Будні Сплячих Собак

Настя не звернула уваги, що їй хтось тримає волосся. Вона обхопила руками туалет. На очах сльози, в роті присмак гіркоти. Добре, хоч хлопці не залишили її саму...

- Ти ж ніби небагато випила, — голос належав Лисиці. — Не вагітна?

Настя почала кашляти. Яке їй діло?

- Вибач, це професійне, — сказала, коли Настя глянула на неї. — Я ж лікар як-не-як...

Настя підійшла до раковини. Вмила лице.

- Чому ти прийшла? Гриб попросив?

- Ні, я хвилювалась за тебе. І вирішила не заважати їм?

- Тобто?

- Прийшов клієнт. Якийсь актор, чи співак, не знаю.

Частково Настя навіть зраділа, що була зараз тут. Народний артист України, Ярослав Трембіцький, зірка вітчизняних мильних опер, любов молодих дуреп та й старих дуреп теж. Її ж він відверто бісив.

Гриб теж не був у захваті від нього, проте багатими клієнтами перебирати не любив. Однаково Насті з ним спілкуватись.

- Як я така піду? — глянула на себе в дзеркало.

Ілона підійшла до неї.

- Любонько, навіть така, ти затьмариш зорі. Де мої двадцять...

- Мені давно не двадцять, — Настя відчула, що зашарілась.

- Більше тобі не даси. В будь-якому випадку, побудемо тут. Хай Віктор розбирається.

- Віктор!? — перепитала Настя. — Не Геннадій?

***

Ярослав Трембіцький від коньяку не відмовився. Пив чистим, малими ковтками.

- Я більше люблю віскі, — говорив. — Один мій фанат з Шотландії передає мені пляшечку. Воно таке, знаєш, терпке й м'яке водночас. Аж тепло стає в легенях. Ти був у Шотландії?

- Ні.

- А я був. Раз на відпочинку. Іншого разу на зйомках. Прекрасна країна. І віскі прекрасний.

Віктор промовчав. Гриб пішов під уявною причиною. Настя в туалеті, їй точно не до того. Добре, хоч Лисиця пригляне за нею.

- Чим компанія може допомогти вам цього разу?

Віктор глянув на прайс-лист. Трембіцького Сплячі Собаки терпіти не могли, але розкидатись постійними клієнтами вони теж би не стали. Витряси з нього, скільки зможеш, — прошепотів тоді Гриб і поспішив на вихід.

- А де ваша прекрасна секретарка?

***

Настя з Ілоною підслуховували через двері.

- Секретарка?! — обурилась Настя. — Секретарка?! Холера, я зараз йому...

- Неодмінно, — Лисиця хоч і ніжно, проте твердо взяла її за лікоть. — Як тільки Віктор завершить перемовини...

***

Тост не відповів.

- Є один журналіст, — продовжив Ярослав. — У нього на мене компромат. Потрібно зробити так, щоб цього компромату не було. Добре, якби ще не було й журналіста...

- Ви знаєте нашу специфіку? — перепитав Віктор.

- Знаю-знаю, — Трембіцький одним духом допив коньяк. — Ви працюєте з даними. Але якби ви розширили спектр послуг...

Тост знову промовчав. Але актор вловив все, що Тост хотів передати мовчанням.

- Ну, хоча б попередити, щоб дав мені спокій!

- Що за компромат?

- Ваша секретарка не ставила таких запитань, — Ярослав підозріло глянув на нього.

- Ви прийшли позапланово, — нагадав Віктор.

- Звісно, я це розумію, — Ярослав засовався у кріслі. — Тоді так, вибору в мене немає... Там мій виступ.

- Виступ?

- Так, виступ. Чи ти думав, що подружня зрада?

Віктор не відповів. Знайшов поглядом відповідну ціну. Ввімкнув калькулятор. Потрібно буде не лише хакнути комп'ютер журналіста, а й забрати носії, якщо такі є.

- Якби це була якась чергова зрада, я б навіть пальцем не поворухнув. Кожний таблоїд періодично випускає статті, присвячені моїм походенькам. Мушу сказати, половина з них неправда.

