Збирачі хаосу

“- Гей! Всі мені торочили, що ми маємо познайомитися. Лавр Макар. - простягнув долоню. Усмішка сховалась за бородою, а очі не виказували приязності.

- Полоз. Не думай, що як лишив власне ім’я, воно тут когось вразить. - рукостискання міцне й довге, навіть занадто: ніби Лавр хотів підтягнути його до себе. Не впоравшись, сам підступив на крок. Тут просто надто шумно, а кричати не хочеться. - То ти вже знав Соломею раніше?

- Так, ми навчалися разом. В академії. Озі ніколи не хотіла бути характерницею, а потім он як все обернулося: сама мене й завербувала. - Лавр зиркнув за вікно. Здалося, що дівчина щойно промайнула подвір’ям. - Зацікавила? Я розповім більше.

Лавр не знав як ще припинити ручкання. Безглузде міряння силою не мало закінчитися нічим добрим, тож він просто чекав у напрузі. Раптом ним швиргонуть в стіну?

- Тут ти не затримаєшся.

Лавр не встиг спитати причин, бо Полоз вже пішов з тренувальної зони.”

- Ти мені бляха підкоришся. - бурмочу до себе й запускаю програму.

Долоні пітніють. Заледве дотягую до кульмінації. Тепер маю викликати Щелепи. Я знаю теорію. Спрямовую психе. Тримаю контроль. Розриваю. Хороша сучка! До мене! Вдих. Тіло проймає дрож. Посилюю тремтіння, щоб скинути зайву напругу. Наступний. Ще раз. Сил менше. Вкладаюсь і слідкую за кожним рухом. Якщо зроблю це ще разів зо сто, зможу повторити в реальності. Раптово симуляція зникає і вся психе поглинається системою.

- Срань! - я на підлозі. Важко поворухнутися. Кожен вдих - агонія.

З мене стягують шолом. Стеля сірувата. Світло наскісне від панорамних вікон. Тренування мало тривати до сутінок. Я ладна вбити того, хто мене перервав. Натомість відчуваю поштовх у плече й сіпаюсь.

- Я цього не бачив. Тренувалася зі Щелепами? – Харитон Северин мать його Нестяма нависає наді мною з удавано щирою посмішкою.

- Ага, щоб відгризли тобі яйця. - я віддихуюсь, він регоче. Нахиляю голову на бік. Не сам.

- Люба, для цього тобі забракне вправності. Рівнів на сімдесят. - Я бачу Нестяму периферичним зором, бо голова досі звернена до Полоза й Лавра. Харитон переступає мене однією ногою й нависає з простягнутою рукою. Психе так багато, що повітря бринить. - Бери.

Запрошення, від якого мені важко відмовитися. Очі Полоза ледве розширюються. Це та провокація, коли я маю слухати чи відмовитися? Хрін з ним. Я не готова валятися тут до завтра. Хапаюсь за руку й витягую психе. Водночас Нестяма допомагає підвестися. От дивак: його обікрали, а він світиться.

- Дякую. Якщо колись ти потребуватимеш психе, я не ділитимуся. - дивлюся Нестямі у вічі. Коротка мить, коли я відчуваю нас одним цілим. Ще секунда і стає нестерпно близько й задушливо в його парфумі. – Хіба що це буде наказ згори.

- Лавре, а вона завжди була такою?

Нестяма дивиться мені за плече. Лунає зітхання. От зараз Лавр почне базікати і мене для них вже не існуватиме. Чоловічий світ, чоловічі розмови. Дідька лисого.

- Я перед тобою, Северине. – друге ім’я приводить його до тями. - Мене не потрібно було смикати, якби ти хотів попліткувати з моїм колишнім. Чого ти хочеш? Від мене.

- Справді, мені потрібна саме ти. - він сує руки в кишені й всміхається так невинно, що мені кишки викручує. - Навчи Лавра користуватися симулятором.

- У нас є тренери.. - зиркаю на Лавра. Ми обоє розгублені, але в його очах виблискує збудження, тож я не вірю у випадковості. - Стоп, та він уміє вже! Ти б не взяв до команди нульового.

- Твоє резюме також складалося з майбутніх здобутків.

- Та я знаю, що Лавр уміє! Ти ж, ну.. - знову озираюсь. Нестяма розвертає моє підборіддя до себе. За цей рух іншому я б вже вивернула руку.

- Я перед тобою, Соломеє. - засранець! Я знов опиняюсь в задушливому ароматі. - Якщо не хочеш залишатися з Лавром наодинці бодай на хвилин, як ви можете бути напарниками?

Полозе?! Чи може мій погляд кричати? Чи можу я наповнити підлогу лавою й змусити їх всіх розбігтися геть? А що з..

- Що з Шісткою? - кидаюсь до дверей. Мене хапають за лікоть. Знайомий жест. Цю руку я вже не щаджу.

- Та все гаразд. - Нестяма стенає плечима. Йому байдуже на сичання Лавра, на хрускіт, що тому передував. Так само, як було байдуже до висмикнутої психе. - Шістка проявила відвагу, тож я вирішив поставити її в пару до Полоза. Так би мовити: збалансувати ефективність. Ну а ти просто залишилась сама і я вирішив вас зпарувати. Кумедно звучить, чи не так?

Я не питатиму за яку таку ефективність винагороджено Шістку. З останнього я пригадую лиш власне геройство в пісках, але я егоїстичне стерво і легко можу помилитися. Шістка заслуговує на це місце. Справді.

Полозе. Полозе! Мовчить і дивиться кудись поза всіма нами. Не виключаю, що подумки розкладає мапу чи й справді вивчає плани з лінзою в оці. Чи може імплант проєктує все в думки?

Я сама. В цій кімнаті я наодинці з тигром.

Посмішка. Зверхня, іскриста. До зморшок біля очей. До ямочок на щоках. Зі стиснутими губами, інакше вийде вищир. Озара Згук матиме своє втілення - і всі про це пошкодують. Муркочу:

- Згода. Якщо Лавр не дратуватиме, я дозволю йому вчитися в мене.

Напарник здригається: він надто добре мене знає.