Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

Приємно сидіти біля каміна в зимову ніч і зачаровано дивитись на танець яскравих пелюсток полум'я. Особливо приємно коли поряд, на журнальному столику, стоїть маленький порцеляновий заварник із міцним чаєм та магічний самовар з окропом, а біля нього стоїть кошик з ароматними булочками. Подвійно приємно, коли за вікном свистить лихий вітер, якій розсипає дрібний бісер гострих сніжинок, і мороз на вікні малює химерні візерунки, а в руках у тебе томик грецької поезії, у класичному перекладі на барбуську мову.

Але я вже давно не читаю, просто дивлюся на вогонь, насолоджуюся домашнім затишком та спокоєм. Мої босі ноги пестить тепло, що йде від каміна і густа шкіра величезного магічного вовка, що лежить на підлозі перед моїм кріслом.

Раптом мої скроні кольнув легкий біль. Десь неподалік відбувся потужний викид темної магічної енергії. Десь у межах міста, навіть ще ближче, за кілька кварталів від мого дому. Найдивніше я вже колись стикався з цим явищем, хоча воно й було досить рідкісним. Багато людей за все своє життя жодного разу його ніколи не бачили.

Хтось закликав у наш світ демона. Насамперед я звернувся до свого мертвого серця, але воно, як завжди, промовчало. Схоже, що ця подія ніяк не пов'язана зі мною і не несе мені жодної загрози. Хм... Але, що ж тоді відбувається, мене почала розбирати легка цікавість.

- Поспішай, якщо хочеш це побачити, - несподівано промовило мертве серце.

Добре, не варто нехтувати таким рідкісним пророцтвом, вирішив я і швидко схопився з крісла. За кілька коротких миттєвостей я був уже на вулиці, одягнений в одну тонку сорочку і вузькі шаровари на східний манір. Взуття вирішив не одягати, щоб не витрачати дорогоцінний час.

Лютий вітер і сніг мене не хвилювали. Мене гріла магічна енергія. Закляття Золотого Перетворення конвертує мою рідну темну ману в енергію стихій із витратами шість до одного, а отримане тепло надійно захищає моє тіло від усякого переохолодження.

Крім цього я обернув себе Вуаллю Темряви, щоб стати непомітною тінню і не шокувати рідкісних перехожих своїм дивним виглядом. Активував закляття Ляльковик, застрибнув на найближчий дах і м'якими стрибками помчав у бік можливого призову демона.

Я вже здогадувався, де це сталося. Неподалік від мого будинку був давній покинутий пустир. Адміністрація міста виділила необхідні кошти, та на його місці зробили невеликий затишний парк. Посадили кущі та дерева, поставили лавочки, а також встановили пару магічних ліхтарів. Тільки городяни, як і раніше, уникали цієї місцини, і я точно знав відповідь на питання "чому".

Ще раніше, до пустиря, там був занедбаний старий цвинтар. І навіть зараз еманація смерті, яку виділяли старі людські кістки, трохи лякала людей, давлячи на їхню психіку. Темна мана викликала у них почуття страху, невпевненості та інший набір негативних емоцій. Тут я сховав один зі своїх некровиробів, який стабільно постачав мені темну енергію.

Перед парком, на даху останнього двоповерхового будинку, я причаївся, сховавшись за цегляним димарем. Сам парк був переді мною, як на долоні, і я чудово все бачив. У центрі і трохи осторонь знаходився відкритий темний портал, куди засмоктувалося повітря разом з дрібними сніжинками, що швидко кружляли навколо. Весь сніг у радіусі трьох метрів від порталу розтанув, і було видно чорну землю з пожухлою травою.

Сам демон стояв поруч із порталом спиною до мене. Він був набагато меншим від того, якого я зустрів під час своєї першої подорожі до Тімерії. Чудовисько було майже людського зросту. Потужні короткі роги були розгорнуті до внизу і прикривали голову демона з двох сторін не гірше за шолом з бічними пластинами. Гість з іншого світу був дуже кремезним, з короткими товстими ногами та довгими потужними руками, які діставали до самої землі.

Демон (посилання на ілюстрацію)

Позаду монстра стояв високий худий чоловік. Застосувавши магічний зір, я класифікував його як темного мага другого рангу, що знаходиться майже біля верхньої межі свого рівня. Ймовірно, це був демонолог, який закликав чудовисько до нашого світу. У правій руці людина тримала магічну зброю.

Навпроти демона та його господаря стояв ще один темний маг. Його силу я визначив приблизно на середину третього рангу. Він був повністю одягнений у темний шкіряний обладунок, і його обличчя закривала така ж шкіряна маска. Мабуть, це все з одного набору, вирішив я. Людина була озброєна дворучним мечем з довгим, тонким і злегка вигнутим лезом. Магічним зором було добре видно, що по краю леза йде в'язь темного закляття, наповненого маною смерті. Очевидно, що навіть незначний розтин, залишений таким мечем, буде смертельним для звичайної людини.

