Розділ 29.

- На камерах нікого немає, — відповіла Настя.

- Ти відключила їх?

- Ні, я буду за тобою спостерігати.

Віка говорила у вітальні. Насті пощастило і їй (Віці) подзвонив один з потенційних прихильників. Віка звісно сказала, що то нічого серйозного, він старший і вони лише раз цілувались...

Настя вже й забула, коли пліткувала з кимось про таке. Робота в чоловічій команді їй подобалась, але з ними не дуже щось обговориш.

- Я не про це просив, — Тост вивів її з роздумів.

Якби не справа на котру їх вписав Гриб, він, мабуть, не проронив би ні слова.

- Ти мав це робити з Грибом, забув? Я свою роботу виконала, коли напаяла вам плат на коптери. Тож, раз ти звернувся до мене, значить і робитимеш, як я скажу. Записи я потім видалю, не переймайся. Охорона нічого не бачитиме. У них все без змін...

Вона спробувала перемкнутись між зображенням на камерах. Все вийшло. На щастя системи спостереження тепер були більш просунутими. Навіть вдома можна було поставити камери, доступ до котрих власник міг отримати з телефона, якщо мав доступ і завантажив спеціальну програму з плеймаркету чи еплстору. Вимагалось підключення до інтернету, як камер, так і телефону.

На відміну від фільмів та ігор вони не повертались. Просто невеличка півкуля встановлена в куті вгорі з великим кутом огляду.

Камери давно не були проблемою для сплячих собак. Записи могли потім стерти, або вивести камеру з ладу. І замаскувати це під обновлення для програмного забезпечення...

Деякі компанії наймали білих хакерів для тестування безпеки. І завжди вони проникали в системи. В офісі в Івано-Франківську, котрий винайняли Datasupport системи були далеко не найкращі. Ніхто не чекав, що передостанній поверх будуть займати не юристи, манікюрниці чи косметологи, а айтішники, котрі спеціалізуються на шифруванні даних та захисті систем від інтернет вимагачів.

Лізти в один з львівських чи київських офісів компанії — самогубство. Охорони там більше, системи складніші. Тут в них було найбільш вразливе місце. І то ненадовго. Настя уявлення не мала, як Гриб це дізнався, але скоро потрібні їм дані будуть оголошені й представлені на ринку.

Буквально питання кількох днів. Тож доводиться лізти сьогодні. Біда потрібних даних була в тому, що часто дані знаходились на внутрішньомережевих серверів. Доступ до них мало лише кілька людей.

Тобто, не можна ось так просто зламати компанію з будь-якої точки світу. Можна проникнути, обманом змусивши когось поставити собі на комп'ютер шкідливе програмне забезпечення. Але різні комп'ютери мають різний доступ до різних баз даних. Умовний рекрутер не матиме доступу до коду, який пише інженер архітектор. Айті компанії часто мали більше одного проєкту і різні команди уявлення не мали про щось інше ніж свій проєкт.

Про доступи до інших проєктів мови не йшло. От в сплячих собак був вибір. Лізти в найменш захищений офіс серед всіх інших, чи шукати хто конкретно веде проєкт і хто має доступи до потрібних даних.

Якби час не підтискав, вони може б і вибрали інший спосіб. Шукали б саме тих працівників, котрі розробляли потрібне їм програмне забезпечення. Намагались би спочатку зламати їхні комп'ютери. Можливо замаскували б хакерську атаку ddos атакою. Залучили б іншу команду чорних хакерів, менш досвідчену, для чорнової роботи. Але був ризик, що їх помітять.

А тут Віктор підключиться до сервера напряму й доступ буде вже в Насті. Небезпечно, але Гриб обіцяв їх озолотити, якщо все пройде тихо.

Настя по перемикалась між камерами. Знайшла Віктора. Зблизила зображення. Тоді знову віддалила. Зум в камерах працював так собі, Віктора не можливо було б впізнати. Настя насилу розгледіла темну пляму за вікном.

- І як ти провернеш оце? Просто цікаво.

- Ти не повіриш, якщо я скажу.

- Знаєш, що я помітила в тобі? — всміхнулась. — Чим більший ризик, тим ти більш балакучий. Це від нервів у тебе язик розв'язується.

Віктор не відповів. Настя не могла розгледіти, що він робить.

