Будні Сплячих Собак

Геннадій побачив знак Одеса. Автомобіль домчав його з Києва за кілька годин. Пощастило, що він був у столиці у справах, а не у Львові чи десь на західній частині країни.

- Привіт, Максе! — зрадів Геннадій, отримавши дзвінок від сина.

Вони дуже довго не розмовляли. Максим пішов характером у матір. Весь правильний, принциповий, чесний. Він не розумів, як можна було робити те, що робив Геннадій. А тут передзвонив сам...

- Я в СІЗО. Мені дозволили дзвінок...

За п'ять хвилин Гриб підняв усі знайомства, які лише мав. Як виявилось, охочих підняти слухавку було не багато.

- Тебе били?

- В СІЗО ні. На мітингу. Я в порядку.

- Мама знає?

- Ні.

Він в останню мить встиг загальмувати перед світлофором. На нього ніхто не звернув увагу. В Одесі їздити за правилами водії не любили. Треба летіти, а якщо немає копів, то виїжджай на тротуар там де є трамвайні колії й давай по них. Геннадій за роки відсутності в Одесі відвик від такого. Всюди, крім Львова на заході країни водії їздили за правилами. Не всі, але точно не так масово, як в Одесі.

Знову прокрутив у пам'яті розмову з сином.

- Я заберу тебе звідти. Не роби дурниць, нічого не кажи та не став ніде підписи, навіть, якщо будуть погрожувати. Прізвища тих, хто погрожує запам'ятай! Ти все почув?

- Так.

- Тоді протримайся кілька годин, я їду по тебе!

***

Більшість It компаній мали великі офіси в Києві чи Львові. У Івано-Франківську офіси цих самих компаній відкривались менші. Часто в центрі міста або біля центру. Рідше у великих спальних районах. Все впиралось у бюджет на оренду.

Компанія Datasupport була середньої руки. Переважно розробляли програмне забезпечення, котре надавало даним додатковий протокол безпеки, завдяки шифруванню. Тобто дані можна було викрасти, але скористатись ними без спеціальних ключів було неможливо. Ніби не новинка на ринку, але вже зарекомендувала себе, зіпсувавши нерви кільком хакерським командам по всьому світу.

У Львові штат досягав трьох тисяч осіб. Ще сто було десь в штатах, задля бесід з клієнтами. Тисяча була в Дніпрі. У Франківську були лише нещасні п'ятдесят працівників. З них безпосередньо в офісі працювали тридцять. Решта перейшли на роботу з дому через постійні спалахи епідемії.

Попередня команда хакерів, згідно зі словами замовника, зазнала поразки й сервер з потрібними даними перевели в офлайн. Тобто доступ до нього був лише з внутрішньої локальної мережі та лише для тих, хто напряму працював з кодом. Значить було потрібно ламати конкретний комп'ютер. І потрібно було знати, хто конкретно мав доступ.

Логіка підказувала, що дані з сервера в Івано-Франківську в якийсь момент мігрують на інший, в іншу локацію і теж переведуть офлайн. Діяти потрібно швидко.

Дуже незвично для компанії робити такі міри безпеки, але сумніви Геннадій залишив при собі. Замовник платив щедро. Був ще спосіб проникнути в сам офіс і хакнути прямо звідти. Більш звична для робота для Віктора.

План проникнення під виглядом працівника відпадав. Вони з високою долею вірогідності знали одне одного в обличчя. Віктора, в кращому випадку, просто вичислять по камерах заднім числом. В гіршому, проблеми виникнуть ще з охоронцем. Його Тост покладе, але що робити зі співробітниками, котрі там будуть чи з охоронною компанією, котра прибуде на місце подій?

Гриб мав придумувати план, але він раптово помчав у Одесу з Києва.

- Давай сам, Вікторе! — видав телефоном. — У нас два дні! Ти щось вигадаєш...

***

Камери Одеського СІЗО були переповнені. Везли прямо з мітингу. Його сина привезли саме сюди. Щось підказувало, що в одеському райвідділку теж немає місця.

Такі були реалії двадцять першого століття. Ти відстоюєш свою громадянську позицію — тебе б'ють, пакують і везуть у відділок. А якщо не пощастить, то й у СІЗО. Історія в ізолятора була похмура. Там часто з ув'язненими траплялись випадки побиття, а то й смертей, котрі завжди видавали за самогубства.

Камери спостереження в той день перестануть працювати. Якщо його сина побили, Гриб потім повернеться сюди з emp пристроєм і тут згорить уся техніка. Особисті сторінки співробітників будуть зламані, а дані передані журналістам. У голові Геннадія вже був план помсти.

- Охолонь, — сказав сам собі. — Це державна структура. Переборщиш і по тебе прийде Cert.ua.

