Збирачі хаосу

“Нестяма-молодший увійшов до приймальні управління. Всівся й розвернув табличку рекрутерки до себе. Вчитався й пхинькнув. Соломія дивилась на нього поверх окулярів, чекаючи вказівок.

- Документи Соломеї близько?

- Серед інших. Знайти?

- Так.

Соломія розшукала потрібний файл, запитально глянула на гостя.

- Роздрукуй бланк на звільнення. Який там контракт? - запрацював принтер. - Є вилучення?

- Додати?

- Облиш. - вхопив ручку й черкнув підпис. - Це авансом. У нас тут не рабство.

- Точно залишити імплант? - Соломія відсунула ящик і віпхнула до десятка інших заяв. - Це щедро, зважаючи на її уміння й продуктивність.

- Ніхто не докорятиме мені в щедрості.”

Минуло чотири з половиною роки в управлінні. Якби мене спитали без довгих роздумів, я б назвала себе новачком. Ну скільки? Ну місяців вісім, хіба ні? Я досі невдаха з психе. Про фізичну підготовку взагалі не говоритиму. Хіба ж я старалася? Моя ціль завжди була відбутися до ночі.

Ось що буває, коли не спиться: я починаю пригадувати.

Стогну й перевертаюсь на спину. Підгинаю коліна. Усе тіло болить і я не маю намір рухатися. В медпункт також йти не хочеться. Якби чоловіки мали менструацію, придумали б миттєві пігулки без жодних побічних ефектів.

Стукіт. Трясця. Звучить як Шістка, але кого завгодно може притягнути до моїх дверей. Встаю й напівзігнута проходжу три метри. Випростуюсь і натягую посмішку. Чи не виглядає це ще моторошніше, ніж було?

- Соломеє, де ти в біса є? - Шістка стривожена. Влітає до кімнати, мов вихор. Цього тільки не вистачало.

- Тут.

- Вчора запізнилась. Сьогодні, бачу, взагалі не квапишся. Ти бліда.

- Я стікаю кров’ю. Це нормально.

- Тебе поранено? Полоз нічого не казав. - кидається до мене. - Де? Як?

- Ой, бляха, я просто дівчина. - мене валить на ліжко. Кутаюсь з головою. - Повертайся до справ.

Двері зачиняються, але Шістка залишається з мого боку. Вона справді може непокоїтися: ще ніколи менструація не заважала мені виконувати обов’язки, хіба що робила ще лютішою. Сідає на ліжко й кладе руку мені на голову. Це єдина відкрита частина, проте її рухи приємні. Те, як вона повільно гладить моє волосся, заспокоює.

- Ви з Полозом ніби посварилися. - говорить тихо, ледве чутно. Не бійся, Шістко, я не розлючена, я розбита. - Він бухтить і постійно за тебе перепитує: аж дивно.

- Гм, справді? - посміхаюсь. Мені лестить. – Все простіше: мені видали Щелепи, а Полозу заздрісно.

Мовчу так довго, що вже хочеться замуркотіти від її доторків. Ніколи не думала, що потилиця - така чутлива зона! Я готова говорити, але не перевіряти ґрунт.

- Відчуття, ніби я горю. Всім тілом прокочується жар, ноги-руки тремтять. Кінець світу якийсь. Ніби в пеклі. - я досі відчуваю все, про що говорю. - Я хочу справедливості, ніби вона єдина захищає мене від провини. Так і є.

Знаю, що звучу, ніби божевільна. Шістка не має розплутувати моїх почуттів. Ні щодо Щелеп, ні щодо справ у ДУХ.

- Тобі треба відпочити. Ходімо за лікарняним - разом, щоб ти раптом що нічого не напідписувала.

- Стерво.

Нам обом смішно. Вилажу з ліжка, вдягаюсь пристойно й дорогою вирішую, що не хочу валятися в капсулі. Краще вже провести кілька діб у квартирці, де мене точно ніхто не смикатиме.

Технічно я маю ще дні відпустки, проте сама б я не наважилась заходити питати. Як «зручно» склалося, що рекрутерка відповідальна за те, де я стікатиму кров’ю.

Соломія коротко вітається й одразу дістає з шухляди аркуш. На нас чекали? Дивовижні технології ДУХ, ага. Впираюся п’ястками в стільницю. Фокусуватися мені важко. Очі проскакують моє ім’я, застрягають на Харитосеверинестяма й ще раз повертаються кілька разів. Далі остаточно загрузають на “Прошу звільнити”.

- Це ще що за хрінь? - Шістка вихоплює аркуш з-під моїх очей і вимахує перед рекрутеркою. Це вже Соломію дивує. - Чого це раптом?! На якій підставі?!

- Мені повідомили, що пані Згук сама бажає звільнитися. Я підготувала заяву, щоб не забирати ваш час. - скільки самовладнання потрібно, щоб не почервоніти?

- Яке лицемірство! Хто повідомив? - Шістка ще раз проглядає документ і прибиває його долонею до столу. - Нестяма? Цей малий виблядок?

- Обережно, Шістко. З цієї миті слідкуйте за словами дуже уважно.

Соломія торкається окулярів. Я збоку від неї й під кутом бачу, що запис розпочато. Треба вшиватися, але Шістка тільки ставить ширше ноги для стійкості й тицяє папірець в камеру.

- Оце є незаконним. Соломея, - піддивляється в документ. - Перепрошую, Озара Згук не планує покидати державне управління характерництвом. Ця заява створена заздалегідь на злочинних підставах. Тут вже є підпис Харитона Северина Нестями, а Соломея ще не вписала жодної букви! Перегляньте, будь ласка, Соломію Вишенько на посаді...

- Так, стоп. - жінка злякано торкається окулярів, а тоді зовсім їх знімає. - Чого ви взагалі тут, якщо не підписати заяву?

- Соломея потребує лікарняного. На три дні. Краще чотири.

- Є висновок лік..

- Є підстави для цього папірця? - Шістка знову здіймає заяву.

- Чотири? - Соломія переводить на мене погляд. Треба щось відповісти.

- Так. І таксі, будь ласка.

Сопе, тоді промовляє щось губами - певно, лається - і друкує інший бланк. Шістка вичитує, перш ніж я ставлю підпис. До таксі вона мене веде під руку і міцно обіймає наостанок, далі я вже сама. Сідаю й у напівсні дістаюсь до прихистку. Все, на що мене вистачає - замовити доставку і відрубитися, доки двері не теленькнуть знов.