21.3

– Боги, Айріс, а ви що тут робите? – вирвав її з плутанини сновидінь Джі Лін Рі. – Чому ви не вдома?

Вона поманила його до себе і, коли він нахилився, міцно обняла.

– Не робіть так більше, – попросила тихо і поцілувала як уміла – хай незграбно та швидко, зате щиро. – Не зникайте.

– Що трапилось?

– Я хочу стати вашою дружиною. – Це була чистісінька правда, бо інших способів позбутися Фабіана та його ігор Айріс не бачила. – Кажуть, для прокляття моє бажання не має значення, але… Я гадаю, має. І я хочу цього. По-справжньому.

Князь нічого не відповів. Взяв її на руки і поніс нескінченними коридорами, на другий поверх, у далеку кімнату, освітлену блідим світлом місяця… Поклав на розібране ліжко, потягнувся знімати туфлі, але виявив м’які кімнатні капці й усміхнувся.

– Поговоримо завтра, – сказав пошепки. – Солодких снів і… – Джі Лін покопирсався в кишені, витяг невелику книжечку. – Бачите це? – Айріс упізнала у папірці документи. – Коли отримаєте таку саму, тоді й думатимете про шлюб. На добраніч.

Він навшпиньки вийшов у коридор і причинив двері без жодного шереху. Щойно вони закрилися, навколо почалося інтенсивне шарудіння.

– Ти хто? – запитав дитячий голос. – Звідки взялася? З іншого заводу? Скільки вас там було? Матеріал давали нормальний? У горах магії багато, а тут… Майже як удома, працювати нема з чим.

– Я не шесс. – До Айріс швидко дійшло, що князь поселив її разом із маленькими чаклунками. – Я просто… Затрималася допізна. Мене звуть Айріс.

– Точно? – Невидима в тіні дівчинка позіхнула. – А, справді, сила при тобі ж чужа. Вибачай, не помітила. Вона добре прилаштована, на перший погляд як справжня. Я Соня. Що це?

– Прокляття.

– Та ну, прокляття всередину спрямовані, а не назовні, – з дуже сильним акцентом вимовила друга шесс. – Хоча зроблено добре, я теж спочатку подумала, що це твоя сила.

– Воно не на мене діє. На інших.

– Обожнюю таке! – подала голос третя дівчинка. – У моєї бабусі щось таке було. Коли вона ходила садом, шкідники дохли.

– А у моєї сестри залицяльників прищами обсипало. Мама у нас жорстока, – сказала Соня. – У тебе що?

– Женихи кам’яніють, – зітхнувши, зізналася Айріс.

– Ого!

Вона не бачила у своєму проклятті нічого захопливого, але пояснювати дітям тонкощі дорослого життя не хотілося. Бесіда вщухла сама собою, бо ж все-таки час для розмов про магію був надто пізній. З думками про те, що скоро почне розсвітати, Айріс знову заснула.

Розбудив її хтось, хто намагався непомітно напнути їй на голову дротяну плетінку.

– А Лі Шине! – Не мало сенсу сумніватися в особистості цієї заповзятливої людини. – Негайно припини!

– Тихіше, наречена. Тсс… Із розплідника втекло багато кряч, тобі треба поберегтися.

– Від кряч? – пирхнула з темряви шесс номер один. – Ну й тупеньке прийшло… Крячі від чистої магії дуріють, а до необробленої їм байдуже. Айріс же не амулет із собою тягає, до неї шматок шеської сили приліплено. У кряч самих такий є, причому вони можуть ним користуватися. Та половині світу дісталося щось схоже від предків-шесс… І що, вони всі ходять із відрами на голові?

А Лі скрипнув зубами і підтягнув рукав, демонструючи худорляве передпліччя і масивний браслет із потовщеною середньою частиною, в глибині якої розмірено блимав червоний вогник.

– Подивимося. Тут, – відьмин онук кивнув на Айріс, – у нас лише крапка з інтервалом у пів секунди. Тут, – підійшов до Соні, – те саме. – Тут, – спіткнувся біля ліжок у кутку, – схожа картина. У кряч і гризнів – тире, у амулетів – крапка-тире… Наречена, ти – шесс?!

– Дур-рень, – винесла вердикт дівчинка з акцентом. – Нічому життя не вчить. І глухий на додачу. Соня ж усе пояснила! Покажи, що там у тебе.

– Спи, мала.

