Будні Сплячих Собак

Геннадій оглянувся, заходячи у під'їзд чи ніхто не стежить за ним. Якщо поліція співпрацює з потенційними нападниками на активістів, вони можуть бути в курсі про те, що Макса випустили. І можуть потім чекати його. Також можуть шпигувати за ними. В gps трекерах, як часто любили робити копи, Геннадій мав сумніви. Ніхто не знав, що Макс подзвонить батькові в інший кінець країни. Ніхто не знав, коли та на чому приїде Геннадій. Вони не чекали цього і не могли підготуватись. Це було Максове везіння, проте вдруге на це було марно сподіватись.

- Ти йдеш? — запитав Макс.

- Постоїмо, покуримо. — сказав Гриб, без жодного наміру діставати цигарки.

- Думаєш, буде хвіст?

- Ні, але не зайве пересвідчитись.

- А якщо хтось вже у них у квартирі?

- На поверсі є сусіди?

- Так, — Макс не розумів, куди хилить батько.

- Тоді серед білого дня ніхто туди не лізтиме. Хтось почує, побачить, викличе поліцію. Легше почекати на вулиці. Або десь в переході.

- Ти не зобов'язаний бути мені нянькою! — буркнув Максим.

- Я твій батько...

- Не починай, гаразд?! Ти зганьбив нас. Зганьбив себе! Дивно що ти не сів! Я, син мусора, котрий шантажував людей...

Діти завжди б'ють дошкульно. Дитяча наївність може ранити більше за будь-якого професіонала. Геннадій звик, що йому плювали у спину. В певних колах йому відмовлялись тиснути руки. Нічого, переживе. Але сім'я...

- Тому ти це робиш? — з кам'яним лицем запитав Гриб. — Тому ти граєшся в активіста? Бо соромно за батька?

- Я "граюся" в активіста, бо мені не начхати на мою країну! Я не хочу, щоб по кар'єрній драбині підіймалися шантажем! Не хочу, щоб моє рідне місто дерибанили. І не хочу, щоб різні виродки могли бути безкарними, просто відкупившись. Так не буде!

- Для свого хобі ти вибрав не те місто, — всміхнувся Гриб. — Одеса врешті з'їсть кожного...

- Вдавиться. А потім ще дякувати буде. Ай, та що з тобою розмовляти! Ти не зрозумієш.

Макс кинув недопалок і поспіхом зайшов усередину. В одному він мав рацію. Геннадій дійсно не розумів.

***

- Я іноді хочу все кинути! — п'яна Віка палила вже в кухні.

Попіл збивала прямо у чашку. Інколи вона промахувалась і в скатертині з'являлись нові діри. Доведеться викидати. Настю це хвилювало не сильно і не довго. Вона сама палила поруч.

- Хочу кудись поїхати й забути про роботу, дітей. Чоловіка колишнього і його мимри не бачити. Самі розберуться.

- Так їдь!

- Так не розберуться. Мамо, треба це — мамо, треба то! Салон немає на кого залишити.

- Тоді не їдь, — Настя знову повернулась до монітора.

Тепер можна не переживати, що Вікторія буде ставити незручні запитання. Віка в міру алкогольної інтоксикації все більше дивилась в телефон. Іноді вона щось звідти коментувала, показуючи Насті. Іноді Насті навіть було цікаво.

- Я тобі трішки заздрю, — сказала Віка. — У тебе зі стосунків легкий флірт, улюблена робота. Ти не розлучена і не маєш дітей...

Настя спостерігала, як Віктор поволі відкриває замок. Він відкривав його довше, ніж повинен був. Якось в перший рік їхньої роботи, коли Настя зрозуміла, чим саме доведеться займатись і для чого саме писати програми, Гриб познайомив їх з Левом. То був старий дід, котрий одну половину життя відсидів за ґратами, а іншу працював ведмежатником. Лев знав усі замки вздовж і впоперек. Навіть поганий зір під кінець життя не забирав його професіоналізму. Відкрити можна будь-що, головне знати чим.

Добре, що він не бачить роботу Віктора зараз. На образи Лев не скупився. Настя перемикалась між камерами. Охоронці все сиділи на місці. Настя придивилась. Вони дивилися щось на зміні.

Швидко дістала телефон. Загуглила футбольні трансляції. Знайшла дві. Порахувала, скільки до кінця. В одному з них якраз починався другий тайм. В іншому все ще йшов перший. Один з її колишніх марив грою в Динамо Київ. Не всі мрії збуваються, але футбольними деталями Настя була сита по горло.

Написала повідомлення: в тебе сорок п'ять хвилин. І ще кілька на додатковий час.

Від Тоста прийшло коротке: зрозумів.

Значить був час перевірити вірус, котрий надіслав Гриб. Файл мав змінений формат, щоб Сія випадково не поставила його на робочий ноутбук. Хоча за таке могла б і образитись. Вона сама їх стільки написала, що це вже був би верх тупості.

Початковий код хакер на прізвисько Снікерс не надав. Але й без нього Настя розуміла дію вірусу. Менше, ніж за добу він дістанеться до банківського рахунку жертви. І навіть, якщо спроба викрадення не вдасться, банк заморозить сам рахунок з метою проведення розслідування. Згідно з новим законом, кіберполіція тепер теж могла втрутитись у ситуацію. В будь-якому випадку, власник своїх грошей деякий час не побачить.

Відписала Геннадію з коротким роз'ясненням, що то за вірус. Геннадій надіслав смайлики. Сія не розуміла, що він задумав, але раз влаштовувало, значить все добре.

- Ну що за ніч, — сама до себе пробурмотіла Настя.