До сина його пустили без проблем. Все ж старі зв'язки допомогли. Під самим СІЗО теж збирались люди. Родичі побитих демонстрантів.

Максу сильно дісталось. На пів обличчя великий синець. Губа розбита. Одяг подертий і брудний. Геннадій стиснув щелепи та скреготнув зубами. Жоден батько не хотів бачити сина побитим.

***

Офіс компанії Datasupport знаходився на одинадцятому поверсі великого офіс-центру. Збудований на вулиці Бельведерській, гігантський будинок виділявся серед інших. Стосовно законності забудови були питання, але Віктор був далеким від архітектури, тож не особливо переймався. Будинок височів серед маленьких австрійських забудов з одного боку і більших забудов з іншого боку дороги. Допоки штат працівників був малим, компанія винайняла лише поверх, хоча реальної необхідності в цьому не було. Зате його переобладнали під потреби айтішників. На виході з ліфта, котрих було аж два, чергувало два охоронці. З того, що знайшов Гриб, на них неодноразово були здійснені спроби хакерських атак, тож тепер вони ретельно дбали про свою безпеку. Жодна зі спроб не увінчалась успіхом.

Замовники пообіцяли щедру винагороду Сплячим Собакам. На стільки щедру, що в неї слабо вірилось. Віктор з Настею були проти, але жадність боса часто брала гору над здоровим глуздом та інстинктом самозбереження.

- Якщо все пройде успішно, — сказав він. — Ми не будемо мати потреби в грошах. Ми зможемо замовити будь-що для нас. Полетіти будь-куди. Ми зможемо навіть не працювати до кінця своїх днів!

- Не перебільшуйте, — не погодилась Настя. — Це не така велика сума, щоб аж прямо не працювати до кінця своїх днів.

- Мені це не подобається, — сказав Віктор.

- Ми робили подібні речі десятки разів! — наполягав Гриб. — Тим більше у мене вже є план...

Навпроти офіс центу будували дев'яти поверховий будинок. Встигли небагато, проте це теж мало що важило. В темряві не було видно, як по вантажному крану хтось підіймався. На крані світилась вивіска будівельної компанії, тож це теж відводило погляди від Віктора. Він міцно тримався, припадаючи до драбини від різких поривів вітру. Йому не вперше було працювати на висоті. Звісно, того, що нашвидкуруч придумав Геннадій, він ще не робив. Але сам погодився, сам взявся за реалізацію. Тож вибирати не доводилось. Він ліз обережно. Ноги переставляв тоді, коли руки міцно тримались. Він контролював дихання. Сили ще знадобляться.

***

Максим таки виріс за кілька років, що вони не бачились. Виглядав старше за свої шістнадцять. Худий, високий з брудним чорним волоссям. Вилиці випирали, бліді щоки. Очі горіли. Шістнадцять це той вік, коли хлопчик стає чоловіком. І Геннадій цей вік пропустив. Як і багато чого у житті своїх дітей.

- Ви хто? — запитав слідчий.

- Батько, — відповів Гриб. — Чому ви допитуєте неповнолітнього без батьків чи опікунів?

- Вийдіть, поки я не наказав вас вивести! — гримнув слідчий.

- Я забираю його! — Геннадій навіть голови не повернув.

Обійняв сина. Максим хоч і подзвонив, але приязніше ставитись не почав. Він легко відсторонився від батька. Геннадій підійшов до столу за яким сидів слідчий і поклав візитку.

- Пан Фелікс, наш сімейний юрист, буде дуже радий скористатись у суді тим, що ви чините тиск на неповнолітнього, не висунувши поки жодної підозри про вчинення злочину. Ви не ведете протоколу і не покликали жодного опікуна чи офіційного представника.

- Ви помиляєтесь, якщо думаєте, що вийдете звідси! — погрозливо сказав слідчий.

Він може хотів ще щось сказати, але його телефон завібрував. Гриб не бачив, але текст мав бути приблизно такий: "Коханий, мене зламали й погрожують виставити наші фото в інтернет". Ніби не страшно, але писала це не дружина, на котру цей слідчий міг записати автомобіль чи квартиру, щоб не було питань до декларації. За роки роботи Гриб знав, як працює система.

- Неприємне, мабуть, повідомлення? — вдавано ввічливо запитав Гриб.

Слідчий підняв голову. Він зібрався виплеснути на ньому свій гнів. Але вчасно згадав.

- Ага, той самий любитель шантажувати колег по роботі, — зневажливо скривився. — Старого пса новим фокусам не навчити, вірно?

- Ні, кілька нових у мене є, — Гриб проковтнув образу. — І вони не сподобаються нікому, хто стане в мене на дорозі. У нас одна хвилина, допоки все пересилається вашій дружині. Якщо ми звідси зараз не вийдемо, то вам не буде куди йти...