Збирачі хаосу

« - Я не хочу на випускний. Минулі роки з’являлися якісь козли й все закінчувалося насмішками, зіпсутим одягом чи навіть переломами. Цього разу буде страшніше. Якщо я поткнуся на випускний, Озара Згук знищить мене.

- Меланіє, вона ж не всесильна!

- Це стерво? Ще й як!»

Сонечко світить. Пташки співають. Я вже добу успішно ігнорую Лавра. Відколи примус на вечірці став суспільним надбанням і загув, як і футбольний матч, він не полишав спроб видзвонити мене. Упс, у лісі зв’язок не ловить, а на ніч я вимкнулась взагалі. Телефони такий непотріб, коли екран не світить.

Через Квітку долетіла звістка, що хлопці їдуть до міста й Лавр зайде за мною об одинадцятій. Відкриваю шафу. Фатинова спідниця вивалюється мені під ноги. Решта складено більш-менш охайно. Простору мало, але я вкотре не знаю, що вдягнути. Краще б Квітка повідомила в чому буде цей йолопень!

Лаврові подобається смарагдовий. Взагалі зелений – той огидний колір трави на полі, але я вдягну більш приємний відтінок. Білі спідничка з майкою і акцентний пуловер дорогоцінного кольору. Так добре. Пасує до моєї засмаглої шкіри. До речі про тонування – варто до випускного ще раз в солярій завітати! Добираю до костюму чоботи на платформі. Вже надто тепло, але я маю виглядати гармонійно. Об одинадцятій двадцять сідаю фарбуватися. Трясця, він ще й запізнюється на своє запрошення!

Тук. Квітка стукає тричі, тож сідаю рівніше й кажу:

- Ідіть геть, я не замовляла підлабузників на вечір.

- Гей, це ж я. – Лавр протискається в двері й прямує до мене. – Привіт, сонцю.

В останній момент відводжу вуста й дофарбовую бургунді. Помада матова, та від неї моє обличчя осяває. У дзеркалі помічаю невдоволений писок Лавра. Що, щока не м’якша за вуста?

- То поїдемо кататися, чи як?

- Гадаю, після всього, що я зробила вчора, мені мають пообіцяти набагато більше. – кліпаю очима, дивлячись знизу вгору.

«Так, татку?» - промовляю вустами, тоді встаючи зачіпаю його сумочкою. Сопить і йде слідом. Лавр керований, коли сам не лютує. Я маю ще трохи його підігріти, а, як отримаю бажане, послаблю затиснуті яйця.

- Привіт, Квітко. – відколи це Лавр заговорює з нею?

- О, е-е, привітик. – Квітка не витримує ні мого, ні його погляду. Червоніє й ховає обличчя за журналом. Так, правильно, сусідочко, так і роби завжди.

Коли підходимо до сходів, торкаюсь мізинцем Лаврової руки, тоді зовсім переплітаємо пальці. Я вже не знаю чи це моє бажання, чи роблю усе напоказ, бо за хвилину ми вже збігаємо у натовп футбольної команди й вболівальниць. Дівок менше і я швидко стаю центральною. Те, що Лавр закидає мені на плече руку й пригортає до себе, не впливає на розстановку шахових фігур. Учора королева врятувала не лише короля – і я не схильна приховувати свої чесноти.

На парковці фасуємося в машини. Салон мені тхне шкірою. Я довго не виїжджала з академії. У машині нас четверо. Я, Лавр і двоє дружків. Ярко шкіриться до мене крізь дзеркало заднього виду. Закидаю ноги на Лавра: відмічаю свою власність. Хлопець у відповідь торкається поголених литок зі святістю, а тоді стискає одну сильніше й рука ковзає вище до стегна. Помічаю, що ширинка значно надимається. Мені подобається така гра.

Наша машина їде посередині і я можу уявити себе оточеною кортежем. Наче в місті будуть фоторепортери зі спалахами, червона доріжка й «озирнись, озирнись, озирнись». Ярко досі дивиться на мене. Йому не йметься вмолоти дурню, тож краще я почну першою.

- То що там ви позавчора? Вечірка пройшла нестандартно? – погляд Лавра суворий, та тут є кому язик розпускати. – Ярку, маєш відео?

- О так, бляха. Гарна дупця в тої дівулі.

