Збирачі хаосу

«Полоз роздивляється технологію, вкладає психе й спостерігає за зміною форм. Харитон гортає новини. Вечірка в Хірного не оминула шпальти, а зокрема й запрошена Згук. «Звіролюдка чи загублена принцеса: що відомо про доньку Всеволода Згука».

- Вона тобі подобається? – перезирнулися.

- Я не хотів би цього.

- Але ж подобається.

- Так.»

Шрами потрібно колекціонувати: це плата за скоєне. Я б ніколи не позбулася їх, але дивлячись на синець у формі долоні – я бачу її в синьо-жовтій плямі – відчуваю сором. Я дозволила цьому статися. Я нічого не зробила, щоб було інакше.

Натягую спецкостюм, синхронізуюсь. Вдягаю ще шари одягу. Вчора пригадується ніби з минулого життя. Я дихаю, значить не все втрачено.

Прокинулась від пташиних звуків. Лежала і вслухалась у темряву. На стукіт не відгукнулась. Повідомлення проігнорувала. Я в порядку, Полозе. Буду. Мушу бути. Колись.

Зараз треба зосередитися на роботі. Маю завдання. Ексклюзив для мене з Лавром. Збити кілька обіцянок і зізнання. Це я можу. Принаймні думаю, що зможу.

- Ти сьогодні тихіша. – Лавр говорить це на ескалаторі в підземці. Я не знаю, на що він сподівається.

- Я на роботі. – я завжди на роботі.

Поправляю окуляри. Усе під запис. Усе, окрім головного.

Наш «клієнт» чоловік за сорок з залисинами й навдивовижу кремезною статурою. Спробу втечі Лавр присікає ударом в живіт. Укладаємо його на землю – далі «не під запис». Коли я бачу Лавра в ділі, я нарешті розумію «чому він». Ми однакові: наші методи, поведінка, терпіння – точніше його відсутність.

Лавр стримує, я допитую. Вибиваю психе, але не списую. Той має імплант, але я вже знаю інші прийоми. В нашій грі немає хороших духів. Ми обоє розлючені й хочемо пошвидше покінчити з усім. Що на це сказав би Полоз? Не хочу уявляти. А я? Я б всміхнулась і сказала «Якщо трохи не жахати людей, то в чому суть?». Не заспокоює. Мені однаково стає прикро, тож отримавши бажане, я ділюся з інформатором часткою психе. Лавр не розуміє, я не пояснюю.

Відновлюю запис і проганяємо усе зізнання ще раз. Чоловік відводить нас до гаража. Тут планувалась антидухівська діяльність, а наш інформатор підпадає під захист свідків. Відпускаємо його до наступних зустрічей. Нашу роботу ще не скінчено.

Смикаю замок. Наївно думати, що він так легко піддасться.

- Я чула, що можна зняти за допомогою магнітів. Я бачила маркет. – відкриваю мапу з телефоні.

- Маю кращий метод.

Лавр вдягає резинові рукавички і я вже дивлюся на нього, як на божевільного. Дістає флакон напівпрозорого і виливає вміст на замок. Срібляста речовина шипить і кришить метал. Забувши за безпеку, я схиляюсь придивитися.

- Галій. Метали лускає тільки так.

- Круто! – це вперше Лавр чує, щоб я його хвалила. – І ти його всюди носиш?

- Я знав, що ми будемо відкривати склад. – з цієї миті я зацікавлена. – Нестяма сказав, що ми маємо забрати тут дещо, а тоді викликати слідчих.

- Чому я про це не знала?

- Гадаю, він хоче тебе вразити.

Я не кажу, що Харитон вчора з мене мало шкуру не спустив.

Разом відсуваємо дверцята. Гараж до стелі набитий ящиками. Лавр відкриває кришку одного й дістає два вже знайомі мені прямокутники. Мультитаскери з вечірки. Я впізнаю, бо вони тонші й адаптуються під руку. Один він ховає в кишеню, інший простягає мені.

- Власне оце Нестяма сказав передати тобі. Якщо не заперечуєш, я один лишу в себе. Корисна річ: не треба пояснювати як працює.

- Маєш власні джерела? – ховаю свій під куртку. Мене різко проймає: Лавр тоді не обирав між Ярком і мною, тож чому зараз щось змінилося. – Ви досі спілкуєтеся? З тим покидьком. Він ще не сторчався?

- Ти бачиш себе такою розумною, Озаро, а сама не можеш скласти два і два. – Лавр закочує очі й пхає руки до кишень. – Я теж спершу думав, що не складеться. Ярко працює на Хірного. Я на Нестяму. Ми ловимо їх, вони вбивають нас, але все набагато простіше. Це поставка Хірного. Вранці закрили угоду – і тепер ми перевіряємо перед передачею ДУХ. Звісно, конфіскований товар має пройти купу бюрократії, тож не страшно, якщо один-два екземпляри ми протестуємо раніше. Фірма платить: можеш ще своїй подружці взяти. Так дивно, що ніхто не пояснив тобі цього раніше.

Нестяма мав на те причини. Я змовчую. Киваю й вишуковую в небі хмари, ніби обдумую інформацію. Знаходжу одну білу смугу й тільки після того дивлюся на самовдоволене обличчя Лавра. «Підловив, га?» - приємно бути прозорливішим за мене. Як не можна вбити те, що вже мертве… Я стаю суцільним згустком кліше й вольових роздумів.

- Отже, ми в одному човні. Точнісінько як в академії. – сподіваюсь моя посмішка читається як «пішов нахрін». Беру другий мультитаскер для Шістки. - Пригадується мені, хтось в ньому зрештою виявився зайвим.

Я не можу сказати конкретніше, тож усе вкладається в погрозу без адресата. Чи це Ярко, що від початку не мав перспектив і закінчив прислуговуючись за наркоту? Чи це Лавр, що протринькав роки через клеймо в рекомендації? Чи це Рус, що з усіма можливостями закінчив хлопчиком на побігеньках? Чи це я, що потрапляю у свою ж пастку знову і знову?

- В академії я думав «Господи, яка ж вона загадкова. Яка особлива ця Озара Згук: я хочу зрозуміти її, навіть якщо покладу життя на розгадку». – Лавр театрально зводить погляд до неба, тоді дивиться прямо на мене й підходить впритул. Досить близько, щоб вже мені довелося дивитися на нього вгору. – В ДУХ я побачив, що в тобі немає нічого, чого я не бачив раніше. Ти нажахана, отруйна і порожня.

- І як це для тебе: втратити ілюзію?

Лавр подається вперед. Я вкладаю психе в мультитаскер. Він врізається в щит. Світіння робить його обличчя блакитним, навіть синім, якщо врахувати засмагу. Промовляю:

- Я віднесу запис до ДУХ, а ти виклич слідчих. Сам поясниш їм збитий замок. І не опирайся обшуку, бо можливо я записала трохи більше, ніж мала. – я ще мить насолоджуюсь його розпачем. – Я саме така: нажахана, отруйна і… як ти сказав? А, порожня. Я знаю це про себе. Ти от теж здогадався, молодець. Єдине незрозуміло: чому ти цього не враховуєш?

Тепер можна йти. Я все.