- А інша половина?

Ярослав посміхнувся одним кутиком губ.

- У журналіста є старе відео, де я колись виступав у окупованому Криму на вечірці в мера Сімферополя.

- Неприємно.

- Я поза політикою! — Ярослав підвищив голос. — Моя країна то сцена чи знімальний майданчик! Самі розбирайтесь...

***

- От виродок! — зашипіла Лисиця. — Прилетіло б тобі сто двадцяткою, то швидко б...

- Тихіше! — шикнула Сія.

- Часто ви працюєте з такими...

- Не дуже, — збрехала Сія.

Насправді такі ось персонажі траплялись їм частіше, ніж хотілось би. Чесні люди про них навіть не знали.

***

- Чотири тисячі доларів, — Віктор спокійно назвав суму.

- Скільки?! — Ярослав аж піднявся з крісла.

Актор почав міряти кроками кімнату.

Емоції на обличчі змінювались від обурення до відчаю й навпаки. Віктор відкинувся на спинку крісла.

- Як я дружині поясню такі витрати. Це ж здирництво! Подумає, що утримую якусь нову шльондру!

- Як варіант, — погодився Віктор.

- Давайте ви зробите все за тисячу!

- Вам сильно нашкодить той матеріал?

- Сам як думаєш?! — огризнувся Ярослав. — В нас тут інститути репутації запрацювали. Знаєш, що це таке?

Кивок. Трембіцький зупинив погляд на Вікторі. Сидить юнак, абсолютно невиразний. Представник сірої маси, котра готова носити Ярослава на руках. Ще й має наглість вимагати такі гроші...

- Якщо матеріал буде оприлюднений, мені кінець. Великі компанії розірвуть контракт. У мене тут роль в серіалі про добровольчі батальйони на носі. Показуватимуть одразу після випуску новин. Прайм-тайм.

- Мені дуже шкода, але ціни ви знаєте. Можете домовитись з журналістом...

- Ніколи! — закричав Ярослав. — Він потім ще й це згадає! Сам дам йому матеріал в руки!

Він сам, без дозволу налив собі коньяку і випив. Підійшов до вікна, дістав цигарки.

- Дружині я що скажу?!

- Правду.

- Правду?! Хоча...

Він ще раз глянув Віктору в очі. Той не відвів погляду. Ясно чому Гриб спихає на Настю цю частину роботи.

- Вона ж знає про той виступ. Звожу її на море, то й забуде. І дійсно, чому брехати моїй пташечці? Хай знає, що я зробив це заради свого майбутнього! Нашого майбутнього. Так, нашого. І не буде приплітати мені подарунки різним шльондрам. Так, твоя правда... забув, як тебе звати. Ти вже вибачай.

Тост знизав плечима.

- Давай за три.

- Чотири. Рівно.

- Я ж постійний клієнт. Секретарка ваша завжди мені знижку робила...

Швидше за все, вона спочатку накручувала ціну, а потім жестом доброї волі збивала її. Хоча до цього Трембіцький звертався переважно через дурниці. Зламати комп'ютер актора, котрий пробується на його роль і завадити підготовці до прослуховування. Або дістати компромат на режисера, котрий не хотів з ним співпрацювати. Ярослав попив багато крові українському кінематографу, але армія фанатів це перекривала.

- Чотири тисячі, — повторив Віктор. — Або можете сказати канал, на котрому це транслюватимуть...

- Чорти б тебе побрали! — гаркнув Трембіцький. — Але так, щоб цього матеріалу не було. Тисячу даю зараз, авансом. Решта три потім...

- У вас сім днів, щоб розрахуватись, — Віктор піднявся.

Пішов до дверей і відчинив їх. Ярослав отетерів від такої безтактності, але промовчав.

- А якщо не встигну?

- Три четвертих матеріалу повернуться назад.

Актор зблід.

- Можна наступного разу, мене прийматиме секретарка?

- Я передам.

Може Трембіцький хотів ще щось сказати, але Віктор зачинив двері перед його носом.