– Та я тебе у вузол зав’яжу, женишок! – Із темряви як дика кішка вискочила худорлява шесс і вчепилася А Лі в руку. – Індикатор лінг… У шефа такий самий був. Він ним амулети перевіряв, щоби точно працювали. Слабка штука. Якщо магії мало, то не побачить взагалі. Через це багатьом діставалося… Особливо Ренсу. У нього майже все витікало назад у природу. Ти! Як там Ренс?!

Цього А Лі не знав. Чув лише слова лікаря: «Досі чомусь живе, може й надалі житиме».

– Мабуть, це від правильного харчування, – глибокодумно промовила Соня. – Тільки натуральні продукти, жодної хімії та шкідливих вуглеводів. Кажуть, у вас кряч, хе-хе, розводять? А яйця крячині продаються? Напевно, ні. Вважається, для людей вони – отрута, але тато, коли в дитинстві жив у Пагорбах, їх їв, і нічого. Він не шесс, якщо комусь цікаво. Дар я по маминій лінії успадкувала.

– І я на крячах виріс, – зізнався А Лі. – Наречена, краще б ти одягла шолом… Крячі – це крячі.

– Сам ти кряча! – Айріс не могла перебувати поряд із ним. – Забирайся! – Дурне серце не розуміло, що йому треба тремтіти біля зовсім іншого чоловіка. – Іди до своїх кряч і дбай про них!

– Я вже подбав. Мій робочий день закінчено.

Невинне зауваження остаточно вивело її з рівноваги. Вона жбурнула в А Лі подушку і накрилася тонкою ковдрою з головою. Сльози душили, безпричинний гнів заважав дихати, від усвідомлення того, що життя Айріс Міллс і дорогих їй людей – просто розмінна монета, і нічого не змінять ні документи, ні повноліття, ні прохання, ні вмовляння, накочувала гіркота.

– Йди, А Лі Шине! Тут тобі не місце! Чому ти за мною ходиш? Знайди собі іншу компанію!

– Я не залишу тебе, наречена, що б ти не казала.

– Я вб’ю тебе, якщо скажеш це ще хоч раз!

– Чому я не можу назвати нареченою власну наречену?

Айріс забула, що ледве переставляє ноги, і погналася за А Лі як жваве дівчисько. Він зареготав, вискочив із кімнати, трохи потупцював у темному коридорі і, пританцьовуючи, попрямував до сходів.

– Ти така смішна, наречена. Ой! – Попереду, на верхніх сходах, майнула якась тінь. – Гей, ти, чуєш? – адресувалося вже не Айріс. – Дивися, куди преш! Не бачиш, лампочка перегоріла? А якби дитину притоптав? Поприїжджали! Тобто… Стривай-но! Це ж закритий поверх. – А Лі схопив когось мовчазного і притис до стіни. – Куди намилився? Тут тобі робити нема чого! П’яний? – Він стиснув комір невідомого, аж підняв того типа над сходинкою. – Чи око на кого поклав, га?! – Спійманий чоловік безпомічно задриґав ногами в повітрі, шкребучи підлогу носками черевиків. – То ми це швидко виправимо. Залишишся і без очей, і без…

– Люблю тебе, А Лі Шине, – почула Айріс здавлений голос Фабіана. – Ось як побачив, одразу зрозумів: ти будеш моїм.

Наступної миті А Лі впустив короля, і той загуркотів униз сходами, перераховуючи сходинки ребрами, кінцівками та головою.

Цілу секунду панувало мовчання. Потім Айріс отямилась, заштовхала остовпілого А Лі назад у кімнату шесс і відчинила вікно.

– Зникни! Тікай на край світу і не висовуйся! Ти розумієш, що наробив?

– Краще б не розумів, наречена…

– Швидко лізь туди!

– Другий поверх! Я розіб’юся! Що це?!

Соня з хихиканням винесла його у двір, навіть за огорожу закинула.

– Тут магії кіт наплакав, – поскаржилася з гримасою, – я мало що можу і почуваюся майже нормальною. А він справді через тебе вже разок бив короля, чи це просто базікають?

Айріс зачинила вікно, відчутно стукнулася чолом у віконну раму.

– Тепер я точно знаю, він навіть кращий, ніж Лисиця, – солов’єм заливався внизу Фабіан, і крізь нещільно прикриті двері кожне його слово чулося пречудово. – Де цей лікар? Здається, я його вже не дочекаюся…

Соня зачинила двері, не вилазячи з-під ковдри.

– Хочу спати, – заявила безапеляційно. – Добраніч.

Айріс впала на ліжко й уткнулася носом у подушку. Все знову змінилось. Ускладнилося. Заплуталося так, що не видно ні виходу, ні рішення. І, схоже, від проклятої нареченої відтепер не залежало взагалі нічого.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.