Будні Сплячих Собак

Гриб обережно відчинив двері. Вони знаходились в кінці коридору. Таки не помилився і працівники використовували запасний вихід, як місце для куріння. Вони навіть попільничку не додумались прибрати.

- Камери я вимкнула, — відзвітувала Настя. — Але далі допомогти не можу, бо тут у Віктора проблеми.

- Він справиться.

Хоча вірилось слабо. Тосту вже кілька разів не щастило. Раз йому перейшли дорогу кіберкопи в Харкові. Рік тому теж, до речі, в Івано-Франківську, його авто протаранив невідомий. Віктор довго лежав у лікарні, приймаючи слідчих в якості гостей. Дивно, але він не розповів нічого. Навіть Геннадію. І його небагатослівність була ні до чого. Віктор знав нападника, але не розповів. Значить готував помсту.

Прислухався. Софія вирішила не просто заговорити зуби охоронцям — вона влаштувала справжнє шоу. Гриб всміхнувся: охорона її запам'ятає.

Офіс бізнесмена замкнутий на електронний замок. Приклав до нього телефон. Кілька секунд і біла панель для карток засвітилась зеленим. Охоронці навіть не помітили цього, так задивились на Софію.

Набрав номер Макса.

- Як у вас там справи?

- Він сидить у ресторані. Розмовляє з помічником мера, — відповів Юра. — Зараз до них підійде начальник поліції.

Геннадій вставив флешку в макбук. Затиснув option. Запустив ноут. Для таких випадків у них були свої версії операційної системи для макбуків, Лінукса та для віндовса. Це дозволяло обійти захист користувача. Виглядатиме, ніби Гриб завантажився з іншого жорсткого диска. Не доведеться ламати пароль. На щастя додаткового шифрування даних (filevault2) бізнесмен не ставив. Ну й дурень.

- Звідки інформація? — запитав, чекаючи, доки система запуститься.

- Бачили, як він паркувався.

- На коптері є мікрофон. Можете підслухати розмову?

- На жаль. Вони можуть помітити. Один з охоронців нас ледь не спалив.

- Ну ні, то ні.

- Тату, — Макс взяв слухавку. — Тобі це для шантажу потрібне?

- Це для вашого захисту.

- Так я і повірив. В тебе як там?

Геннадій глянув на робочий стіл. Швидко зайшов у корінь файлової системи. Перетягнув документи собі на флешку. Вірус Снікерса зашифрує весь диск. Раптом там буде щось цікаве?

Софія між тим перейшла на крик. Вона звинувачувала Михайла Прокопіва у замовних нападах на активістів.

- Ми тут до чого?! — перейшов на крик один з охоронців. — Це що, ми вас били? Ми тут собі сидимо, працюємо.

Гриб всміхнувся. Софія йому подобалась. Був би він років на десять молодший...

Пересвідчився, що Снікерс не знайде того, що шукав Геннадій. Всі Логи, себто записи, що відбувалось, збережуться на лише на флешці.

Перезапустив комп. Зайшов у режим одного користувача. Швидко повводив потрібні команди. Зараз макбук буде думати, що його вмикають перший раз і запропонує створити нового користувача. На щастя цей продукт покійного Стіва Джобса був новинкою і працював дуже швидко. Ось

Геннадій створив свого користувача. Залогінився. Зайшов у налаштування. Один користувач адміністратор з легкістю може змінити пароль іншому. Що Гриб і зробив. Перелогінився в користувача Прокопіва.

- А тепер, почнімо.

Флешку зі своєю операційною він витягнув і замінив на іншу, з вірусом Снікерса. Написав йому з телефона.

- Я підключив флешку. Розпакував вірус.

- Супер! Зайди в термінал і повводь ці команди.

Список був невеликим. Виглядало так, ніби Снікерс планував поселитись в тому макбуці.

Вікно терміналу виглядало, як звичайне текстове. З тією різницею, що кожна введена туди команда могла виконувати певні дії.

- Я у його банківському рахунку. Виводжу гроші. Введи команду, щоб банківська система не відправила йому сповіщення.

- Введу. За двадцять відсотків.

- Що!? Ти в сосну ударився?

- Я в його комп'ютері, бачу сторінку його банківського рахунку.

- Ми так не домовлялись!

Снікерс щедро прикрасив повідомлення знаками оклику.

- Ми домовились, що я допоможу тобі потрапити всередину. За десять відсотків. Про допомогу вивести всі гроші мови не було. А ще я можу забути флешку з вірусом...

- Ах ти лайно! Десять!

- Вісімнадцять!

- П'ятнадцять!

- Згода.

Ввів команду. Натиснув "ентер". Швидкісний інтернет дозволяв переказувати кошти за одну мить.

