4.2

***

Запилена карета із пасажирками, про яких у мешканців Пригір’я напевно склалася не найкраща думка, все ж дісталася замку. Цьому сприяли поліція (розумна, тямуща і на диво незворушна), княжий полк (швидкий і маневрений), Майва Аноза (надзвичайно кмітлива, до того ж вона добре знала планування міста) і, власне, князь, для якого урочиста зустріч нареченої теж стала сюрпризом. Здається, неприємним.

Виловлена в якомусь глухому провулку Айріс замкнулася в собі. Притулилася до м’якого плеча пані Руденс і не сказала ні слова, поки пошарпаний часом фортечний мур не залишився позаду.

Замок, де панував Джі Лін Рі, сімнадцятий князь Пагорбів, пережив дві великі війни та безліч прикордонних сутичок. Зброя народу лінг залишила на його стінах стільки міток, що й не злічити, зруйнувала вщент одну з кутових веж і зрівняла із землею добру третину оборонного валу.

Наразі лінг пішли на північ, тож кордон втратив для них привабливість. Із «території з підвищеним ризиком збройних конфліктів» Пагорби перетворилися на глухомань, але Меліса помітила, що зарослим травою подвір’ям снують робітники в будівельних касках. Чи то ремонтують майбутні апартаменти княжої нареченої, чи то готуються до облоги та оборони…

«Або вони тут для того, щоб можна було скинути на «прокляту Міллс» цеглину і списати все на нещасний випадок», – з’явилася ідея на межі божевілля.

Усміхнена покоївка запропонувала показати гостям їхні кімнати, і пані Руденс одразу ж потягла Айріс «набиратися сил».

– Я бачила його, Лисице! – заявила підопічна, відштовхнувши тітоньку до флегматичних кінських морд. – Знаю, це неможливо, але я його бачила!

– Арман зберігається… У сенсі, перебуває в палаці, Ірисо. То був хтось схожий на нього, – спокійно запевнила Меліса, відчуваючи: це марно.

– Я не божевільна! Він дивився на мене! Думаєш, я можу помилитися щодо нього? Він справжній, Лисице! Я ніколи і ні з ким його не переплутаю!

– Добре. – Меліса вирішила, що простіше не йти наперекір. – Відпочивай, я займуся цим.

– Ти навіть не знаєш, яким він був за життя! – вигукнула Айріс.

– Ти знаєш, та й газети знають. Якщо не вдасться роздобути світлину в архіві, скористаємося допомогою поліцейського художника.

– Ти ж мені не віриш!

– Я вірю в те, що не всі мешканці Пагорбів нам раді, – відрізала Лисиця. – А ти, будь ласка, повір: моє завдання – дбати про твої інтереси.

– Але лише після інтересів Фабіана!

«Ну й навіщо вона свідомо провокує мене на скандал? Мабуть, їй плакати хочеться… Чи це той випадок, коли клин клином вибивають? Спроба заглушити нестерпний біль у серці свіжішими та гострішими емоціями?» – не розуміла Меліса.

– Король платить за твою безпеку. Він не керує мною, Ірисо.

– Ха-ха-ха! І якщо я надумаю втекти, ти мене не зупиниш?

– Силою – ні, словами – можливо. Хочеш втекти? Через те, що нібито побачила Армана?

Айріс голосно скрипнула зубами, схопила під руку пані Руденс і потягла її за покоївкою. Кремезний чоловік у лівреї склав багаж на візок і пішов за ними.

– Буде весело, – пробурмотіла Лисиця, спостерігаючи за каретою, що від’їжджала.

Потім схаменулась і спіймала першого-ліпшого будівельника. Треба було терміново розібратися з місцевими реаліями і знайти телеграф. Часом Великий підкидає справжні чудеса, та й про прокляття Алетіни Міллс майже нічого не відомо. Раптом воно тимчасове? Кумедно буде, якщо Арман Майлір живий і вийшов із королівського сховища власними ногами.

– Хочете відправити телеграму? – Обвішаний інструментами стариган, на вигляд – просто хирляк, із сумнівом покосився на невисоку прибудову. – Це в місто треба. Або вечора зачекайте, а до завтра, гляди, і телефонну лінію полагодимо. Вона, щоправда, поки тільки місцева, але десь через місяць-два… Чи за рік-два, хтозна? Хай там що, та одного разу столиця вийде на прямий зв’язок.

У місто? Гаразд, нехай буде місто… Меліса не звикла зволікати. Спочатку – дізнатися про Армана, потім переглянути газети у публічній бібліотеці. Про першу жертву прокляття Міллс тільки лінивий не писав, напевно десь знайдуться і знімки. І, звичайно, треба непомітно розпитати про Майву. Надто вже владно поводиться ця жінка. Вона – не статистка у житті Пагорбів. Суперниця чи союзниця? За маскою професійної привітності важко зрозуміти.

– Чув, пані нареченій жених її мертвий примарився? – Старий у будівельній касці не поспішав іти геть.

«Чутки поширюються як пожежа. Незабаром про прокляття говоритимуть у кожному домі. Князя тут начебто поважають… Скільки планів щодо його порятунку визріє у головах містян?» – Лисиця внутрішньо здригнулася.

– Не мертвий, а такий, що перебуває у кристалізованому стані, пане…

– Сем. Усі мене Старим Семом кличуть. Якщо треба щось підправити, звертайтесь. І, це… То наречений таки живий?

– Не більше ніж камінь, – неохоче визнала Меліса. – Але й мертвим його назвати не можна. Це некоректно. У Пагорбах теж писали про прокляття Міллс?

– Ха! Це ж сенсація була. Магія жива і таке інше. Спадщина шесс вічна. І що, ваша Міллс справді збирається прилюбити князя?

– Га?..

– Вона ж має розуміти: якщо з Джі Лін Рі біда станеться, їй теж не жити, – розважливо почав старий. – Народ тут смирний, але за князя будь-кого порве. А стара її чітко сказала: якщо хтось потягне Міллс до вінця без кохання, то скам’яніє. Тож доведеться постаратися.

– Ви звідки знаєте, як діє прокляття?!

– Його ж у газеті друкували. Половину слів затерли, бо непристойні, та хіба важко здогадатися? Ви передайте Міллс, що Королева це ніщо, не суперниця їй анітрохи, а у Майви, як на мене, серйозні наміри.

«Королева?..» – але Старого Сема гукнули до руїн, і він, махнувши комусь за спиною Меліси, повільно пошкутильгав геть.

– Ліфт готовий, лінії перевірити, телеграф – це терміново, – насилу розібрала вона його бурмотіння.

Цікаво… Отже, тут люди багато про що обізнані. Тобто хтось цілком міг влаштувати невелику містифікацію, щоб вибити Айріс із колії і показати її жителям Пагорбів як неврівноважену та безвідповідальну дівчину. Такій ніхто не співчуватиме… Навпаки, громада дружно повстане проти неї, захищаючи свого обожнюваного князя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.