прийшов на допомогу своїм друзям...

- Що в тебе там за чортівня відбувається?

Віктор не встиг сховатись, як йому в обличчя посвітили ліхтарем.

- Ти хто ще, в біса, такий? — запитав один з них.

- Я пристрелю його! — крикнув інший.

- Ні, пантруй тих гавриків! Ми розберемось.

Значить вогнепальна зброя лише у нього. Це давало йому шанси на успіх.

- Я б не була такою впевненою, — голос Насті пролунав у навушнику. — Ти справишся?

- Ти можеш ще чимось допомогти?

- Хіба вболіватиму за тебе. Увімкнути світло?

- Не зараз. Лише коли я скажу, а потім знову гаси!

Трійця наближалась. Віктор закрився рукою від променя світла.

- Хто ти в біса такий? І де Лекс?

Віктор кивнув у бік серверної.

- Він живий? — запитав один з фіксерів.

- Попросив його не будити.

Коридор раптом став вузьким для них усіх. Троє з одного боку і Віктор з іншого.

- Віддай нам дані! – наказав один з фіксерів.

- Не можу.

- Тобто, не можеш? Віддавай те, що звантажив!

- Викиньмо його з вікна! — запропонував інший. — Агов, йолопе! Ти літати вмієш?!

- Дайте мені пройти, — сказав Віктор.

- Ти зовсім тупий?! Чи прикидаєшся?! Хлопці, гасіть його!

У трьох їм було затісно, тож двоє рушили на нього. Третій позаду. Віктор не відповів. Відійшов на крок назад. Став у боксерську стійку. Якщо в них ножі, йому буде непереливки. Фіксери переглянулись. І одночасно напали на нього.

Тост швидко скоротив дистанцію. Першому пробив коротку двійку в обличчя. Знову відскочив назад, ухиляючись від удару ногою іншого фіксера. Схопив його за барки й штовхнув у стіну. Той вивернувся і загальмував плечем. У них таки не було ножів, або вони не ризикували їх діставати, щоб випадково не порізати одне одного. Врешті їх троє...

Третій протиснувся і завдав удар Віктору у вилицю. Влучив. Тоста повело в бік до стіни, але він встояв. Інстинкти спрацювали самі. Віктор пригнувся. Ще один удар просвистів прямо над ним. Тост відповів ударом в печінку. Розпрямився і завдав ще одного вже в щелепу. Нападник, охнувши, впав на землю, але все ще був при тямі. У коридорі лунала відбірна лайка та погрози.

Тост знову відскочив, щоб йому не зайшли за спину. Один з фіксерів кинувся на нього. Він спробував пройти Віктору в ноги, щоб збити на землю. Не вийшло. Віктор загальмував його коліном в обличчя. Тоді перехопив за руку і кинув його через плече. Обплів ногами лікоть фіксера. І натиснув.

Знаюча людина сказала б, що прийом звався омоплатою. Але знавців тут не було. Лікоть хруснув, а плече нападника вийшло з суглоба, рвучи м'язову тканину та травмуючи хрящі. Фіксер скрикнув. Адреналін в крові заважав йому зрозуміти тяжкість травми.

Піднятись і відреагувати на удар ноги не встиг. Віктор впав на підлогу і миттю перекотився. Він не побачив звідки його копнули у вилицю. Ударився об стіну. Наступний удар прилетів по ребрах. Копняки посипались з усією притаманною жорстокістю.

Віктор закрив рукою голову, притулив ноги до себе. Це допомогло, проте не захищало на сто відсотків. Знову пропустив у живіт, тоді згори по ребрах.

Дісталось по ліктю, котрим закривав голову.

Той, хто його копав, щось кричав. Щось, про харкання кров'ю та інвалідність. Тост не слухав.

Ударив ногою в живіт у відповідь. Ще одним, змусив того відійти. Піднявся на ноги. Ухилився від прямого. Відповів лівим боковим. Короткий правий в сонячне сплетіння. Фіксера зігнуло від хвилі кашлю. Іншому нападнику Тост пройшов у ноги. Той пручався, впираючись руками Віктору в плечі й б'ючи його по голові, проте якихось значних успіхів не досяг. Тост міцно обняв тому ноги й підняв над собою. І так само сильно гепнув того об підлогу.

Нападник випустив з легень повітря і розклав руки в сторони. Він знав, як діяти, щоб уникнути травм. Синці потім заживуть. Головне встати після кидка об землю...

Тост не дав йому встати. Притиснув стопу того собі до корпусу, знизу підхопив передпліччям і натиснув. Ахілесове сухожилля не витримало. Стати на ту ногу вийде не скоро. Фіксер скрикнув. Тост копнув у пах. Нападник забув про ногу й завив. Тост копнув ще раз, але вже в обличчя.

Розвернутись Віктор не встигнув. Удар ногою в спину застав його зненацька. Його повело вперед. Віктор перечепився об лежачого фіксера і впав на коліно. Він таки допустив помилку і повернувся до одного з нападників спиною. Інстинктивно прикрив голову рукою, куди імовірно мав прилетіти удар.

