1
Темрява. Абсолютна, грузька пітьма, позбавлена навіть натяку на
світло. Де я? Пам'ять поверталася неохоче, розрізненими, болісними
фрагментами. Холодне лезо, що пробило груди. Тріумфуючий погляд генерала. А
потім — лише стрімке падіння в нескінченну, безмовну безодню.
Простір навколо не мав ані початку, ані кінця — лише
густа, відчутна порожнеча. Я стояв посеред цього ніщо, а навпроти мене завмерла
фігура. На перший погляд — людина, бездоганно складена, немов антична
статуя. Та варто було придивитися, як ілюзія розсипалася. Переді мною було щось
інше. Істота.
Худорляве, неприродних пропорцій тіло істоти відливало
обсидіановим блиском. По його поверхні, попри відсутність будь-якого
джерела світла, ковзали маслянисті, райдужні переливи, реагуючи на кожне
вимовлене слово.
— Отже, нарешті ти помер. А чи ні? — голос сутності
пролунав несподівано буденно. — Гаразд, байдуже. Облишмо філософію. Часу в
мене, а точніше в тебе, мізерно мало. Мене звати Аїд. І я хочу запропонувати тобі
угоду.
— Стривай... — слова давалися на силу, немов я відвик від
власного голосу. — Аїд? Припустімо, я тобі вірю. Але я мертвий. Яка тепер
може бути угода?
Райдужні відблиски на обсидіановій шкірі спалахнули яскравіше.
— Бачу, ти не позбавлений глузду і віддаєш перевагу одразу
переходити до суті, — Аїд ледь схилив голову. — Якщо казати гранично просто:
мені нестерпно нудно. Розумієш, століттями існувати в абсолютній сліпоті
після вигнання з божественного престолу — це витончена форма тортур. Мало
того, що мене викинули за борт світобудови, немов шолудивого пса, так ще й
позбавили права втручатися в долі смертних. Ба більше, навіть просте спостереження
за звичною реальністю тепер поза моєю владою. Але я крихта за крихтою
збирав залишки колишньої могутності. І все заради однієї мети: жбурнути
кого-небудь у зовсім інший світ, аби з цієї безодні впиватися видовищем його
жахливих страждань.
— Припустімо, — я постарався вкласти в голос усю
розсудливість, на яку був здатний. — Але в чому мій інтерес? Я мертвий. Мій
шлях воїна завершений, і я готовий піти до полеглих соратників. Який мені зиск від
твого «іншого світу»? Що мені там робити? І, якщо вже на те пішло, чи отримаю я
якусь силу натомість? На кшталт того меча, яким володів генерал, що вбив мене...
Ідеальна зброя, що викликала бурю одним лише дзвоном витягнутого з піхов
леза! Кхм... — я осікся, зрозумівши, що захопився. — Одне слово, я відійшов від теми.
Простір навколо здригнувся від низького, вібруючого
рику. У темряві, там, де в сутності мали знаходитися очі, спалахнули дві
їдко-яскраві багряні щілини, що випромінювали первородну лють.
— Люди... — голос Аїда став глибшим, дряпаючи простір. —
Яка нездоланна жадібність. Ні! Ніякого меча ти не отримаєш. Моїх сил заледве
вистачить на сам перехід. Однак... я можу обіцяти своє заступництво у хвилини
абсолютного відчаю. Все, час вичерпується. Тобі час!
Фігура полеглого бога почала стоншуватися, розпадаючись на
мерехтливі фрактали, а навколишня грузька порожнеча раптом прийшла в рух, з
оглушливим скреготом змикаючись просто на мене.
«Хай би чорт узяв цих владик світобудови...» — тільки й устиг
подумати я, перш ніж темрява розчавила мою свідомість.
_______________________________________________________________________
Від автора: Пропоную переглянути мій другий твір "Деліріум". Вичаюсь за цю вставку :)
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!