Будні Сплячих Собак

Ілона безсило впала на нього. Геннадій відчував жар її тіла своїм. Кілька хвилин вони непорушно лежали, віддихувались. Тоді вона незграбно скотилась з нього.

Геннадій встав. Пішов у коридор. Дістав з кишені куртку цигарки. Повернувся в спальню і відчинив вікно. Лисиця тим часом зарилась під ковдру.

- В тебе є хтось? — запитав її.

- Тебе це зараз цікавить? — засміялась.

Гриб випустив дим у вікно. До цього у них з Лисицею були суто дружні відносини. Вона знала його дружину, бачила дітей. Гриб знав її чоловіка, котрий загинув на фронті в шістнадцятому. Вони іноді списувались. Не завжди з потреби. Це був той вид дружби, котрий Геннадій беріг. Ілона була для нього красивою, але не на стільки, щоб він дозволив собі перейти межі. До сьогодні.

- Я не знаю, чому запитав, — зізнався. — Просто стало цікаво.

- Гено, ми просто переспали. І може переспимо ще раз, якщо ти не відморозиш собі яйця на протязі.

Вона перша подала знаки уваги. Сама згодилась поїхати до нього. І кохались вони наче давно знайомі. Таку Ілону він ще не знав.

- Про що ви так довго говорили з Віктором? — запитав.

- Це особисте, — повернулась на бік. — До речі, як він?

- Ти ж з ним говорила...

- Мені сказав, що добре. Казав, що жахіття його майже не турбують. І пожалівся на Настю.

- Сам?

- Я запитала. Брюнетка постійно стріляла йому очима. А він вдавав, що не помічав...

- Я серйозно турбуюсь за його орієнтацію. Ти курити йдеш?

- Я кинула.

- Давно?

- Шість місяців тому.

Вона ж виходила з Віктором на перекур, — нагадав собі Гриб. Викинув недопалок у вікно. Глянув на неї.

- Ми цілувались, — підтвердила його здогад. — Якось само сталось.

- Він же на десять років молодший! — отетерів Гриб.

До Лисиці часто приставали чоловіки. Вона красива, струнка й дотепна. Але вона лише віджартовувалась фліртом. Гриб знав.

Пам'ятав, як сильно вона любила чоловіка. Може все ще любить.

- Це я молодша від тебе на десять років, — нагадала Ілона. — А він від мене молодший на шість. Зате можеш бути спокійним за орієнтацію своїх працівників.

Гриб повернувся до неї в ліжко. Вона лежала до нього спиною. Він хотів пригорнути її до себе, але передумав.

- Ревнуєш? — запитала.

- Ні, — відповів. — Я просто не розумію тебе. Не впізнаю зовсім.

Лисиця повернулась до нього. Навіть в темряві він побачив на очах скупі сльози.

- Насправді ми не цілувались з Віктором.

- Це я й так зрозумів. Але чому ти збрехала?

- Мені стало погано. Віктор довго приводив мене до тями. У мене рак, Гено, — тихо сказала. — Я помираю.

***

Перевага соцмереж та youtube була в тому, що тобі не потрібно було просити ефірного часу на місцевому задрипаному телеканалі, де ведучий (або ведуча) ще більший рагуль ніж ти. Якщо є хороше залізо*, камера та мікрофон, а ще руки, як продовження плечей, а не куприка — то ти сам собі режисер. І це прекрасно! Лишень би була авдиторія.

(*мається на увазі персональний комп'ютер з хорошими комплектуючими для відео монтажу)

А в Любомира Стогнія вона була. Він більш як десять років кочував між телеканалами, доки врешті не зробив свою колонку журналістських розслідувань. На роботі днем він підпрацьовував редактором в новинах Стрия, але він був там зазначеним серед працівників швидше формально.

Стогній спеціалізувався на підмочуванні репутації різних публічних людей, як ото Трембіцький. Він першим знаходив фінансування різних спортивних федерацій, як не боротьби, то боксу. І завжди це фінансування йшло від політичних партій, часто проросійського напрямку.

Ще він часто ліз у церковні інтриги та скандали. Російська Православна Церква навіть двічі оголошувала йому анафему, за репортажі про корупційну складову. І справа не в тому, що він відкрив очі комусь.

Річ у тім, що він Любомир зміг розібратись в церковній бюрократії, чого інші журналісти намагались уникати.

Тричі на нього здійснювали напад, але журналіст мав зареєстровану зброю і не забував її з собою носити. В домі у нього повинен був стояти сейф, де мав знаходитись мисливський напівавтоматичний карабін, бо номінально Стогній був ще й членом мисливської асоціації Поділля. Проте виглядало, наче горде "ЧМАП" було швидше приводом для тримання вдома зброї, котрою можна було вести бойові дії, а не лише захищатись.

Віктор викреслив план лізти до нього додому. Журналіст готовий захищатись і підніме розголос.

Віктор вже порозсилав фішингові* листи з різних поштових скриньок. На відміну від звичайних фішингових листів, котрі містили помилки у словах, Собаки не шкодували часу на різні текстові редактори чи перевірити правопис. Дуже багато зловмисників просто банально не грамотні й тому попадаються на спробі обдурити клієнта. Собаки робили листи максимально правдоподібними й націленими на клієнта.

Проте Стогній поки не відповідав. Взагалі у нього була якась дивна обережність. Тост не знав, чим користується Любомир. Різні операційні системи вимагали різного підходу. Мільярди рядків коду писалось людьми. Код ніколи не ідеальний. Завжди є спосіб проникнути всередину. Потім віндовс на пару з еплом викочували оновлення для системи, поміж яких були оновлення протоколу безпеки. Щоб хакери не увійшли знову. Двері забирали геть. Тоді хакери шукали нові лазівки та знаходили в найнеочікуваніших місцях