24. Розробка та імплементація правил користування психе належить до компетенцій ДУХ
“- Бачив я твою дівчинку. пробивне маля, мені такі потрібні.
- Ти збожеволів?
- Анкетка в неї, щоправда, така собі. Норовлива. За холодну воду вдома не бралася, правду кажу? Або ж брехлива, як усі Згуки.
- Я тебе випатраю голими руками!
- Спокійно. Не взяв, звісно. Може ще оговтається. Додому повернеться. Вони тут зазвичай так: женихів обирають.»
Назовні збирається натовп. Дехто так і не дійшов - і їх шукають за маячками в імплантах. Шістка каже, що я теж такий маю: вона й гірше скаже, аби тільки мене позлити. На вулиці холоднішає, та я сиджу в широкій футболці й розглядаю забинтовану руку: подумаєш, трапляється.
“Соломея шоста” - принаймні не Озара Згук. Тарабанимося бусом до управління. Частину викидають в госпіталь, Шістка з ними. Я ж доїжджаю до кінця, а тоді йду в загадкову кімнату, де вирішиться доля. Єрмак, Михайло і Роса - ось хто визначить моє життя. Пробирає на сміх: так упир схожий на батька. Хрещений робить вигляд, що мене не впізнає: в нашій родині це добра традиція. Він обирає найкращих на підготовку до спецпризначення. Перший хлопець виглядає таким агресивним, що він би певно повбивав нас усіх, якби обрали не його.
Залишилося четверо, проте тут нас троє. Мені байдуже, бо доля однаково вирішена. Я запізнилась. Роса схожа на мою матір: накидка з лисячого хвоста дратує мене найдужче. Вона цокає підборами, походжаючи між нами, а я не знаю чи маю їй сподобатися. Здається, брат до неї розподілявся. Шістка права: краще б я підготувалася. Роса - це псевдонім чи справжнє ім’я?
Виходить щось типу по силі, по розуму і…
- Пані Соломеє, чи ви спрацювалися з Шісткою?
Дивлюся на діда, що найменше привертає уваги. Михайло - так, Шістка казала про нього - це варіант. Старий, але голос приємний і борода стильно підстрижена.
- До тебе звернулися. - Роса зупиняється переді мною на відстані, що я більше нікого не можу помітити. - У тебе нерви руки пов’язані зі слухом?
- Пробач-те. Я втомилась. - кров приливає до обличчя, та це не зле: я досі червона. - Так, пане Михайле. Шістка мене влаштовує.
- А те що сталося сьогодні? Що скажеш?
- Варто попереджати про квест, щонайменше робити техніку безпеки.
- Ні, як ти сьогодні з Шісткою? Досі влаштовує?
- Ми не бачилися з моменту сніданку. - скільки вони знають? Чому я брешу? Списання при самозахисті злочином не вважається.
Михайло киває. Більше до решти засновників, ніж мені. Чи маю я ще щось сказати? Хтось би на моєму місці просився залишитися, отримати другий шанс, та Згуки не випрошують. В разі чого звернуся до брата. Втомилась стояти. Руки тремтять - ховаю за спину. Вдих-видих. Треба поїсти. Я б не відмовилася від СПА, щонайменше масажу. Чи можу я зірватися в салон? Ні, не можу.
- Ви мене почули? - знову Михайло. Усі дивляться. Чому?
- Так. - що збіса я мала почути?
- Запам’ятайте: післязавтра о сьомій нагорі.
- Дякую.
Засновники перезираються. Новаки шкіряться. Мої відповіді смішні? Недоречні?
Нас відпускають відіспатися. Якщо це й кінець, то в мене на нього не вистачає ні думок, ні реакцій. Ще один пробіл і я вже завалююсь на ліжко. Вдих-видих-провалля.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!