Будні Сплячих Собак

- Настя, ти така розумна й красива. Чому ти не одружена ще?

- Занадто розумна для такого? — віджартувалась.

Віка жарту не зрозуміла. Вона знову випила вина. Суші вже їлись руками.

- Твоя правда. Тим мужланам подавай красиву і щоб тупа, як чобіт. Щоб дивилась щенячими очима і вірила кожній обіцянці.

- Пахне сексизмом, — в'їдливо посміхнулась та.

- А вони не сексисти?

- І вони сексисти.

Дістала телефон. Написала Віктору, що тепер контролює камери спостереження. І подумки пожалкувала, що не бачить, як той проникає через дах на десятий поверх.

- Кому ти пишеш? — поцікавилась Віка.

- Співробітнику. Ти його бачила в кафе.

- А, той відлюдькуватий? Він завжди такий неприємний?

- Ти ще не бачила, коли він неприємний.

- Мудень він.

- З тобою важко не погодитись.

- Чому ти взагалі з ним працюєш? Лише не кажи, що десь глибоко він хороша людина...

- Не скажу, — Настя й далі прикипіла до монітора. — Він злий і часто неконтрольований.

І ще вона б не хотіла бути серед його ворогів. Навіть Гриб, хоч і міг собі дозволити підвищити голос на Віктора, робив це в крайніх випадках.

Тост був зламаною людиною. Він намагався цього не показувати, але очі людини не брешуть. А в очах у Віктора було тихе безумство. Він ходив по лезу, і лише питання часу, коли він оступиться.

Колись вона терпіти не могла його методи. Якось вони полювали на одного хакера, котрий крав гроші з банку клієнта. Віктор привіз хакера в багажнику автомобіля. Той смикався і плакав. Здавалось, він навіть зрадів, коли Віктор передав його людям замовника. Або коли один з продавців запчастин відмовився торгувати зі сплячими собаками. Тост тоді заплатив кільком неповнолітнім дегенератам, щоб ті розгромили магазин. Він ніби не насолоджувався насильством, лише сприймав його як інструмент. Ніби це щось буденне. Або коли покалічив кількох хакерів у харківському метро, хоча міг просто втекти. Вони вціліли, проте один з них тепер без підшлункової.

Якось Настя запитала в Геннадія, що не так з Віктором.

- Він не вбивця, якщо ти про це, — відповів Гриб. — Я перевіряв його. Просто у нього низький рівень емпатії.

- То це тепер так називається? — вона не приховувала іронії.

- Є межі, які навіть він не буде переходити. Настя, він важка людина з, можливо травматичним досвідом у минулому.

- З яким досвідом?

- Давай домовимось. Він ніколи не полізе у твоє минуле, а ти не лізь у його. Пам'ятаєш наші правила? Особисте життя і минуле кожного харам*.

- Я іноді його боюсь.

(*Харам — повна заборона. Взято з ісламської культури Шаріату).

- Правильно робиш. Він бореться сам з собою. Тримається осторонь, щоб не наробити нікому шкоди. Думаю, так він захищається від усіх. І від нас у тому числі.

- Це схоже на параною.

- Я не лікар, щоб ставити діагнози. Колись ми мали серйозну розмову з Віктором. Повір, він лояльний до компанії. Настане день, коли тобі буде потрібна його допомога. Він не відмовить. І не попросить нічого на заміну. Лише, щоб ти не лізла йому в душу. Коли буде готовий, сам відкриється.

З того часу прийшло декілька років. Віктор так і не відкрився. Настя не знала про нього абсолютно нічого. Вона іноді робила спроби розговорити його, але Тост не йшов на контакт. Сія не дуже переймалась тим. Їм не дітей хрестити разом.

Звісно, її іноді дратувала повна відсутність уваги з його боку, але й з цього проблеми вона не робила. Уваги від чоловіків вистачало з головою.