Не знаю як це можливо, але при посмішці його ніс видається ще гачкуватішим і кривішим. Ніколи не питала в Лавра, що в дружка з обличчям: на ньому й місця ладного немає. Ярко гортає стрічку, огидно висолопивши язика, тоді простягає мені на заднє телефон. Тягнуся забрати й уже бачу все те, що й завжди. Починається з простих запитань штибу: «чи хочеш потанцювати для нас, мала?», «чи можу я тебе обмацати?», «тут спекотно, чи не хочеш роздягнутися?», «я збуджений, перевіриш, кицю?». Дівчина сяє від задоволення. Ніхто не торкається її без дозволу, жодних наказів, щире бажання й пристрасть в погляді - усе видається таким, що їй подобається. Дівчина заскакує на стіл й знімає одяг, тоді опускається додолу й підповзає до Лавра. Я скошую погляд на хлопця, що гладить мої ноги. На мить стає гидко, але нічого особливого не відбувається. Один-два-п’ять поцілунків – і дівчина йде по колу. Найдовше нею насолоджується Ярко. Десь на фоні вигуки «з днем народження». А ще я помічаю Квітку і Ликерію. Вони шепочуться біля столу з випивкою.

- То це старе відео? – здіймаю брови. Це важко: останні хвилини моє обличчя зацементувалося без жодного виразу.

- Нє, останнє, то мене цей… з минувшим.

- Ясно.

Натискаю на переслати й шукаю себе в контактах. «Киця Лавра» - он як! Сподіваюся, це я. Відправляю відео месенджером й видаляю для нього в чаті. Далі видаляю в галереї й чищу кошик. Паралельно захоплюю ще кілька інших.

- Гей, що ти курва робиш?! – Ярко кидається назад. – Лавре, бляха, вона ж..

- Придурок, я кермую! – кричить ще один футболіст, про існування якого я вже зовсім забула.

- На, тримай. – Лаврові не доводиться реагувати. Я повертаю телефон Яркові й спостерігаю, як той розпачливо гортає всі альбоми. - Кримінальний кодекс забороняє створення й розповсюдження порнографічних матеріалів.

- Сука, от ти хто! Помийна сука! Відсмокчи!

- Замовкни, я ношу підбори вищі, за твій прутень. – пригладжую спідницю.

- Курва.

Ярко викручує радіо на повну гучність, а я не можу забути, як його руки робили те саме з сосками Меланії. Скористаюся відео ввечері у приватних цілях і також видалю. Нахрін це лайно.

Заїжджаємо на заправку, тоді ганяємо ще. Я б не відмовилася від пікніка, але мені й так добре, коли пересідаємо наперед. Лавр знає, що я люблю швидкість – і втоплює сильніше. З дружками мене за кермо не пускають. Привідкриваю вікно й вітер підхоплює мої пасма.

Коли ми зупиняємося перегрупуватися ще раз і повертатися в академію, Лавр випроваджує тих двох. Ярко бузить і вони виходять поговорити назовні. Я з нудьги кручу радіо й чую лиш уривки їхньої розмови.

- Ти з дуба впав? Вона ж бляха…

- Специфічна, згоден, але.. прикриє.. і я хочу…

- Пожалкуєш.

Вирівнюю спину. Вони захопили мою увагу, але розмову вже скінчено і Лавр підсідає до мене. Ми чекаємо, доки всі від’їдуть, потім рушаємо самі. Повільніше звичайного. Лавр поводиться нервово. Кривиться, потирає щетину, не дивиться в мій бік. Так, він за кермом, але поруч з ним Сонце!

- Дістань мені дещо. В бардачку. – сильніше стискає кермо.

- Що саме?

Відкриваю і вже не очікую відповіді. Купа паперів і маленька оксамитова коробочка. Цей хлопець завжди переслідує свої цілі: Озаро, тільки не бреши, що це тобі не до вподоби! Відкриваю футляр. Я не зчулася, як біле золото у формі корони обвило підмізинний палець. Безперечно, діаманти. Найбільший понад карат. Я в таких речах розбираюсь.

- Що ж, - накриваю одну долоню іншою: сподіваюсь зменшити тремтіння. – це пропозиція?

- Я б хотів цього. – зупиняє на узбіччі.

Випадки Лавра, коли він не в гуморі, і каблучка за шестизначну суму. Роль дружини когось значного і каблучка з діамантом, перша з багатьох. Вечірка з голою дівкою і каблучка, що вже наче й прикипіла мені до пальця. Чи я продаюся? Всі ми, бляха. Кожен з нас має ціну.

Осміхаюсь і зачиняю футляр. Біле золото приємне до шкіри. Хилюся до Лавра і цілую його в вуста. Щетина, якого милого?! Каблучка робить палець важчим, незрозумілим чином діє на мозок, забираючи зайві думки. Вся злість розчинялася від доторків Лавра – а їх багато.

