Будні Сплячих Собак

Вона грала тут кожного вівторка в один і той же час. Стояла або сиділа на одній з лавочок на площі ринок і перебирала смичком по старенькій скрипці. Її каштанове волосся смикав легкий вітерець. Тендітні білі руки вправно тримали музичний інструмент.

В музиці Віктор не розбирався. Він в цей час сидів на літнику у кафе, котре найближче до неї та вдавано насолоджувався музикою. Хоч на правду прийшов він зовсім не заради музики. Вона не звертала на нього уваги, з головою поглинена грою. А Віктор замовляв вже четверту чашку чаю, аби лише не йти від неї...

- Ну, це багато чого пояснює, – Анастасія безцеремонно всілась до нього за столик.

Прослідкувала за поглядом Віктора.

- А вона мила така. Встиг вже познайомитись?

- Гарно грає, — тихо відповів Віктор.

Настя всміхнулась ще ширше.

- Значить не встиг. Соромишся?

- Чого ти прийшла? – Тост повернув голову до неї.

Насті вартувало колосальних зусиль, щоб втримати самовпевнену посмішку. Холодний погляд не на жарт лякав її. З Віктором точно щось було не так. Але Гриб тримав його. Останнім часом він не брався за ризиковані замовлення. Все ж таки пригоди у Харкові* змусили Сплячих Собак бути обережнішими.

От і Віктор сидів без роботи. Важко було сказати, чи був він незадоволений цим. Лице не виражало повний спектр емоцій. А говорити Віктор не дуже любив. Анастасія могла лише здогадуватись.

(*Описані події в "Сплячі Собаки")

- Хочеш я тебе з нею познайомлю? — вирішила вколоти його.

Ану, видасть себе хоч якось? Віктор поглянув на скрипачку.

- Може іншим разом, — знову повернув голову до неї. — Хто у нас?

- Я так розумію, ти ще не дивився, що я тобі скинула?

- Не встиг.

- Проста виманювачка грошей. Недалеко від тебе. Але тобі варто прискоритись.

Віктор дістав гаманець з кишені, глянув у меню, порахував подумки й поклав рівно ту суму, ігноруючи Настине: жлоб. Враховуючи те, як часто вони крали пін-коди та ccv банківських карток, готівка була безпечніше. І її не відстежиш. Точніше, відстежиш та не одразу. Встав, ще раз глянув на скрипачку.

- Я можу почекати тебе тут, – запропонувала Анастасія. — Якщо хочеш.

- Ні, – відповів, не повертаючи голови. – Не хочу.

Він спокійно вийшов і направився в торговий центр, де була ціль. Анастасія показала йому вслід середній палець, подумки схарактеризувавши його словами, котрі леді аж ніяк знати не повинна.

***

Біда банківських додатків у тому, що робляться вони людьми та використовуються теж людьми. Торгові центри часто мають безплатні мережі wi-fi. Щодня до них під‘єднуються сотні людей. Велика частина з цієї сотні робить різні транзакції через банківські додатки, користуючись безплатними мережами.

У Віктора теж був телефон. Корпус був від звичайного андроїда. Але в самому телефоні від андроїда було мало. Сія довго розробляла операційну систему. Великі частини коду доводилось збирати по форумах даркнету. Тут знадобились знання Геннадія. Він в даркнеті знав майже все. А Сія примудрилась все гарно переписати та скомпілювати. Тепер черга Віктора використати це за призначенням.

Згідно з зібраною інформацією, Печенюк Лідія Василівна, 26-и річна білявка, була в ТЦ Ашан. Вона, звісно, додумалась не виказувати свого місцеперебування. Але не додумалась не брати на шопінг подруг.

І зараз вони пили вино на останньому поверсі, де зазвичай знаходяться різні заклади громадського харчування. Це стало відомо зі сторіз однієї з них. Доки більшість людей сиділо за столиками по центру, вони сиділи в кафе з незрозумілою назвою.

Віктор швидко піднявся ескалатором нагору. Вони все ще сиділи там. Молоді дівчата, що лише входять в роль тих тигриць, котрими себе вважають вже. Лицева міміка рефлекторно реагує на фронтальну камеру. Віктор спокійно міг би підійти до них, забрати телефон і піти. Але Гриб чітко дав зрозуміти – ніякого шуму на роботі. Двічі вже провалився. Третього бути не повинно.

Прийшло повідомлення від Анастасії: вона вихваляла музичні таланти скрипачки. І цікавилась, чи знає Віктор, що в неї є хлопець? Ну, все-все, не буду відвертати тебе від роботи. Зроби все красиво. Так закінчилось повідомлення від неї. Ще й смайлики приліпила.

Віктор видалив повідомлення. І дійсно ж мерзенний характер у дурнуватої баби. Він теж міг би відписати гидоту у відповідь. Але її ставлення його аж ніяк не обходило.

- Буде тобі красиво...

Спочатку він знайшов найближчу точку ремонту телефонів. Власника він знав. Тим легше.

Скориставшись написаним для подібних випадків софтом надіслав їй рекламу одягу зі знижками. Звісно, випадково згенеровану ботом, але жертва має проковтнути наживку.

- У Zara сьогодні 40% знижка! – на доказ Лідія показала телефон подругам.

На Віктора вони не звертали уваги. Просто якийсь невиразний тип, оперся собі на поруччя, тупить в телефоні, іноді поглядаючи на них. Ну, який чоловік не задивлятиметься?!

- Та ну, ми ж проходили, там нічого не писало, – не повірила подруга.

Вона ж і натисла на рекламу. Айфон відкрив браузер сафарі, де писало, що сайт не відображається. Звісно сайт відображався ще і як, то просто був фон. І одразу ж почалось завантаження невеличкої програми. Коли Анастасія вперше показала, як вона працює, Гриб довго реготав. Віктор вирішив назвати її кип‘ятильником.

- Що за чортівня! – до білявки раптом дійшло, що її телефон намертво завис.

Вона хаотично водила пальцем по дисплею, тиснула на кнопки гучності. Нічого не допомагало. Як Віктор і думав, витягувати батарею вона не вміла. Він пішов до ескалатора. Через кілька хвилин одній з подруг виб‘є реклама по ремонту телефонів. І вони доп‘ють вино. А потім спустяться вниз і підуть туди, де їх вже чекатиме Віктор.