Маг у шкіряній броні швидко витягнув з-за пояса маленьку скляну колбу з якимсь препаратом і миттєво її випив. Зілля Спритності, я визначив професійним поглядом алхіміка другого рангу. Після цих дій людина в масці рвонула з чималою швидкістю до демонолога, намагаючись дугою обійти демона-захисника. Маг вистрілив Іскрою Темряви, змусивши свого супротивника зменшити швидкість і розсікти закляття магічним мечем. Іскра вибухнула і розлетілася на всі боки хмаркою темної енергії, але це не завдало видимої шкоди нападнику.

Проте час було втрачено. Демон наздогнав нападника. Темний убивця спритно ухилився від лапи чудовиська з гострими пазурами і кинув у голову монстра ще одну скляну колбу, яка розлетілася від удару на безліч дрібних уламків скла. Незрозуміла рідина забризкала ікласту морду рогатої тварюки. Монстр заплющив очі і люто загарчав від болю. Шкіра на його обличчі почала димитися і вкрилася пухирями від опіків. Найімовірніше, це був сильно пересолений розчин, до краю насичений маною світла.

Темний убивця вирішив закріпити свій успіх і полоснув мечем по сухожиллю під коліном демона. Але це стало фатальною помилкою. Лезо меча злегка розрізало товсту шкіру, але саме сухожилля залишилося цілим і неушкодженим. Несподівано демон махнув довгою лапою і збив нападника з ніг. З неочікуваною спритністю, для такої масивної істоти, монстр навалився на людину і почав її душити. Вбивця спробував проткнути чудовисько мечем, але той безсило ковзнув убік по міцній шкурі демона. Монстр напружив величезні м'язисті лапи і легко зламав людині шию.

В цей час господар демона напружено стежив за поєдинком, опустивши руку з магічною зброєю вниз. Раптово для всіх, у тому числі й для мене, з-за дерева вискочила ще одна людина. Вона була одягнена і озброєна так само як і перший нападник. Мабуть, у неї був амулет із закляттям Вуалі Темряви. Ось чому я не зміг виявити його Магічним Зором, коли оглядав парк. Другий убивця, скористався тим, що демон був зайнятий його колегою, миттєво розігнався і побіг на мага, високо здійнявши дворучний меч над головою.

Демонолог трохи розгубився від несподіванки, але швидко прийшов до тями і став нагнітати у свою магічну зброю темну енергію, одночасно цілячись у нападника. Йому буквально не вистачало однієї миті, щоб зробити постріл. Вбивця з піднятим мечем був уже поруч, готовий завдати смертельного удару.

Маг не встигав створити закляття, зате встигав я. Моя Міні Стріла Темряви вразила вбивцю. Його мертве тіло влетіло в демонолога і збило з ніг. Приголомшений маг тут же схопився і спантеличено заморгав очима, здивовано дивлячись на труп свого ворога. Нарешті він щось зрозумів, обернувся назад і зустрівся зі мною поглядом.

На той час я вже встиг зістрибнути з даху будинку, розвіяв Вуаль Темряви і стояв недалеко від мага. Коли наші очі зустрілися, я активував погляд Василіска і приспав демонолога. Демон негайно кинувся на допомогу своєму господареві. Він стрілою летів на мене, люто виблискуючи неушкодженими очима з вертикальними зіницями. Другою Міні Стрілою Темряви я вбив монстра, і його тіло зорало сніг, піднявши хмару снігових бризок.

Одночасно зі смертю демона закрився темний портал. Він погас як задуте полум'я свічки, залишивши по собі сильний запах сірки. Далі я неквапом подивився на поле бою, окинув поглядом знищених убивць, мертве чудовисько з іншого світу і сплячого темного мага. Було б непогано оглянути тіла нападників, вивчити їхню зброю та артефакти, але зараз мене більше цікавив демонолог.

- Айгоре, негайно йди сюди, - подумки покликав я свого названого брата, який відпочивав у комірчині на цокольному поверсі нашого будинку.

Я доручив Айгору позбутися тіла демона. Нехай мій брат утопить його в річці неподалік. Не хочу, щоб хтось вивчив тіло монстра і поставив собі питання, що за темне закляття легко вбило чудовисько, яке має гарний опір до магії смерті. Тіла вбивць вирішив не чіпати, менше буде там моїх слідів. Поки Айгор розбирався з мертвим демоном, я відніс непритомного мага до себе додому.

Була в мене стара незакінчена справа, яку я мав намір завершити сьогодні.