Будні Сплячих Собак

Лідія з подругами вперлись у вивіску невеликого приміщення по продажу та ремонту побутової техніки. Вона без слів поставила свій айфон останньої моделі на вітрину.

- Він завис, – видала на мовчазне запитання продавця. – Я думала, айфони не виснуть!

Продавець мовчки взяв телефон до рук, поводив пальцями по дисплеї. Лідія навіть не дивилась на нього. Середнього зросту, худий. Риси на його обличчі не закарбувались їй в пам‘яті. Типовий юнак, котрі проводжали її жадібними поглядами, яким нічого не світить. Але цей не дивився.

- Ви пам‘ятаєте пароль до icloud? – поцікавився у неї.

- Що? – обурилась та.

- Лідусю, ми підемо покурити, – видали подруги.

- Icloud, – тихо повторив той. – Доведеться скидати всі налаштування, а це вам допоможе відновити фотографії.

- Ніколи мене такого не питалось!

- Тоді я скину налаштування і вам доведеться вигадувати новий пароль.

- Зробіть так, щоб він розвис. І швидко, бо мені ще на шопінг!

- Хвилин за 15, підійде?

- Гаразд, але щоб не довше!

Продавець заповнив документ з яким Лідія мала підійти через вказаний час. Як тільки вона зникла з-за кута, з комірчини вийшов повний чорноволосий чоловік. Звали його Алі й він був справжнім власником.

- Тост, дорогенький, та ти просто талант маєш, — сказав той.

- Я скористаюсь комірчиною для ремонту.

Алі не заперечував. З хакером на прізвисько Тост краще не сперечатись. Алі іноді продавав їм запчастини та плати з різної принесеної техніки, але більше запитань не ставив. Консалтингова компанія Сплячі Собаки платила гарно, ще й за те, щоб питань і не було.

Тост зник в комірчині. Якщо сказав 15 хвилин – значить справиться за десять. Звісно Алі ризикував, влізаючи в авантюру, проте він пам‘ятав випадок, коли Віктор Тост отримав відмову від конкурента. На наступний ранок вся чорна бухгалтерія того була на руках у копів. Магазин розтрощений якоюсь бандою малолітніх вандалів. А відеозаписи з камери спостереження дивним чином зникли. Сплячі Собаки майже завжди вели справи мирно, навіть податки платили. Але не гидились насильства, крадіжок та брехні. Ще тими вони були виродками, але хоча б платили.

***

Віктор виключив сторонню програму зі свого телефону й айфон перестав виснути. За той час він вже витягнув пароль до телефона. Маючи доступ до всього, він швидко поскидав усі паролі до банківських додатків. Підняв ліміт переказу і надіслав кошти на картку Мар‘яна Ісакова.

Підтвердив транзакцію. Прийшло повідомлення. Швидко сфотографував дисплей телефону зі свого і надіслав Сії.

Логіка була в тому, що Лідія не зможе звернутись ні в банк, ні в поліцію стосовно втрачених коштів. Вона вкрала їх в Ісакова, вона ж їх і повернула. Клієнту достатньо буде показати історію платежів і все стане на свої місця. А якщо він ще розповість як все було...

Звісно, всієї суми не було. Лідія залишила рівно 65 тисяч. З них 15% Сплячим Собакам. Виглядатиме це або переказом на рахунок консалтингової компанії, або...

Та ні, – вирішив Віктор. — То не та сума, котру варто відмивати.

Він вийшов з комірчини, мовчки поклав телефон перед Алі й, не прощаючись вийшов з магазину. Розчинився у натовпі, розминувшись з Лідією та її подругами, котрі якраз вертались з перекуру. Вийшов на вулицю. Зателефонувала Сія.

- Достатньо красиво? – запитав, піднявши слухавку.

- Прогнозовано, – у звичній манері відповіла йому. – Клієнт вирішив подзвонити тій дівчині та подякувати, що та одумалась і повернула хоч частину грошей. Прикриє нас, так би мовити.

- Жорстоко, – без емоційно відповів той.

- О, так! Я порадила йому це зробити. Хороша ідея, правда?

- Є ще робота? – спокійно поцікавився Віктор.

- Зануда ти, Вікторе, – пробурчала Анастасія. – То й повертайся до своєї скрипачки! Ти вільний на ці вихідні?

- Не думаю.

Він збрехав. У нього ніколи не бувало планів. Не було з ким їх проводити. Тому він просто поїде з міста на два дні, якщо не буде ніякої роботи. Але на вихідних робота якраз для нього й знаходилась.

- І чому я тебе кудись завжди кличу? – Настя скоріш за все запитала у себе, а не у нього. — Йди ти на...

Він вибив. Не було бажання її слухати.

***

Анастасія зрозуміла, що деякий шматок її емоційної цитати Тост міг пропустити. То й нехай гниє в пустій квартирі. Ні рідні, ні друзів...

Анастасія миттю схопила телефон. Зараз вона дізнається все про нього. Але вчасно зупинилась. Емоції емоціями, проте повинна бути певна етика.

- Непрофесійно, люба, — сказала сама собі. — Варто дати йому спокій.

Анастасія прекрасно розуміла причину, чому вона вічно його дістає: бо йому однаково. Сія звикла ловити на собі зацікавлені погляди. Іноді вона відповідає на ці погляди. Іноді з цього виростають короткі інтрижки на кілька ночей. А Віктору до неї немає діла. Прийде мовчки, погляне, що накодила чи спаяла, вибере потрібне і піде. Боса таке влаштовує: йому б ще таких, як Віктор.

Від роздумів, котрі могли перерости в праведне феміністичне обурення, Настю врятував дзвінок. Вона мить роздумувала, чи підняти слухавку. Треба брати, цей не відчепиться.

- Привіт, красуне, — в слухавці залунав тихий м‘який тенор, від котрого Анастасії аж стало жарко. — Я сумував.

Денис був високим, багатим, блондином з засмаглим тілом. Але він мав один великий мінус і два маленьких: дружина і двоє дітей. Він звісно Насті не казав, але що за хакер, що не знайде все потрібне сама. Вона знала про всі його штрафи з порушення ПДР, знала куди він возить сім‘ю відпочивати. Знала його улюблених порноактрис, річний заробіток і на скільки він обманює клієнтів, котрим продає крадені євробляхи. Знає навіть те, що не знає ніхто.

- Ти на машині? — кокетливо підіграла Настя. — Можеш забрати мене?

- Куди поїдемо?

Огида навіяна Мар‘яном Ісаковим зникла. З‘явилась знайома хіть. Поклала руку на груди, щоб заспокоїти дихання.

- Куди схочеш, але потім відвезеш мене додому.