- Тепер запускай криптовол.

Зараз вірус почне шифрувати всі дані на ноутбуці. Якби хто з компаній не хвалився, а захисту від такого не було. Дані будуть, а доступу до них не буде.

Як тільки макбук перезавантажиться, Прокопів спостерігатиме на чорний екран з маленьким віконечком для вводу паролю. А над вікном, чорним текстом писатиме щось на кшталт: заплатіть стільки то й стільки, щоб отримати ключ для розшифрування даних. Біда в тому, що незалежно заплатить Прокопів чи ні — ніякого ключа не буде. Хакер сам його не матиме.

Геннадій тихо вийшов з кабінету. Хотів непомітно вийти через запасний вихід, але зупинився.

- Ану руки геть! — кричала Софія. — Куди ви мене тягнете!?

- Рот закрий, шкура! — голос не належав охоронцю. — Зараз шеф приїде, тоді будеш відкривати.

Не пощастило. Геннадій поволі покрокував до виходу. Зате Макс буде в безпеці. Головне перебути десь добу...

Зупинився.

Софія запищала. Ляпас заткнув усі крики.

- Тобі сорок два роки, — нагадав собі Гриб. — Ну куди тобі?

Ноги його не слухали. Якась частина його боролась з собою. Переконувала піти геть. По голосах знайшов кабінет, куди її потягнули. Відкрив двері. Софія сиділа на стільці, а над нею височів здоровий лисий хлопець. Молодший, ширший за Геннадія в плечах і вищий. Шиї не було видно через здоровенні трапеції. У дівчини червона щока. Нижня губа тріснула. Її протест змінився на страх. Геннадій швидко роззирнувся в пошуках будь-чого, що може допомогти. Це був звичайний кабінет. Столи з перегородками, чорні стільці на коліщатах.

- Думаєш, зможете босу кров пити своїми акціями? — запитав здоровань у неї. — Що, вже не така смілива? Де твої спільники?

Софія мовчала. Він знову замахнувся...

Геннадій кашлянув. Рука застигла в повітрі. Лисий обернувся.

- А ти хто такий?

- Я від боса, — збрехав Геннадій. — Маю доставити її до нього.

- Дивно, мені він наказав її тримати тут.

- Я щойно з ним говорив, — Гриб простягнув телефон лисому. — Сказав, не хоче мастити стіни. На, сам запитаєш. Я його набираю. Вибачишся заодно, що відриваєш від справ.

- Вибачусь, — відповів той, простягнувши руку до телефона...

Все сталось швидко. Гриб в останню мить підкинув телефон вгору. Тоді швидко присів і ударив кулаком у пах. Лисий гучно видихнув і зігнувся. Гриб випрямився, обхопив того за голову і вдарив коліном в обличчя. Хрускіт. Лисий не впав, як того очікував Геннадій. Він лише присів на одне коліно.

Софія тихо не сиділа. Вона підвелась, схопила крісло. Замахнулась. Здавалось, всі на поверсі чули, як крісло гнеться об здорованя. Але того лише повело вперед. Гриб зустрів правим боковим. Точно в щелепу. Яким би він не був здоровим, а нервову систему ударами не натренуєш. Нерви в нижній щелепі йдуть напряму до мозку. Від точного удару мозок думає, що його вбивають і він таким чином захищається від смерті відключаючи свої функції та переводячи в автономний режим. Це й зветься нокаутом. Мозок рятується від смерті.

Лисий зробив крок вперед. Зловився за стіл, але не втримався і гупнувся на підлогу. Гриб присів біля нього, обережно перевірив пульс. Дихає. Глянув на Софію. Вона, здавалось, ще не усвідомила що сталось.

- Ти ціла?

- В порядку.

Софія приклала пальці до розбитої губи. Витерла кров пальцями, піднесла до очей.

- Ось, тримай, — Гриб підняв з одного зі столів серветки. — В тебе кров.

- Я думала, що ти мене кинеш, — Софія приклала серветку до розбитої губи.

Знала б вона. Врешті решт, про які стосунки з сином можна було б говорити? Підняв свій телефон з землі. Дисплей подряпався, але нічого критичного.

- Двоє заходять — двоє виходять, — всміхнувся Гриб. — Ти йти можеш?

Софія поглянула на непритомного бугая.

- Він мене не бив по ногах. Лише в обличчя.

Страх відступив. Вона знову взяла себе в руки. Обережно. Переступила здорованя. Пішла до одного зі столів..

- В тебе забирали, якісь речі?

Замість відповіді, Софія підняла сумку зі столу. Відкрила, перевірила її вміст. Кивнула Геннадію. Можна йти.