Будні Сплячих Собак

Вийти на балкон її допомогли самі. Двоє молодих спортивних хлопців вели її під руки.

Настя заклякла. Ідея сидіти в офісі наче секретарка, й нікуди не виходити вже не була такою аж поганою.

Цікаво, чи будуть її бити? Настю до того бив лише вітчим, коли вона опиралась. А потім била мама, бо, на її думку, Настя брехала. Ще був один колишній, дуже імпульсивний, але там Настя розбила йому ніс і він зник сам по собі.

Вона не вирветься. Ніхто не звертав на неї увагу.

Гриб з Лисицею, мабуть, вже тікають. Вона залишилась одна...

У відпочинковому комплексі балкон плавно переходив у тераси. Він йшов вздовж стін, огортаючи собою всю будівлю. Кілька людей курило, ігноруючи табличку: курити заборонено. Ще якась пара була в тіні. Цілувались так, ніби збирались зʼїсти одне одного. Їй було холодно, проте її конвоїрів то не хвилювало.

Потрібно тримати обличчя. До останнього. Не зважати на ту хвилю безсилля, котра охопила її. Наче вона знову в підлітковому віці.

Зараз вони повернуть за кут, спустяться по сходах і поведуть її до машини...

Тост влетів у першого коліном. Цілу трійцю повело вбік. Настя з іншим кіберкопом зашпортались і попадали. Тімʼя відчуло твердість дерева. В очах потемніло. На мить вона перестала чути. Лише далекий гомін, суміш гірської річки та свисту. Поліцейський біля неї піднявся і кудись побіг. Час і Насті підійматись...

Все ще було як в тумані. Ось один вже лежить. Настя дивиться на нього і не розуміє, чому він не підіймається. Поблизу падає ще одне тіло. Звук глухий, віддалений.

Над нею обличчя Віктора. Захеканий, червоний, він щось їй каже. Але слова все ніяк не пробиваються крізь барʼєр. Ніби між ними скляна стіна.

- Що ти тут робиш? — запитала.

Віктор дістав ліхтар, посвітив їй в очі.

- Ти чого? — спробувала відвернутись.

Тост всміхнувся. Потягнув її вверх.

- Треба тікати, — Настя нарешті почала чути звуки.

Озирнулась. Два копи під прикриттям непорушно розклалися на підлозі.

- Нам за це прилетить, — констатувала.

- Гриб чекає! — Віктор став поряд. — Внизу.

Сія згадала, як шукала його поглядом. Але ніде не змогла знайти.

- Він покинув мене!

Тост не відповів.

Подув холодний вітер, й аж тепер Сія зрозуміла, що її вивели без жодного теплого одягу.

В приміщенні зчинився галас. Здається, люди Тіні вирішили на додаток зловити більшу наживу. Тільки ось нажива була проти.

У Віктора подзвонив телефон. Гриб. Настя видерла у нього слухавку.

- Ви мене покинули!

- То Віктор таки знайшов тебе. Я на стоянці біля машини. Твої речі в багажнику.

- Як мило з вашого боку, — Настя не приховувала сарказму.

Голос Геннадія та присутність Віктора поруч потрохи повертали їй впевненість.

- Копи прийшли не по нас, тому маєте вікно. Більшість з них зайнято.

Потім Геннадій розповість, що вибору у нього не було, лише розповісти охороні тих бізнесменів про людей Бориса Стецюка. Звісно, не особисто. Він написав це від одного з гостей у вайбер чаті біфорʼю медікал. Недарма ж Настя підʼєднувала флешку до ноутбука регіонального менеджера ще у Львові в кавʼярні. Навіть цей дзвінок вони вели з клонованих сімкарток. Доки мобільний оператор це виявить...

Віктор тягнув її за руку. Взуття вона зняла, бігла босоніж. Холод на вулиці віддавав по ногах, проте Сія не звертала уваги.

- Ми їдемо по вас.

Тераса повернула за кут. Тост зупинився. Сія влетіла у нього грудьми.

- Далеко зібрались? — На них, мов та чорна хмара, сунувся Тінь.

- Вирішили прогулятись, — Настя не помітила, як Тост закрив її собою.

- Будемо думати, що вже нагулялись.

Віктор напружився. Настя бачила по ньому. Мабуть, ще памʼятав, як Тінь збив його машиною в Харкові.

- У нас немає часу на це, — прошепотіла.

Внизу чекав Гриб з Лисицею.

- Тікай звідси, — прошипів Тост.

І рушив вперед.

- Куди зібралась?! — Тінь не збирався їх пропускати.

Віктор все ще закривав її спиною. Зупинився. Поволі задкували назад.

- Пробіжишся через приміщення, — Тост кивнув у бік дверей.

- А ти?

- Одразу за тобою.

- Ніхто з вас нікуди не піде, — Тінь рушив на них.

- Біжи!

Віктор відкрив двері й силою штовхнув Сію в коридор.

Вона пробігла кілька кроків по деревʼяному паркету, перш ніж зупинитись. Тост зачинив за нею двері.

Одразу за тобою, ага. Брехло.

- Він справиться, — переконувала себе Настя. — Завжди справляється.

Тінь її лякав, тому ще раз спілкуватись з ним бажання не було. Сія побігла.

Червоне плаття порвалось вище колін, проте вона не звертала уваги. Усі мешканці готелю поспішали або в зал, де правоохоронні органи активно псували корпоратив, або з залу, щоб не потрапити під чиюсь гарячу руку. Ніхто не звертав на неї жодної уваги.

Ледь не пробігла сходи.

Не так давно вона ображалась на Геннадія, що він покинув її напризволяще. А тепер робить те саме.

Трималась рукою за поручні, щоб не впасти.

Не думати про Віктора!

Він справиться!