Байдуже на Ликерію і Руса. Це захоплення. Це не важливе. Моє майбутнє в його руках – і він знає, що залежить від мене.

Пам’ятаю як майоріли дерева, відкрилися дверцята на стоянці, а тоді ми вже на моєму ліжку. В мене забракло дихання, коли Лавр кинув мене на матрац. Відпрацьований сценарій не потребував корекції, але я раптом відчула себе брудною. Чи робив Лавр те саме на вечірках? Чи відчуває він зараз, що це «Я»?

- Стривай.

Я м’яко тисну йому в груди. Шкіра до шкіри. На мені досі біла спідниця. Верху бракує. Вікно прочинене, двері також і я відчуваю протяг. Байдуже: Квітки немає вдома, та й що вона зробить? Я хочу, страшенно хочу, але після сексу цікавість хлопців падає разом з членом. Зі мною так не пройде.

- Нічого не станеться, якщо ми вже заручені.. Тим паче, було вже двічі. – моя шкіра надто м’яка для його щетини. Поцілунки починають дратувати. – Я хочу тебе зараз, Сонцю.

- Ні, ще ні. – сильніше відштовхую його від себе. Лавр перекочується на інший край ліжка. Обличчя червоніє, але пробач, любий, усе має бути правильно. Знімаю каблучку й тягнуся до футляру. – Знаєш, коли буде час? На балу. Я хочу, щоб ти зробив мені пропозицію на випускному, щоб всі бачили. Це має бути офіційний важливий момент! Доти каблучка побуде в тебе. Це не відмова, та погодься: покатушки з друзями – не той час для пропозиції, про який мріє будь-яка дівчина.

Лавр сопе, перевалюється на бік, застібає джинси. Торкаюся його спини. М’язи напружені. Це.. логічно. Він сує футляр до кишені й ще раз хтиво оглядає мене, тоді сміється. Вигинаюсь у власному ліжку, ковдра прикриває груди. Шию пече і я вже знаю, що тоналки мені знадобиться багато.

- Щось смішне, татку? – слова в’язнуть у роті, але я промовляю їх уголос і Лавр одразу подається вперед. – Якщо ти не бажаєш приєднатися до перегляду фільму, то побачимося завтра.

- Ти гадюка, Озаро.

- Будь обережний, Мій Королю.

- Я міцніший, ніж ти думаєш.

Я не хочу говорити. Я хочу його в собі, але це пастка. Капкан для таких дівчаток як Меланія чи Мединка. От Ликерія здивується, коли Лавр робитиме пропозицію!

Двері зачиняються. Кроки в коридорі й ще один замок клацає. Якщо й повернулася Квітка, мені до того діла немає. Лавр пішов – і я нарешті можу повернутися до відео з вечірки. Забагато Ярка, але ж в порно теж трапляються страшні чоловіки, чи не так? Доходжу до цілунків з Лавром, перемотую наперед. О, таки не все бачила. В мені піднімається злість на Меланію: що вона собі дозволяє?! Крутиться між хлопців, як лайно в ополонці. Уявляю на її місці Ликерію – о, це було б смішно. Я б на таке подивилася. Перемотую до танців. Коли відео з цілунками доходить до Ярка знов повертаю на початок.

Мої руки вже тягнуться нижче. Я торкаюсь себе. Повільно, швидко, з затримками. За вікном темніє, а я досі не можу дійти до точки. Не зупиняю відео. Бачу Ярка і Меланію. Кому вона посміхається? Камерам, йому, собі. Чому? Бо подобається. Як таке можливо? Хвиля прокочується тілом і я відчуваю огиду. Низ живота й вульва досі пульсують, а я тремтячою рукою видаляю відео назавжди.

Відраза підступає до горла кислим нудотним відчуттям. Жар по всьому тілу. Я маю вийти. Негайно маю опинитися деінде, бажано поза своїм скверним тілом. Думки повертаються до Меланії. Я знаю, що це за вечірки. Знаю, чому Меланія так усміхається, чому їй подобається кожен з тих хлопців і всі водночас.

Перемикаюсь на соцмережі. Це заледве відволікає від цілковитої зневаги до себе. Тренування психе забирають усю увагу й концентрацію, але я не хочу нашкодити собі, тож обираю прийняти ванну.

За десять хвилин настає блаженство. Піна шипить, перебиваючи потік думок. В повітрі трояндовий аромат. Можна забути про все, окрім ваги обручки, яка ніби досі оперізує палець. Озара Макар – не надто елегантно, але статус додає звучанню мелодійності.

В ліжко повертаюся чистою і невинною. Зрештою я зробила усе правильно. Меланія мала бути обережною і краще дбати про свою безпеку.