Вгадав. Фіксер тим часом схопив його за плечі, розвернув до себе і вдарив коліном в живіт.

Зігнутись не дав. Схопив рукою за плече вирівняв і завдав удар кулаком в обличчя...

Віктор підставив лікоть під кулак. Почув хрускіт. Зірвав захват. Прямий, ногою в живіт, щоб розірвати дистанцію. Нападника повело до протилежної стіни.

Віктор не дав йому перевести подих. Миттю влетів у нього з ліктем в обличчя. Схопив обома руками за голову. Потягнув на себе і з силою тріснув того потилицею в стіну. Тоді лівий хук в щелепу.

Третій нападник сповз по стіні. Решта двоє не піднімались. Один з них тихо стогнав і кляв Віктора.

- Ти там ще довго? — поцікавилась Настя. — Спрацювала сигналізація.

- Вже йду.

Він повернув у кабінет через який і проник всередину. Але зупинився. Двоє охоронців все ще були на прицілі в останнього фіксера. Його друзі без свідомості. Втекти вже не вийде. Він може запанікувати.

- Що ти робиш?! — запитала Сія.

- Звільню охоронців. Викликай ліфт.

- Ти голову собі відморозив, поки ліз по крану?! Забирайся звідти негайно!

Тост не відповів. П'ятий хакер чекав вже з наведеною на нього зброєю. Виглянув й миттю заховався за стіною. Постріл прошив стіну наскрізь.

- Виходь або я в тобі дірок нароблю!

- Викликай ліфт, — прошепотів Віктор.

- Ти не встигнеш! Двері зачиняються занадто повільно.

- Ти можеш не сперечатись?!

- Гаразд! Сподіваюсь ти знаєш, що робиш...

Дисплей над дверима ліфта почав показувати числа.

- Думаєш втекти в темряві?! — запитав фіксер. — Виходь!

- Він підкрадається до тебе, — попередила Настя.

Віктор висунувся і знову заховався. Ще один постріл. Цього разу куля зрикошетила і пробила двері найближчого кабінету.

- Я не збираюсь тікати! — крикнув Віктор. — Це їде моя підмога!

На дисплеї висвітлилось десять. Двері почали відкриватись. Фіксер не знав, що він блефував. Тому повернувся, готовий відкрити вогонь по ймовірній підмозі Віктора.

- Вмикай світло! — прошипів Віктор.

Він кинувся з-за укриття. Очі про всяк заплющив. Фіксер розвернувся до нього. Ось він вже навів зброю...

Спалах усіх лампочок в приміщені змусив його зажмуритись.

- Вимикай!

Віктор кинувся вбік. Залетів за стіл охорони. Кілька куль полетіли в коридор. Світло знову зникло. Очні нерви не змогли адаптуватись до такого. Їм знову потрібний час, щоб звикнути до темряви.

Віктор не збирався так довго чекати. Перескочив через стіл. Влетів у хакера. Відвів руку з пістолетом вгору. Кілька куль потрапило в лампи. Тріск, на них посипалось скло. Фіксер вдарив його вільною рукою в ніс. Губи відчули смак власної крові. Віктор не відпускав руку з пістолетом. Розвернувся спиною до стрільця і швидко опустив руку того собі на плече.

Звук зламаного ліктя ні з чим не сплутати. Пістолет впав на землю. Фіксер заволав. Тост миттю ударив ліктем в обличчя. Не відпускаючи зламану руку, потягнув на себе, вперся ногою тому в живіт і впав на землю. Кидок через себе вийшов не надто технічним. Але нападник гепнувся головою об стіл, перелетів через нього і гепнувся вже на підлогу.

Віктор не вставав. Схопив пістолет і націлився, готовий стріляти, якщо той підніметься.

Не піднявся.

- Ти цілий там? — запитала Настя.

Тост піднявся на коліна. Помацав руками ніс. Зламав таки. Схопився руками за нього. Він знав, що вийде. Вже не вперше вправляти. Боліло завжди однаково. Різко натиснув і смикнув. Він тихо зашипів, подумки лаючись. Спробував вдихнути. Вправив.

- Звільни нас! — попросив один з охоронців.

- Ми не бачили твого обличчя! — видав інший. — У нас сім'ї!

Руки та ноги були зв'язані пластиковими наручниками. Від таких немає ключів. На обличчях мішки, щоб ті не побачили те, чого не мали. Віктор схопив одного з них за ноги й потягнув до ліфта.

- Куди ти мене тягнеш?! — закричав охоронець.

- На вихід.

Затягнув його у ліфт. Тоді повернувся по іншого. Фіксери все ще були без свідомості. Небезпечно розв'язувати охоронців. І так само небезпечно їх залишати тут. Затягнув їх в ліфт. Натиснув кнопку і вискочив з кабіни. Двері зачинились і ліфт поїхав на перший поверх.

- Я заблокую ліфти на першому поверсі! — сказала Настя. — Щоб ці ідіоти не вийшли слідом. Прискорся. Сюди мчать всі патрульні Івано-Франківська. Вийдеш так, як і зайшов?