57. Самосписання – стан повної втрати психе, спричинений перенавантаженням носія; може мати летальні наслідки
«- Де Озара? Ми маємо тренуватися. – Лавр нервово роззирався залою.
- Не знаю про кого ти говориш. – осік його Полоз. – Соломея на персональному завданні.
- Ого, є щось, що вона може зробити самостійно? – Лавр не встиг розгтягнутися в посмішці, як дух перехопило. Частина психе вилетіла після плаского удару по спині. Лавр озирнувся й побачив одного зі спецпризначенців – Кая, здається.
- Вона тобі ще фору дасть. Тренуйся. – чоловік добродушно всміхався, але Лавр відчув у цьому недобре. Не став питати чи вони сплять: це вже погано закінчувалося.»
- Я зможу. Я трясця Озара Згук. І Соломея. І Сіль, хай що це означає. Вдих. І Ви-дих. Вдих. Ти збожеволієш. Вже дах їде самій з собою говорити, а тоді.. Ов-ва, подруго, геть глузд втратиш. Дідько. А який вихід? Я зможу. Я ж.. Бляха, та просто зроби це!
Відкладаю ноутбук з колін. Я вже вивчила все можливе: кісткова структура, будова внутрішніх органів, м’язи, форма й відстань, вага й висота. Немає чого відкладати. Обтираю спітнілі долоні об простирадла, тоді злізаю на підлогу й тягнуся до коробки. Сьогодні або ніколи. Присягаюся, якщо не зараз, то я позбудуся.. О, от вони. Метал блищить. Довгий ланцюжок закінчується двома півколами з гострими зазубринами. Я маю прикріпити кінець до своїх джинсів? Ні, краще триматиму в руці, щоб могла просто відкинути його подалі.
Добре, що я роблю це в квартирі, а не в управлінні. Більше простору для маневру.
Щелепи. Ху! Чи достатньо мої думки чисті? Що як воно кинеться на мене, бо насправді я хочу зруйнувати себе? Так і є, проте також я себе контролюю. І психолог говорить, що це все в моїй голові, тож саме я керую. Чи не так? Лайно, чому зараз?! Сраний план. Від мене залежить багато життів. Насправді я просто маю переговорити ще з третиною списку, а їх тілом не привабиш. Далі діло за малим: викриття й судилище.
- Гаразд. Просто спробуй. - ще раз звіряюся з картинками з інтернету. - Кістки такі. Зріст, ага. Серйозна морда. Хвіст? А хрін з ним.
Беруся за ланцюжок: мені несила поширювати свою психе. Зосереджуюсь. Трохи уяви, трохи реального досвіду - і.. Піхвець! Часточки матеріалу й психе формують структуру. Як зветься зворотній процес до розкладання? Синтез чи що? Голова є. Передні лапи, так. Підтягує тіло й задні. Хвіст? Хрін з ним. Я не рухаюсь. Не знаю чи дихаю. Воно роззирається й клацає щелепами. Це досі я чи щось збіса інше? Хочу наблизитися. Мерехтить. О, трясця, воно рухається. Прямо на мене. Геть!
Відкидаю ланцюжок у бік. Заплющую очі. Щелепи вдаряються в підлогу поруч з моєю литкою. Це моторошно. Здається, воно мало п’ять ніг і три ока: я не можу пригадати чи взагалі воно схоже на те, що я хотіла створити.
Перша ознака самосписання - відсутність дихання. Друга - неможливість рухатися. Вдих. Легені пече. Видих. Розвертаюся до ноутбука, опиняюся на підлозі. Болить плече й скроня. Казна що. Треба почати з малого. По черзі з’єдную великий палець з іншими, тоді стискаю долоню. Спираюсь на лікоть. На всю руку. Переповзаю на ліжко, бо воно м’якше. Так, добре.
- Я бляха це зробила! - верещу, а легені досі пече.
Серце гупає швидко і я починаю його відчувати. Тремтіння зароджується в ногах і поширюється на все тіло. Я не стримуюсь і дригаюсь так шалено, як тільки можу. Раптова нудота: цього я не передбачила. Підхоплююсь і роззираюсь. Ні, не простирадла. Ні, не килимок. Ні, не паркет. Ні, не паркет в коридорі. О, плитка ванної! Так, бляха!
Ледве можу спинитися. Я ніби бачу сніданок, вчорашню вечерю і азійський обід з отим кремезним – як його... Досить роздивлятися блювоту. Фу! Прополощи рота. Вмийся. Випий води з лимоном. Кілька ковтків. Не прибріхуй: ти знала, що таке буває з практикою психе.
- Ху!
Шкода, що прибирати також доводиться мені.
Зиркаю на Щелепи. На сьогодні досить. Хіба що почитаю ще посібники: як використовувати психе реверсивно. Комусь же вдається приборкувати Щелепи й повертати собі все до крихти, інакше усі змагання оцінювали б ще й хто більше проблюється.
Ой, припини. Не можу не думати й водночас міркування злипаються. Що мені зараз потрібно, так це добре відпочити, а тоді назавтра прострілятися в тирі. Хрін з тими Щелепами. Може мені лишилося місяць жити, а я просто втрачаю час.
А що як вийде?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!