***

Розібратись в управлінні краном виявилось важче ніж здавалось, але Віктор справився. За день до того, він випивав з одним з робітників і розпитав про всі деталі. Той і радий був поділитись — нікому крім Віктора це не було цікаво. Зранку Віктор переглянув відео на ютюбі й перечитав лекції для будівельників.

Оператор баштового крана не дарма рахується однією з найважчих професій. Достатньо однієї помилки й постраждають люди. Віктору до того не доводилось керувати таким. Ще й вночі. Але Віктор не дарма був одним з кращих викрадачів даних.

В кабіні було тісно. Збоку стояли два радіатори (цікаво, як їх сюди піднімали), на одній з двох табуреток стояли чашки та пачки з чаєм. Тост посвітив на панель керування. Звірився з інструкцією. Знайшов збоку перемикач подачі живлення. Клацнув. Тоді запустив кран.

Бельведерська вночі освітлювалась. Транспорт все ще їздив. Ніхто не подивиться вгору. Робота крану не викличе непотрібної уваги.

Скинув рюкзак. Дістав звідти планшет. Від андроїда в ньому лише корпус. Прикріпив на панель керування. Тоді дістав з рюкзака коптер. Невеликий, чорного кольору, але один з кращих, котрі можна купити легально. Підключив до планшета. Тепер Віктор міг бачити все, що потрапляло в камери коптера.

Вони витратились на кілька таких. Сія ледь не пищала від захоплення. Вона потім тиждень допаювала до них все, що могло покращити їх роботу. Змінила їм прошивку і дописала кілька функцій. Тепер коптера можна було підключити до будь-чого з дисплеєм. Тост запустив його. Скерував на край кранової стріли, щоб бачити в темряві хоч щось. Камери на коптері теж були не з дешевих, але попри ніч Віктор хоча б бачив, куди буде зараз його розвертати.

Розібрався з ручками. Одна відповідала за пересування самого крану. Ще одна за роботу стріли. Віктор на мить подумав за що відповідає третій перемикач. Обережно потягнув за нього. Карета, котра доставляла на піддоні цеглу для робітників, зі скрипом посунулась вперед. Четверта повинна була відповідати за висоту.

Віктор звірився з зображенням на планшеті. Потягнув за ручку. Стріла почала повільно повертатись.

Оператор крану попереджав, що сильний вітер може розвернути стрілу самотужки. Або поламати сам кран.

- Деяким кранам тридцять років, не менше, — говорив він. — В рік кілька таких ламаються, як пити дати. Сім'ї потім роками судяться з забудовниками. В кращому випадку ті просто відкупляться. В гіршому — ніякої справедливості не буде.

Падати вниз Віктор не хотів. Стріла розверталась далеко не плавно. Як би лаялись будівельники, якби це бачили...

Стріла дивилась на балкон одинадцятого поверху. Вузький і єдиний збоку фасаду. Ні вище, ні нижче балконів не було. Дивний хід, але в архітектурі він не дуже тямив.

Віктор вирівняв кран. На камерах ніби нікого не було, але перевіряти їх і лізти по стрілі він не міг.

В кабіні Тост переодягнувся. Осінні чоботи змінив на взуття скелелазів. Одягнув рукавиці. Закріпив на собі систему страхування. Гриб забув про економність і замовив хороше спорядження. Якщо все правда і замовники дотримають слова, Сплячі Собаки отримають дійсно великі гроші. Заради такого можна й ризикнути.

Виліз. Глянув вниз. Сорок метрів до асфальту. Жарт Геннадія взяти з собою парашут вже не був аж таким ідіотським. Ліз обережно. Тримався так міцно, як лише міг. Стріла іноді тремтіла від вітру. Тоді Віктор завмирав, припадаючи всім тілом до холодного металу. Але миналось і він рухався далі.

Доліз до коптера. Закріпився карабіном на краю, щоб випадково не зірватись і не полетіти вниз. Між ним і офіс центром було не більше шести метрів, але факт сорокаметрової висоти робив цю відстань до біса недосяжною.

Вставив у вуха навушник. Подзвонив Насті.