Будні Сплячих Собак

- Ти завжди так рано встаєш?

Максим Петрович, лисий чоловік з густою сивою бородою сидів біля вогню. Йому було за шістдесят. Худий, низький з впалими блакитними очима та обвітреною шкірою.

Чомусь він вписувався в місцевість Карпат і жодному іншому місцю так би не пасувала його присутність.

Віктор дійшов якраз вчасно, щоб вода в казанку закипіла.

Сьогодні в горах було неприємно. Пронизливий вітер шарпав намет. Туристичне містечко було майже безлюдним. На полонині стояло лише кілька наметів. Хоча офіційно ніякого містечка тут бути не мало б.

Скоро тут не буде як залишитись з наметом. Зате зʼявиться ще один готель. Краєвид Карпат мав усі шанси змінитись ще якоюсь спорудою з максимальним комфортом і максимально неприємними цінами. І максимально недолугим зовнішнім виглядом. Люди люблять дорого багато. Але це буде не сьогодні.

Не спав лише Петрович. Але за ці кілька днів Тост вже звик до нього.

- Не спалось, — відповів Віктор.

Дрон сьогодні не підіймав через вітер. Довелось спостерігати в бінокль.

Підготовка до святкування корпоративу йшла повним ходом. Ще зранку приїхали експедитори з продуктами та алкоголем. Єдине, що не сподобалось Віктору — спеціалісти з кібербезпеки. На яку суму вони розраховують, що привезли стільки охорони?

Петрович одягнув рукавицю і зняв казанок. У дві чашки засипав якихось трав. Залив водою. Простягнув Віктору.

- Зігрійся, юначе.

Віктор не заперечував. Тихо подякував. Обхопив горня двома руками. Тепло приємно розтеклось по долонях.

- Як сьогодні успіхи? — запитав старий.

Тост сьорбнув гарячого чаю.

- Паскудно.

Петрович не ставив запитань. Старий дивився на вогонь. Дістав старий портсигар. Повільно, хоча швидше розмірено вклав дзиґар в зуби. Вийняв з вогнища гілку. Від неї прикурив.

- Вже знаєш, як швидше спуститись?

Віктор якраз збирався зробити ще ковток, але відклав горня.

Максим Петрович випустив дим і поглянув на нього.

- Це не моя справа і зайвого мені знати не потрібно. Але ти мені подобаєшся, юначе. Не пʼєш, не поводишся по хамськи. Що б ти там не виглядав унизу, все буде впиратись в, на перший погляд, дрібниці.

- А може я просто фотограф?

- А я балерина, — старий по батьківському посміхнувся. — Кажу, не моя справа. Ти не схожий на злодія чи бандита. Хоча, це якщо порівнювати з вчорашньою групою молодиків, проводив їм вчора екскурсію. Але за туриста чи грибника теж не зійдеш. Не сперечайся. Я хочу допомогти.

- Навіщо?

Віктор насторожився при згадці про групу молодих людей. Але знаку не подав.

- Це гори, — Петрович глянув кудись вдалечінь. — В горах заведено допомагати.

Він простягнув руку. Тост зрозумів без слів. Дістав з рюкзака карту, передав йому.

- Ось тут, — Максим Петрович тицьнув пальцем на карту. — Є хороше місце аби... Як би то сказати?

- Відпочити? — Віктор дав йому ручку, аби відмітити.

- Так! Відпочити, так би мовити, від цивілізації. Звʼязок не ловить, в жодні кадастри та реєстри будинок не внесений. Туристи не ходять, бо туристичних маршрутів там немає.

- Є, як туди підʼїхати?

- Є, як туди підійти ногами. Машину прийдеться ховати.

Віктор кивнув. Піднявся. Роззирнувся довкола. Жодної душі, крім них двох.

- А куди саме йшла та група туристів?

***

До Буковелю доїхали загальним автобусом.

- Треба для конспірації, — терпеливо пояснив Геннадій. — Ви ж як гості їдете.

- А ви не хочете з нами, автобусом? — вʼїдливо запитала Сія.

- Ні, я приїду раніше і чекатиму вас на місці.

Лисиця вирішила не домовлятись. Тож кілька годин вони тряслись в транзитному автобусі, який варто було списати років десять тому, але власник вирішив його просто вимити та вичистити, то й зійде.

Компанія Сії відверто не подобалась. Чоловіки й жінки, різного віку й, на перший погляд, різного соціального статусу. Але раз вони всі тут, значить мріють про прибуток. Їхні супутники радо долучились до обговорення сірого Ауді діамантового менеджера з Житомира. Такі компанії це любили: аметисти, рубіни, діаманти.

Це додавало керівництву ваги в очах команд. Типу, мало мотивувати продавати більше, щоб одного разу теж отримати приставку якогось коштовного каменю. І залізти у це з головою, без нормальної можливості повернутись назад...

- І щоб очі мені не закочували! — попередив Гриб. — І без своїх жартів! Обоє!

Хоча це більше стосувалось Насті. Лисиця чудово вписувалась в усю цю когорту. Чи то вона лицемірила, чи її дійсно цікавили оті дурнуваті історії. Вона вдавала захоплення, коли інші пасажири захоплено говорили про ведучих на майбутній вечірці. Ще зранку Сія готувалась викликати фурор своїм виглядом. Сидячи в автобусі, вона думала, що не так і погано бути на місці Віктора. Сидить собі в горах, дивиться на те все.

- Це просто ранок, — прошепотіла сама до себе.

Врешті решт, відпустки у неї не будо давно. Постійно щось траплялось, нові замовники, нові хакерські атаки. Настю, сталась срака, Настя допомагай.

А так, вони проведуть вихідні. Якщо пощастить, то цілком спокійні. Заберуть кошти, а поки ті ламатимуть голови, плаватимуть в закритому басейні. То ж не можна втікати після крадіжки. На них впадуть підозри. Ще й мають супутників...

Настя в цей момент поглянула на Лисицю. Тоді на двох молодиків, котрі привели їх. Чоловіки вже, мабуть, поділили хто за ким буде пускати слину. Настя чітко вирішила, що тим і обмежиться.

Останній її коханець залишився в Івано-Франківську. Вікторія їх познайомила. Масажист, одноліток, високий. Сія заблокувала його номер. Не потрібні їй недолугі вибачення. Звісно-звісно, раніше такого не траплялось.

Львівському студенту, майбутньому психологу вона не дзвонила. І він не дзвонив. Могла б й образитись, але чомусь було тільки легше.

- Ми потім можемо продовжити у нас, — донеслось до неї. — Або у вас.

То обидва тих супутників вже кружляли воронами навколо Ілони.

- Настя, ти як думаєш? — Лисиця повернулась до неї.

- У вас буде настрій святкувати, якщо когось з вас не підвищать?

Вони переглянулись. Ніби вже все вирішено, але завжди є оця доля остраху, що щось піде не так.

- Ми закрили всі показники, — відповів той, котрий регіональний директор. — Компанія дбає про нас в тому числі.

Сія стрималась, аби не бовкнути, щось дурнувате. Встигне ще. Треба потерпіти до вечірки.

На готель біфорʼю медікал не скупились. Шестиповерховий будинок з видом на гори. На кожному поверсі загальні балкони, вздовж стін.

Їхній автобус приєднався до ще двох подібних. Компанія вирішила звезти працівників з усієї країни. Парад жадібних дурників, любителів казок про пасивні доходи ось-ось мав відкритись.