78. Контракт з ДУХ може бути розірваний однією зі сторін з попередженням за місяць
«- Її треба вилучити. Кажу втретє. – Єрмак сидів усвоєму кабінеті й зі смаком шпетив сина.
- О, прошу, не будь дріб’язковим. – Харитон заметушився в гостьовому кріслі. Твердість оббивки його не тішила. - Ми обоє знаємо, що її скарги нічого не варті. Їй в цьому місті немає до кого піти.
- Я бачу, що ти захопився й намагаєшся бути шляхетним, але розберися нарешті, бо я за це візьмуся. В неї є два місяці.
- Ти хотів сказати: в мене?
- Ні.»
- Тобто він взяв тебе майже на очах у Нестями, ви пішли до нього, а потім… просто дивилися фільм? Соломеє, ми ж подруги: ти можеш мені сказати!
- Так і було. – мої щоки палають. Шістка така гучна, що мені здається, що увесь коридор чує її вереск в навушнику. – Спати разом набагато інтимніше, ніж мати секс.
- Що з вами обома не так?!
Питання мене дивує. Хіба не я одна все псую?
- Облишмо це. Ми маємо повно справ. – завертаю за ріг й голосно всотую повітря. І тут ці придурки... – Бувай.
- Розрядіться вже нарешті!
Я вимикаюсь і сую телефон до кишені. Щойно чоловік з високою гулькою увійшов до дверей тиру, а за ним і купка охоронців. Один з них смаглявий і бородатий. Мені вдалося позбутися небажаної уваги, та хто ж знав що після свого дня народження з явно неконтрольованим алкоголем декому захочеться постріляти. Невже немає похмілля?
Проходжу безшумно. Майже встигаю проминути пройму на шляху до складу, як мене спиняє кахикання.
- Соломеє, ніколи не оминаєш можливості потренуватися. Я це ціную. – Нестяма звучить стримано-солодко. Ще кілька місяців тому він відверто бажав мені смерті.
- Навзаєм. – змінюю курс. Якщо вже не вдалося уникнути зіткнення, то я також маю право настрілятися.
- Швидко ви з Полозом покинули вечірку. Одними з перших. – Харитон вимахує пістолетом. Магазин відсутній – і так ще страшніше.
- Так, і що?
Відвертаюся до стійки, аби отримати хоч якусь підтримку. Трояни немає. Я тут сама. Тягнуся за зброєю. Також без магазину. Раніше Трояна забороняла мені робити кручені в присутності будь-кого, проте я вже натренувалася і її тут немає.
Цікаво, якщо я підстрелю Харитона, провина буде на мені чи на ній?
Повертаюся й заклякаю. Дуло спрямоване мені в голову. Харитон зважує й опускає його трохи нижче, цілячись в серце, а може й шлунок. Мене зараз виверне, але я певна, що по вигляду не скажеш. Ніяких зморшок збентеження чи здивування.
- Ти маєш бути надзвичайно талановитою, щоб залишатися частиною підрозділу. Тут лише виняткові.
- Я стараюсь. – зиркаю на охорону. Тільки Лавр невизначено бігає поглядом. Решті байдуже.
- Цього замало. Доведи.
Обличчя Харитона напружується. Між брів пролягає борозна й губи підтискаються. Доля секунди і я виставляю щит. Бам-бам-бам! Надто близько, надто сильно. З третім поштовхом я врізаюсь в стійку. Не падаю, не ламаю хребет, не отримую наскрізну дірку: маю бути вдячна.
Камери! Це має бути на камерах. Агов?!
Харитон опускає пістолет. І вигляд в нього… дідько, розчарований? Підходить ближче й кладе зброю на стійку. Я знов у полоні його парфуму. Це кроки в коридорі чи моя серце загучно гупає? З синюватим світлом обличчя охорони здавалися манекенами. Ким вони і є: ляльки. Ні, дещо гірше: звіролюди. Ховаю щит.
- Ти не довіряєш мені. В команді так не можна.
- Дідько, ти стріляв у мене. Я маю вагому причини тобі не довіряти.
- Може я збирався потренувати кручені? – я не встигаю схопити повітря, не встигаю подумати якої помилки припустилася, а він продовжує: - Я виключаю тебе зі спецпризначення. Допрацьовуєш призначене за контрактом і геть з управління. На рекомендації не розраховуй. Залишити тобі імплант – це й так великодушно з мого боку, враховуючи те, що ти була марною інвестицією.
Харитон відривається від стійки, лишаючи мене хапати ротом повітря. Покидьок, виблядок, сволота! Я маю стільки слів, але не пам’ятаю як вимовити їх вголос. Згусток справжніх бійців виливається з тиру вслід за Харитоном. Трояна марно намагається просочитися першою. Чи вона чула? Бляха!
Цього всього могло б не статися, аби я не була в Єрмака, аби не випробовувала Харитона, аби не пішла з Полозом, аби не ввімкнула довбаний щит. Він хотів зробити кручені. Вірю. Я повірила.
- Соломеє, - Трояна хапає мене за плече й утримує від сповзання вниз. Паралельно вона виклацує на комп’ютері. Динамік пошипує, не в змозі вловити розмову, зате чудово передає постріли. Їх було чотири. – От поганець!
Дивлюся в бік мішеней. Є влучання. Це були кручені, а я…
- У тебе шок. Я зараз принесу настоянку.
- Не треба. – хтось мав мене покарати за нерозсудливість. Ніхто не шкодує мисливця, що потрапив у свій капкан. – Усе гаразд.
- Те, що я чула, це неправда. Я бачу твій прогрес і якщо звернутися вище…
- Ні-дякую, - від думки знов опинитися в кабінеті Єрмака моя шкіра спалахує. Я вже достатньо наврочила собі. Я марна – і в цьому Харитон правий.
- Гаразд, тоді ми можемо… Гм, можливо, Полоз міг би розрулити? Раніше йому вдавалося задобрити Харитона.
- Будь ласка, Трояно, забудь що ти це чула. – я дивлюся на неї з усією серйозністю. Я не помираю, аби хтось мусив зі мною прощатися чи журитися. «Могла б померти сьогодні». - Нехай ніхто не знає. Я хочу зберегти ці тижні як є.
- Але ж..
- Обіцяй.
Я простягаю їй мізинчика. Ніколи не вірила в силу подібних клятв, але наскільки я знаю Трояну, дане слово для неї значить усе.
- Я не знаю. – вона мнеться й кривиться, кидаючи погляд то на мене, то на монітори. Рішення вже прийнято. Їй треба лише погодитися. Не назву це легкою частиною, але зрештою Трояна киває й хапається за мій палець усією долонею. – Обіцяю.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!