Збирачі хаосу

«- Її знов бачили з тим Нестямовим хлопчаком. – жінка переслала статтю. – Поглянь, посеред перестрілки. Він її в могилу зведе.

- Вони не разом. Озі мені б сказала. – Гремислав Лев зітхнув й приклав телефон до іншого вуха.

- Ця робота зведе її в могилу. До ДУХ вона з вас трьох хвилювала мене найменше. Їй не личить. Так не можна.

- Ну, мам, вона щаслива.»

Полоз жодного разу не озирнувся на годинник. Моя б ввічливість випарувалась ще годину тому.

- Якщо ти.. Хай там що, ти досі можеш відмовитися. - Полоз відставив чашку - за рахунком вже другу - й заточився скронею до стіни. – Не приховуватиму: ти мені потрібна і мотиви дуже корисливі. Я відсторонив тебе саме заради цього, але вибір за тобою.

- Багато чоловіків мило ставилися до мене, бажаючи розірвати сукню чи звернути шию. Я витримаю. - зітхаю й ще раз зиркаю на час. Можливо, це я маю сказати, що вже пора чи звернутися клубком на підлозі й перепросити?

- Я вже казав про свою здібність забувати?

Який хитрий. Сміх відлунюється кімнатою. Ми обговорили «Корабель», Нестяму, Хріна, наступні кроки Михайла – а вони мізерні, й вперлися в особисте. Знов. Чи могла б я розповісти? В рамках експерименту було б цікаво. Чого втрачати?

- Що б ти зробив, якби твою дівчину примусили скоїти щось неприємне для неї? Скажімо, сексуальне. - не надто абстрактно вийшло, але на годиннику третя сорок, якщо я ще можу ясно бачити. Очі болять від лінз.

- Я б.. ох, так багато невідомих. - відповідь очевидна. Хіба я сподівалася на інше? - Я б дізнався імена і вони б швидко перестали становити загрозу.

- Гм, а що як це твої друзі? Хіба не шкода?

- Немає в мене таких друзів: свої так не вчиняють. - Полоз все більше розпалюється. Мені хочеться поглянути, що буде далі, але це не чесно: він не був моїм хлопцем і він нічого не робив.

- Заради справедливості, дівчина наривалась. Кокетувала, сексуально вдягалась. Хтось би сказав: заохочу..

- Хрінь собача. Заради справедливості, покарання за примус - позбавлення психе. - Полоз серйозно дивиться на мене. Ні, не розлючений. Впевнений і готовий до дій. - Я маю контакти хірургів, можу від себе автограф поставити. Якщо я дам блокнот і ручку, запишеш імена?

Кліп-кліп. Кліп.. Ніколи досі я не відчувала достатнього потягу, щоб запропонувати себе. Нетривке відчуття, що має свідчити лиш про те, що Полоз так само має зв’язки з кримінальним світом. Воно й не дивно: стільки часу провести з Нестямою!

- Знаєш, нічого не треба робити. - на очі навертаються сльози і я відчуваю гостру потребу бути вдома. Мені не личить уразливість. - Твої слова роблять різницю з тим, що мені відомо. Де ти був, коли я стояла на порозі управління й ненавиділа весь світ?

- Одне з двох: підтирав за Харитоном або намагався склеїти шлюб. Імовірніше перше.

- Ох.. - це момент, коли потрібно помовчати й втупити очі в підлогу, а після повернутися на берег: чи буде завтра хурделиця, що там у Нестями, на якому рівні на симуляторі. Люблю тонути, чорт забирай. - То твоя дружина пішла через проблеми з пам’яттю..

- Не лише. - Полоз всміхається, ніби це не я маю вибачатися. - Не зовсім. Робота займала весь мій час, особливо коли почалися дрібні доручення Харитона. Я міг не бути вдома тижнями. Ну, ми обоє духи, тож я гадав, що Наста зрозуміє, а виявилося, що це я просто шукав відмовок, аби не напружуватися.

