26. ДУХ передбачає контрактну структуру, проте багато співробітників затриимуються до пенсії чи смерті
“- Ти забагато хочеш. Вони не готові. За протоколом вони мої на п’ять років.
- Старий пердун, срані правила. У нас немає часу.
- Правда, проте від того, що ти м’ясом закриєш дірку, проблема не вирішиться.
- Ще й як вирішиться. От побачиш.”
- Усе, що ти робиш, я можу зробити навіть з кровотечею. - я вже розумію - це комплімент. Шістка піниться, коли мені вдається, тож і намагається применшити все. Я б сама так робила.
- Дякую.
- Ах ти..
Шістка злиться, що досі не може продовжити навчання спецпризначенців, що ходить в патрулі, а надто що я також до цього причетна. Чи визначилась моя доля, коли вставили імплант чи коли Михайло спитав “як я ставлюся до Шістки” не важливо. Я тут. Я маю роботу. Я потрібна.
Дорогою мовчимо. Патрулювання займає шість днів на тиждень з восьмої до шістнадцятої. Далі тренування психе, бо рутина отупляє. О дев’ятій я заскакую в зал, якщо не робила цього перед роботою. Відпрацьовую удари й знаходжу пів години на йогу. Дивитися всередину себе - ніколи не думала, що це стане моїм наркотиком. Я можу зосереджуватися в будь-який момент. Хай що каже Шістка, моя психе відновлюється швидше, коли я в потоці. Далі сон і знову все з початку.
Вихідний викликає паніку. Я опиняюсь в квартирі, заставленій речима, що мали б створювати мені затишок. Берусь до читання й кидаю на другій сторінці. Відсуваю диван і роблю зарядку. М’язи ниють. Годинка є. Що ще я можу зробити? Замовляю їжу. Відкриваю телефон. Чому я досі не видалила соцмережі? Всі ці обличчя. Я не можу їх бачити і не можу не дивитися.
Мединка одружується? Ов–ва! Їй подарували салон краси. Сподіваюсь, вона не втратить шансу.
Лавр тренується? Ну звісно. Управління чекає на тебе, тільки загубися деінде, аби я могла патрулювати й не оминати вулиць, якими ти ходиш.
Квітка постить таємничого чоловіка зі спини. Що - духи не виставляють облич? Я твою потилицю, Лавре, досі впізнаю.
Ликерія у бікіні на пляжі. А коли я востаннє була на морі? Чи як давно я взагалі відпочивала? Ну, от я зараз відпочиваю, хіба ні?
Ольга в залі театру - ця жирна корова… стоп, Соломеє, навіщо це? Ольга аплодує і сміється на камеру. Кадр змазаний, проте вона видається щасливою. Вона досі та сама “О”, але веселе й задоволена. Як?
Наступна світлина. Тіло огортає жар, тоді я усвідомлюю чому. Лавр з Ярком. Вони на стрільбищі. Озброєні. З засуканими рукавами. Я бачу браслет і тремчу. Мене нудить. Обід залишається у вбиральні, а тоді я віджимаюсь стільки разів, що не можу відчувати рук.
Питання одне: що б я зробила, якби зустріла Ярка зараз? Цього мерзотника, покидька, довбограя.
Я б знищила його. Вивернула нутрощами назовні, а тоді спалила сантиметр за сантиметром. Я не перша, хто так думає. Я б навіть могла озвучити це, якби зустріла котрусь з дівчат. Нова хвиля жару й тремтіння. Я вже нічого не можу зробити з собою. Лягаю на плитку на кухні. Ні, я б не розповіла їм. Я б не отримала пробачення, бо Ярко не єдиний, хто зробив це з ними. Я змусила їх всіх замовкнути. Я зробила їх німими. Я, Ярко, “Орли” - це наш спільний злочин. Байдуже, що нас цьому навчили страші, що в академії свій закон. Я не можу прикриватися ними. Я - точніше вона, Озара Згук - мала б думати головою, але я не хотіла розбиратися. Мені було нормально.
Коли темніє, я повертаюся до управління. Коли переді мною поклали папери по завершенню контракту, я в ту ж секунду поставила новий підпис. Один рік, два місяці та чотири дні, відколи я перетнула поріг вперше. Чи я дух?
Досі духівка, але нарешті знаю, де я маю бути.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!