- Переключаюсь на коптер, бо нічого не бачу.

- Побажай мені успіхів!

Вона чи не вперше чула, щоб його голос був таким схвильованим.

Перемкнулась на дрон. Віктор поволі ліз геть до кабіни. Але цього разу він був тягнув за собою мотузку.

- Що ти робиш?

- Тарзанку.

Настя на мить зависла, згадуючи, що то таке. Пам'ятала, як вони перекидали через дерево мотузку і катались на ній з якоїсь висоти. Настя була найлегшою, тож їй завжди діставалась роль бути першою.

- Стій, ти що?!

Віктор стрибнув Настя ледь не подавилась вином. Вчасно забрала келих від клавіатури. Тост розчинився у темряві. Вона перемкнулась на керування коптером. Вона спеціально допаяла кілька плат, щоб у випадку чого взяти керування на себе. Віктор залишив переносний роутер в кабіні, до якого був підключений коптер. Працювало за принципом розумного дому. Що під'єднано до мережі, тим ти й керуєш звідки хочеш. Але з ноутбука керувати було дуже незручно.

- Віктор?! — крикнула в слухавку.

- Не волай, я не глухий, — пошепки відповів той.

- Де ти, я тебе не бачу!

- Поверни коптер туди, де я його залишив, то побачиш.

- Зараз.

Віктор закешував у пам'яті коптера місце посадки на краю стріли, то Настя туди його й відправила. Віктор підіймався по поруччях балкону. Ліз поволі, щоб не шуміти. Або просто беріг сили. Він заміряв відстань лазерною лінійкою і заміряв мотузки на таку відстань. Напряму дострибнути було неможливо, тож Тост вирішив згадати дитинство. Геннадій, мабуть, істерично реготав, коли Віктор поділився планом. Може дав ще метр про всяк. А тоді й, немов на гойдалці, долетів до крайнього поверху. Ото була б картина, якби хтось з мешканців квартир на кілька поверхів нижче виглянув би у вікно...

- Такого ще ніхто не робив! — видала Настя.

Вона чула, як гупає у неї серце. Чи то від хвилювання, чи то від захвату. Коли це скінчиться вона поїде стрибати з банджі. Або з парашутом.

Віктор тим часом обв'язав мотузку за поруччя. Притулився до стіни, переводячи дихання. Дістав пульт керування коптером.

- Ти як?

- Я вперше та востаннє провертаю такий фокус, — видав Віктор. — Наступного разу, хай Гриб робить це сам.

- Я передам йому. Він, до речі, дзвонив. Йому теж потрібна допомога. Ти знав, що він в Одесі?

- Так.

- І знаєш навіщо?

- Так.

- Чому я тоді одна, хто не знає?!

Мовчання. Настю це обурило, але то не на зараз. Хто б що не розповідав про емоційність жінок, але в потрібні моменти вони прекрасно давали їй раду.

Вона потім демонстративно ображатиметься на Геннадія. Може про людське око, ще й на Віктора, але його це не хвилюватиме. Проте зараз справа...

Віка зайшла на кухню. Настя миттю згорнула вигляд з камер.

- Вся в роботі, — Вікторія не питала. Констатувала факт.

- Та дедлайни, — збрехала Настя.

- Тобі хоч оплатять це?

- А куди вони дінуться.

- Я чула, ти говорила з кимось.

- Співробітник потребував моєї допомоги.

Віка всміхнулась. Дістала з шафи ще пляшку. Настя вирішила не чекати запитань і перейшла в наступ.

- А як ти поговорила зі своїм залицяльником?

- Так собі, — Віка розлила вино по келихах. — Він, бачте, не хоче поспішати. В мене двоє дітей, а він на десять років старший! Я не знаю, він думає, ніби я його в РАГС тягну? Настя, він так думає?! Що значить, я не хочу поспішати наші відносини?! Давай розмовляти через телефон і питати, як пройшов день? Мені не шістнадцять, щоб час тратити на такі дурниці!

Настя взяла її за руку та посадила поряд. Пригорнула до себе.

- Ти завелась через дурниці. Ви зустрінетесь і у вас все буде добре. Він побачить тебе при параді і втратить дар мови.

- Точно? — Віка поклала голову їй на плече.

- Точно.

- Настя, чому чоловіки такі дебіли!?

- На це запитання ні в кого немає відповіді.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.