- Бувають стосунки, в яких ти хочеш просто перебути. Закінчується період - і ви мусите розійтися.

Я зависаю, дивлячись на підлогу між нами. Раптом усе, що сталося між мною і Лавром відчувається закономірним. Ми не мали шансу, бо ніхто свідомо не хотів це продовжувати. Ми відбували термін в академії, а далі мусили відшукати привід розбігтися. Моторошно уявити, що все, що сталося, було долею, але про дещо я таки здогадувалася.

- Якби розуміти це в моменті. - Полоз хитає головою. - Для нас історія скінчилася, коли я не зміг впізнати її обличчя. Ні її, ні будь-чийого іншого. Взагалі було страшно. Я знайомився з Харитоном, іншими духами, тобою, хоча ми й не зналися, як ти запевняєш. Майже переконав себе, що все можна почати наново, а тут знов ти з підозрами. І все повторюється по колу.

- Що ти маєш на увазі? Ти вже намагався викрити продаж зброї? - спина виструнчується і я подаюсь вперед. Скажи “так”, скажи “так”!

- Я хотів виправити світ, а тоді зрозумів, що може він не вартує виправлення. Усе повторюється, ніби хвилі. Чи чула ти, що раніше здібності до психе також виявляли. Скажімо, років п’ятсот тому чи ще раніше. В різних куточках світу, без будь-якої послідовності. З часом вони зникали і люди вже не мали проблеми з цим.

- Тож є спосіб прискорити повернення людства, ну, в нормальне русло?

- Хочеш влаштувати полювання на відьом? - бісики в його очах втомлені й не хочуть підігрувати моїм.

- Ні, звісно, та саме психе породжує примус. Ми маємо з цим щось зробити.

- Люди будуть мучити одне одного з психе чи без. - Полоз хитає головою. Я вже думала про це і не маю що заперечити. Підтискаю губи, киваю. Полоз схиляється у мій бік і шепоче: - Зате завдяки технологіям і дрібці юристів ми зможемо зупинити Нестям і багатьох, хто їм підігрує в і поза ДУХ.

Киваю й всміхаюсь. Мовчанка. Додати нічого, але жага спровокувати Полоза досі не вщухла: треба побачити його в гніві на мене.

- І все ж психе розбещує. Я сама вдавалася до обкрадання, залякування й мало не вибила Шістку. - я звучу жалюгідно, тож маю додати словам ваги. - Одного разу в академії ми мали матч. Я мала поганий настрій і забрала психе людей п’яти чи десяти. Тоді на матч прийшли духи і я боялася, що крізь ваші окуляри я вся просвічую, мов веселка.

- Ну, тепер ти знаєш, що це не так працює. - бляха, який спокійний. Чому в нього різні мірила до моїх кривдників та до мене?

- О, а ще через високий рівень психе, я знала, що можу робити все. Я б не потрапила в халепу з примусом, якби не була такою самовпевненою. До того ж я прикрила дупи купі хлопців, що робили це з іншими дівчатами, бо..

Я це сказала. Виговорила усе. Тепер я маю самовдоволено посміхатися, а він кричати й виганяти мене зі свого дому, але мені геть не весело. Ком в горлі. Я от-от заплачу. Полоз дивиться на мене. Очі серйозні й.. сумні? Я не знаю. Так, він розчарований. Мусить бути розчарованим, а як інакше? Я потвора. Я зламала їм усім життя, потім сама наступила на їхні граблі, але цього трясця не досить.

- Сіль, ми б обоє програли в «я ніколи не». Не думаю, що це досі важливо.

Очі вологі. Я шмигаю носом, а потім ми тримаємося за руки. Можливо, сама хапаюся за його долоню. Ніякої іскри. Просто тепло, що розливається тілом і вивільняє тремтіння. Він водить великими пальцем кола по моїй шкірі. Я мала уроки втішанння від Шістки. Чи не вона ж навчила Полоза тому самому?

Нарешті мені спокійно. Зостається одне очевидно, про що я таки маю спитати:

- Чи можу я лишитися на ніч?